В ситуації Гіпермодерну цитатне шкільне знання не працює. І те, що відбувається в Америці, є блискучою ілюстрацією цього висновку. Усі ці пласкі визначення типу «праві лібертаріанці», «нові консерватори», «технофa...ти» - це ні про що.

Тепер, коли епоха постмодернізму минула, вже немає часу на вишукані пасьянси та перепрошення. Настав швидкий час чудовиськ. Котрі будують свої персональні реальності, котрі служать лише тим традиціям, які були створені на замовлення з учора на сьогодні прирученими та купленими жерцями. 

Кожний очікує Виправлення Імен в міру своєї інформованості й світоглядних горизонтів. «Люди простих рішень» очікують від небожителів чогось підсумкового, зрозумілого. Інформовані очікують на підтвердження отриманої ними інформації. А є ще ті, котрі покладаються на "серединне знання"...

Теперішні жлоби і жлобихи збирають величезні аудиторії – від кількох тисяч й аж до десятків мільйонів завсідників соціальних мереж. Але суть та сама.

Дискурс Гіпермодерну спирається на уподобання та смаки багатомільйонних «мережевих» мас, а не на естетичні ігри еліт, як дідусь-Постмодерн. Відповідно, культурні, мистецькі, політичні, тусовкові та комунікаційні практики Гіпермодерну більш «плебейські» та більш розраховані на швидку емоційну реакцію.

Напевно, усі знають, що у наш часте, що ми звикли називати “політикою”, має кілька рівнів. 

Кажуть, що людина, у своїй основі, від народження й до самої смерті залишається одночасно творінням, винаходом та інструментом створеної нею ж культури.

Моя любов до селян абстрактна. Я люблю їх за те, що жодне селянське повстання не призвело до створення держави, до створення апарату насилля.

Наше ставлення до поточних подій залежить від точки зору. Східні філософи казали про бачення з мишачої нори...

Карлос Кастанеда свого часу зауважив важливість того соціального імпульсу, що йде від дрібних (а хтось скаже – “побутових”) тиранів.

Ми живемо за часів швидких змін. Смисли легко – й, здається, безтурботно – переливаються у нові форми.

Під Хмельником розкинувся пишний ярмарок. Сотні здоровенних маж згрудилися на фарному майдані, загони повнилися худобою.

Щось останнім часом сталося з публічними оптимістами. Чи то їхній оптимізм кудись випарувався, чи то побачили вони зловісні відблиски на пляшках з віскі і пророчі написи на колорадських жуках.

Там, де суспільство історично втратило свої вищі касти, квітне такий собі «культ простоти».

Процеси суспільного занепаду зазвичай відбуваються в три етапи. Перший етап називають «стадією тривоги». На цьому етапі негативні явища лише окреслюються, їхні вогнища зачіпають другорядні громадські структури.

Кожного року весна упосліджує песимістів. Ті стогнуть «все пропало», а природа показує маловірам, що сили оновлення формують майбутнє поза людськими сумнівами та страхами.

В історії кожного краю була особлива «доба називання». Доба, коли навколишнє ще не зустрілося зі своїми назвами, коли всі різноманітні згущення матерії – гори...

Так вже в нас повелося: те, до чого прагнеш, приходить тоді, коли вже перестає бути потрібним. Це стосується як окремих персон, так і суспільств.

«Всі люди брешуть», - казав герой популярного американського серіалу. Це здається банальністю, якщо не замислитися.

Багато хто з нас все ще думає, що його маленькі смішні таємниці нікому не відомі. Що ніхто не знає де що сховано.

Я наштовхуюсь на цю споруду, як на стару скриню, забуту в кінці коридора. Гуртожиток Прикарпатського університету, збудований в 70-их роках в одному з найхаотичніших районів міста, який все ще називають БАМом.

Колись тут жила шляхта. Потім її не стало. Й нинішня нешляхта робить так, щоби про шляхту забули.

Якраз перед Миколаєм подзвонила знайома чиновниця, любителька ворожіння та битв екстрасенсів. Сказала, що бачила зловісний сон, просила розтлумачити.

Безліч людей стурбована пошуками штабів. Вони дивилися кіно. Вони служили в армії. Вони воювали...

Хтось вдивляється в піктограми на обкладинці свіжого The Economist Magazine, плутаючи Британію з Нептуном, хтось шаманить на біржовому курсі, а комусь зручніше пройтися ворожками.

Про екзистенційні рішення.

Інтрига з брендом «Вакарчук-президент» нині практично випірнула з мутного закулісся на рівень «preliminary work» – підготовчих політтехнологічних операцій.

Йдеш Вовчинцями й серце радіє. І от хтось вже думає, що назва цього допису – про Вовчинці. А ніфіґа. Автор не шукає легких шляхів у житті та прозорих метафор... 

Якщо спробувати докопатися до основ звичайного мислення, то там знайдеться усього кілька опор­них принципів. Один з тих принципів – ділення всіх сущих на «своїх» та «чужих».

Завжди дивувався реакції на слово «інтелігент». Начебто й немає у ньому нічого образливого або принизливого...

«Остогидла та пропаганда американської гегемонії, – каже французький режисер Люк Бессон, – Чому лише вони спасають світ?». 

Люди застрягли у 80-их, не бачать, що світ змінився. Держава вже не держава в розумінні ХХ ст., а корпорація. 

Ще років двадцять тому ніхто не передбачав, що гаплик вистрибне саме звідти. 

Кажуть, що кількість та якість магії не залежать від ландшафту. Що в долинах сильних ворожок не менше, аніж на верховині. Мандруючи глибинами Азії, починаєш у цьому сумніватися. 

Знайомий доцент-гуманітарій бідкається: «Капець науці настає!». Ну, це він, зрозуміло, не про світову науку...

Україна опинилася в ситуативній пастці. Між усіх варіантів майбутнього ми начаклували собі лише кілька «неминучостей» – гірких, як полин. Правлячий клас, до речі, вже давно спакував чемодани.

Більшість відчуває, що насувається розплата за чуже осатаніння... Кажуть, що якось то буде. Хоча думають не так. Думають лише про те, що в той день, коли все накриється мідним тазом, сусідові буде гірше...

Він, нащадок «червоних мусульман», не любив тих, хто жив з додаткової вартості.Він не втомлювався пророчити про крах світового л ібералізму і дожив до Трампа. Світовий лібералізм позиціонував його як радикала та маргінала і також дожив до Трампа.

Китаєць дивився у вікно купейного вагону. Годину тому він зайшов до поїзда в обласному центрі з ратушою, подібною до дзиґи, увінчаної монгольським капелюхом. Він дивився на зарослі бур’яном поля Західної України і згадував чжоуського князя Сянь-гуна, який перетворював на рабів тих, хто лінувався обробляти плодючі землі, та імператора Цао Пі, що наказав зварити у казані чиновника, який не прослідкував за посівами у довіреній йому провінції.

Хтось зі спритних вже каже: «Овва!»

Я стою на землі давніх арійських царів, під високим небом Хорасану. Звідси скіфи прийшли на землі давньої України.

У нас, при відсутності компетентного експертного товариства, легко прокладати кабелі та дроти маніпулятивного контролю. Перетворювати специфічні поняття та гасла на інструменти задурювання, а населення – на колективного «песика Павлова», котрий мусить згідно гавкати в той момент, коли влада запалює перед ним чергову пропагандистську «лампочку».

Обидві "нації" об’єднує підозра — вони підозрюють, що живуть на «Титаніку», який вже зустрівся з айсбергом. Вони також підозрюють, що рятувальні човни давно вкрадені і продані. 

Щойно у видавництві «Фоліо» вийшов vsq новий роман «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть». Його буде презентовано на Львівському «Форумі видавців» 12 вересня. Уривок з нового твору...

Організовані загони «переконаних» значного успіху не досягли. Янукович втік, але «януковичі» нікуди не ділись і навіть зміцнились. Самі ж «активісти першого типу» або були косо-криво інтегровані в бек-граундні політичні проекти (як «Демальянс» і «Автомайдан» у партію Гриценко) і прогнозовано програли.

Уривок з роману, де йдеться про ритуали посвячення жриць Великої Богині.

Цьогорічне нашестя грибів невипадкове. Вже писав про нього, але воно й далі мене непокоїть. Гриби – істоти містичні, занесені в наш світ з глибин Всесвіту. Всі земні істоти люблять Сонце, а гриби від нього ховаються.

Час від часу вертаюсь до підручників китайської мови. В китайській як у квантовій механіці – все невизначене і плинне. Все потребує прикладання зусиль інтерпретатора.

На грошах живе безліч збудників небезпечних хвороб. Сибірка, воно ж антракс, тубік, скарлатина й щось там ще. Одночасно дослідники нагадали, що зараження людей "через гроші" практично не відбувається.

Слухати джаз. Або ж джез. Медитувати. А потім до пізньої ночі сидіти з джазменами (джезменами?) в театральному захисті й говорити про музику, про музику, про музику й ще про щось. Про альпійські роги і способи провезення їх через українські митниці...

Про це є в Біблії. Про Каїна, який Божим прокляттям був приречений на вічні скитання й, попри нетривкість зупинок, збудував за життя сімдесят міст. Привокзальна Січ – це щось з того.

Технічна епоха мало впливає на таємничі енергії тотемів. Вони все ще з нами. Як стверджують соціологи, дві третини британців засинають з іграшковими ведмедиками у ліжку...

Останні дні перед Новим роком – час прибирань у квартирі та звільнення шаф і скринь від мотлоху. Воленс-ноленс, під час прибирання зрушуються архіви.

З вогнем трапилася та ж історія, що й з вовками. У давні часи вовки були грізними ворогами наших предків. А тепер ми граємося з білими і пухнастими кімнатними нащадками хижих «лісовіх баронів». Вогонь також за давніх часів лякав печерну людність.