1
Коли Антін Мухарський запропонував мені взяти участь у його проекті «Жлобологія», я сприйняв це у форматі приколу. Тема жлобів в Україні як тема повітря. Жлоби є, вони усюди, казати-писати про них все одно що констатувати: «Життя складна річ». Або щось таке ж банальне й необов’язкове.
Проте сама книжка про жлобів вийшла діставучою. Повернувшись з Криму, знову переглянув її. Картинки сильніші за тексти. Нагромадження кольорових і чорно-білих жлобських морд діє згідно закону Гегеля – кількість стрибкоподібно переходить у якість. Морди, морди, морди… А тут ще прочитав новину про клуб «Альбатрос». Згадав, як тішився, дивлячись на ковзання каное озерним дзеркалом. Мовляв, ще щось лишилось непровінційне у цьому місті, яке на очах деградує і провалюється в сіре жлобське небуття.
Дарма тішився.
Якщо так піде, то невдовзі міське озеро обсядуть ресторани і кафешки. Завсідники яких прогулюватимуть своїх самиць на катамаранах. І байдарки з каное їм не заважатимуть. А ще, не дай Боже, втнуть на березі якийсь баштовий готель і все остаточно спаскудять.
Думаю, що з такими тенденціями до середини століття Івано-Франківськ остаточно зійде на пси. Перетвориться на залюднене місце з ознаками та атрибутами населеного жлобами пункту.
Крапка.
2
Це нашестя грибів невипадкове. Вже писав про нього, але воно й далі мене непокоїть. Гриби – істоти містичні, занесені в наш світ з глибин Всесвіту. Всі земні істоти люблять Сонце, а гриби від нього ховаються. Певно, їхня рідна планета була вкрита дощовими хмарами.
Що провіщає нам грибна орда? Якісь зміни, напевне. Які саме, побачимо.
Згадав один свій давній текст про цих істот. Написав його у 2007 році. Тепер не зайве його процитувати:
Можливі інші загрози, про які ми навіть не підозрюємо. Мандруючи теплими лісами, я наштовхнувся на божевільного грибника, сповненого оригінальними пророцтвами. Він пророкував погибель місту від отруйних грибів. В його видіннях якісь неможливі гриби оточували Франківськ своїм ризомним мереживом, гриби-мутанти випускали у повітря трильйони отруйних спор, інші мутанти приманювали посполитих запахами, причакловували знаками на капелюшках і доводили до кататонії, катарсису, коматозу і ще чогось страшнішого на «к».
Попри всю фантастичність цих передбачень, Грибний Пророк був надзвичайно переконливим. «Сатана діє через гриби, бо вони його діти!» -- узагальнював він свої спостереження. За роки лісового промислу йому траплялися гриби, що світяться «мертвенним світлом», величезні сині мухомори (Amanita muscaria monstеrіa), здатні вбивати тварин і людей на відстані кількох метрів, диявольські стрибучі поганки і зовсім вже неймовірні представники грибного племені, про яких він не наважився мені розповісти. Тільки натяками дав зрозуміти, що через ці гриби-чудовиська до світу просотуються всі складові очікуваного Антихриста.
Вже вдома, наснажений цими пророцтвами, я знову перечитав статтю В.Топорова «Гриби» в енциклопедії «Міфи народів світу». Як не дивно, інформація від поважного науковця тільки підтвердила повідомлення Грибного Пророка. Особливо зацікавив мене кетський міф про війну чоловічих і жіночих грибів. «Якщо гриби можуть воювати між собою, -- подумав я, -- то чому вони не можуть воювати з людьми, знищувати міста і виводити в світ Антихриста?». А найбільше мені сподобався заключний пасаж статті Топорова. Він написав: «Більша частина міфологічної інформації про гриби залишається досі непроявленою».
Отже, панове, будьмо обережні. Адже -- хто його зна? -- раптом, приносячи з лісу кошик з грибами, ви приносите місту його загибель…