Доволі поширеною є думка серед практикуючих християн начебто «жінці в дні менструації не можна заходити до церкви, цілувати ікони та причащатися». Ця ідея настільки довго існує, що багато хто вважає це каноном. І насправді дуже сумно коли в 21 ст. це стає перешкодою для відвідування церкви жінками. Це питання має давню історію і в наш час можна виділити два підходи до його осмислення: ліберальний і консервативний. Дана заборона з’являється в юдейському середовищі, і згадується у старозавітній книзі Левит: « А жінка, коли буде течива, кров буде течею її в тілі її то сім день буде в своїй нечистості, а кожен, хто доторкнеться її, буде нечистий аж до вечора.»(Лев. 15:19). Думаю тут не слід пояснювати яким було ставлення до жінок на Близькому Сході. Але слід задати про важливість «ритуальної чистоти» в юдаїзмі, коли юдеї мали заборону торкатися мертвого тіла, або жінок в дні менструації. Звершувалось обов’язкове ритуальне очищення аби мати змогу бути в храмі на богослужінні. У Візантійській традиції сильно відчувається вплив юдейського уявлення про ритуальну чистоту. Візантія була імперією де релігійні норми часто використовувались, як спосіб підтримувати порядок і «святість обряду». Вона прагнула підкреслити особливу сакральність храму і Таїнств. Тому навіть те, що «природне» відносили до «негідного» щоб підкреслити дистанцію між святинею та буденністю.
При цьому слід нагадати епізод із Нового Завіту коли кровоточива жінка, що 12 років хворіла на кровотечу торкнулася Христа і одразу зцілилася: «А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що ніхто вздоровити не міг її, підійшовши ззаду, доторкнулась до краю одежі Його, і хвилі тієї спинилася їй кровотеча!»(Лк.8:43-44). "Від апостола Павла ми знаємо, що "всяке творiння Боже добре" (1 Тим. 4: 4).
Отож конкретних заборон або вказівок про нечистоту жінки у Новому Завіті ми не знайдемо, і тут також варто згадати слова Ісуса Христа, який говорив: « А далі сказав Він: Що з людини виходить, те людину опоганює. Бо зсередини, із людського серця виходять лихі думки, розпуста, крадіж, душогубства, перелюби, здирства, лукавства, підступ, безстидства, завидющеє око, богозневага, гордощі, безум. Усе зле це виходить зсередини, і людину опоганює!(Мк7:21-23). Христос наголошує, що єдиним джерелом скверни у людини є те, що виходить з людського серця – лихі помисли, ганебні вчинки, заздрість та інше зло. Християнство фокусується на душевній складовій людини, а не тілесній. Навіть святі отці раннього християнства не були такими категоричними стосовно жінок. Іван Золотоустий, Афанасій Великий, Григорій Двоєслов не вважали жінку нечистою та грішною в дні місячних, і тільки утриматись від причастя, про заборону торкатись ікон чи перебування у церкві не згадували. Тому утримання від причастя в ці дні радше порада аніж закон.
Св. Афанасій Великий в листі до ченця Амуна писав: « І не кажи що тіло є винним, бо що відбувається природнім чином – не гріх і не відлучає від Святого Духа» тож бачимо, що Святі Отці раннього християнства по-різному ставились до цього питання. Сучасний православний богослов, професор, нейрохірург Святитель Лука Войно-Ясинецький писав: «Чому жінка, котра переживає природній процес має вважатися нечистою, хіба Бог не створив її такою? Це біологія а не гріх. Не можна вважати людину духовно нечистою за тілесним станом.»
Коли Русь прийняла християнство, вона разом з вірою успадкувала і Візантійські канонічні норми та традиції, але тут вони переплелися з слов’янськими язичницькими уявленями. А у дохристиянській культурі менструація вважалася «магічно небезпечною». Тому християнську заборону сприйняли дуже буквально і навіть посилили. В результаті жінці заборонили заходити в храм та підходити до ікон. На Русі це стало більш етнографічним табу, ніж богословським аргументом. З розвитком богослів’я такі заборони переосмислюються, адже з плином часу вони втрачають свій сенс. В той час жінки не мали таких гігієнічних засобів як зараз. Тому католицька церква після II Ватиканського собору(1962-1965) офіційно відмовилась від усього, що стигматизує тіло або прирівнює фізіологію до нечистоти. У більшості православних церков жінка може перебувати в храмі, молитися та прикладатися до ікон, але інколи від причастя часто утримується, отож цей пережиток Старого Завіту, який може ставати на заваді повноцінному духовному життю через не обговорення та роз’яснення цієї теми. І здебільшого ця «настанова» більше схожа на церковний міф, який передається з уст в уста ніж на церковний канон. Так і отримуємо, що багато заборон засновані не на біблійних канонах, а на особистій думці окремих персон. Бо ж за цією логікою можна не допускати людей хворих на нежить.
