Олександр Лисий родом із села Приозерне Рогатинської громади. У 2021 році чоловік підписав контракт зі Збройними силами України та розпочав службу у складі 24 окремої механізованої бригади імені короля Данила. З початком повномасштабного вторгнення воював на різних напрямках — Донеччині, Луганщині, Запоріжжі та Миколаївщині, а також брав участь у звільненні Херсона.
У 2023 році через тяжкі контузії та пухлину мозку Олександра Лисого визнали обмежено придатним до військової служби та встановили йому другу групу інвалідності. 30 вересня він звільнився з війська.
Повернення до цивільного життя, за словами ветерана, виявилося не менш складним випробуванням. Чоловік розповів про непорозуміння між військовими та цивільними, власну адаптацію, тригери після фронту та ставлення до тих, хто уникає служби.
Водночас після звільнення Олександр Лисий почав більше займатися мистецтвом і філософією, відкрив власну справу та став учасником проєкту «Мистецтво Нескорених». У своїх роботах використовує речі, які привіз із війни, і переносить на полотно пережитий досвід.
Про службу, звільнення Херсона, життя після фронту, мистецтво, власну справу та ставлення суспільства до ветеранів Олександр Лисий розповів в інтерв’ю журналістці Фіртки.
«Мій шлях до війська почався ще у 2021 році»
До повномасштабної війни Олександр уже мав досвід військової служби. У 2021 році він підписав контракт із ЗСУ. Каже, що хотів стати військовим попри проблеми зі здоров’ям.
«Я є кадровим військовим ще з 2021 року. Мій шлях до війська якраз починався через контракт. Війну я застав у Лисичанську».
Перший контракт Олександр підписав із 24 окремою механізованою бригадою імені короля Данила. Згодом служив у Десантно-штурмових військах, зокрема був прикомандирований до 80-ї бригади. Перед звільненням проходив службу поблизу Чорнобиля, у селі Іванків.
За словами ветерана, ще у 2014 році він мав документи про непридатність до військової служби, однак приховав їх, оскільки хотів служити.
«Я був офіційно списаний з армії через хворобу, але дуже хотів служити. Тому я просто сховав документи про свою непридатність і пішов на контракт добровольцем».
У 2021 році Олександр таки підписав контракт із 24-ю бригадою. На той момент він уже перебував на сході України:
«А коли почалося повномасштабне, я був у Лисичанську».
«Найбільше мені запам’яталося звільнення Херсона»
За час служби Олександр воював на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі та Миколаївщині.
«Найбільше мені запам’яталося звільнення Херсона, бо це був основний напрямок контрнаступу. Ми тоді звільнили дуже велику частину нашої території».
Побачене після відступу російських військ справило на нього сильне враження.
«Після росіян місто було дуже сильно позбавлене всього, що дала нам цивілізація».
Окремо Олександр пригадує випадок на місцевому базарі. Військові купували необхідні речі, коли поруч була маленька дівчинка з матір’ю. Дитина звернула увагу на українських військових, після чого жінка почала нецензурно висловлюватися в їхній бік російською мовою:
«Це мене дуже неприємно вразило».
«Цивільні не готові розуміти нас»
У 2023 році через тяжкі контузії та пухлину мозку медики визнали Олександра обмежено придатним до військової служби та встановили йому другу групу інвалідності. 30 вересня він звільнився з війська.
Після цього, каже ветеран, почався складний етап повернення до цивільного життя.
«Зараз я вже більш адаптований до цивільного життя, але перші місяці, перший рік після повернення були дуже важкими».
Найскладніше, за словами Олександра, — усвідомити різницю між військовим і цивільним середовищем.
«Цивільні взагалі не були готові й, я так вважаю, навіть не хотіли зрозуміти нас. Адже ми — військові, а вони — цивільні. Різниця між нами дуже велика».
Ветеран говорить, що йому було важко прийняти те, що частина людей уникає військової служби, але водночас продовжувала користуватися можливостями, які дає держава.
«Важко прийняти, що багато людей відмовилися від захисту держави, але водночас користуються всіма благами, які ця держава їм дає».
За словами Олександра, військовий досвід вплинув і на те, як він сприймає поведінку людей у повсякденному житті. Частина ситуацій досі залишається для нього тригерною.
Серед них — хвилина мовчання та використання російської мови частиною молоді.
«Хвилина мовчання — це досі основний тригер. І найбільше мене тригерить виховання сучасних підлітків. Вони навіть дозволяють собі слухати російську мову. Хоча не мають робити цього, але роблять. І це досить тригерить», — каже Олександр.
На думку ветерана, дисципліна та субординація, до яких військові звикають під час служби, впливають і на їхнє сприйняття цивільного життя.
«Ми, люди військового напрямку, маємо дисципліну, у нас є якась субординація. І це дуже впливає на те, як я сприймаю все навколо. Багато ветеранів навіть звертають на це увагу», — пояснює Олександр.
Олександр вважає, що цивільним варто більше спілкуватися з ветеранами та не боятися запитувати про їхній досвід.
«Перш за все потрібно слухати реальні історії та говорити з людьми, які пройшли через війну. Запитати їх, що їм подобається, як краще до них звертатися і про що не варто говорити».
«Я почав активніше займатися мистецтвом і філософією»
Після повернення з війська Олександр почав більше займатися мистецтвом і філософією. Зараз працює над книгою, у якій викладає власні роздуми, тези й антитези.
«Я почав більш активно займатися мистецтвом та філософією».
За словами ветерана, досвід війни допоміг йому по-новому осмислити філософію, власне мислення та його вплив на суспільство.
«Те, що я зрозумів на війні, допомогло мені більш організовано сприйняти саму структуру філософії та те, як вона впливає на мене, на суспільство».
Водночас мистецтво стало для Олександра способом говорити про власний внутрішній стан і пережитий досвід. Він став учасником проєкту «Мистецтво Нескорених».
«Мистецтво, перш за все, — це прояв внутрішнього світу. І, можливо, можливість сказати “ні” деяким речам у цивільному житті. Одним словом, подолання протесту».
Свої роботи ветеран не сприймає як звичайні декоративні картини. Каже, що через мистецтво намагається позбутися негативних емоцій і тригерів, які залишилися після війни.
«Перш за все, мистецтво для мене — це можливість показати всі свої негативні емоції. Я переношу їх на полотно. Це не декоративне мистецтво, яке можна повісити на стіну й просто ним захоплюватися. Це мистецтво для того, щоб я міг позбутися своїх тригерів».
Олександр працює в стилі асамбляжу та арт-бруту. У своїх роботах використовує предмети, які були поруч із ним під час служби або які він привіз із війни.
«Я працюю в стилі асамбляжу. Використовую все, що було на мені, поруч зі мною або що я привіз із війни».
Одна з робіт, за словами ветерана, містить його власну кров.
«Одна з моїх картин виконана в стилі асамбляжу та арт-бруту. На ній я зображений як персонаж, а всі плями — це моя справжня кров, зафарбована фарбою».
Водночас після повернення з війська чоловік почав менше займатися спортом. До служби він захоплювався велоспортом.
«До війни я дуже багато займався велоспортом. Маю кілька перемог у змаганнях у Польщі. І це якраз те, що змінилося».
«Мене заземляє моя фірма»
Ще одним способом повернутися до цивільного життя для Олександра стала власна справа.
Після звільнення з війська він відкрив власну фірму, яка надає послуги. Зараз у нього працюють четверо людей.
«Я відкрив свою фірму, маю певний напрямок послуг. Уже маю чотирьох працівників. Я ФОП третьої групи. І це якось мене трохи заземляє».
Олександр каже, що власна справа допомагає йому залишатися організованим і дає відчуття відповідальності.
«Мене дратують люди, які ухиляються від свого обов'язку»
Власна справа стала для Олександра не лише способом повернутися до звичного ритму життя, а й новим викликом. Зараз він шукає працівників, однак каже, що знайти людей із практичними навичками непросто.
«Я і зараз активно шукаю працівників, бо роботи дуже багато. А людей, які щось уміють, навіть просто тримати шуруповерт чи виконувати якісь елементарні роботи, дуже мало».
Сам Олександр свого часу опановував будівельні роботи самостійно — зокрема навчився шпаклювати та клеїти шпалери. На його думку, сьогодні молодь частіше обирає популярні професії, зокрема в ІТ, тоді як робітничих спеціалістів бракує.
Говорячи про власну справу, Олександр також згадує конфлікт, який стався після його повернення з війни. У Рогатинській громаді він став потерпілим унаслідок побиття.
За словами ветерана, конфлікт був пов’язаний, зокрема, з його роботою та пошуком працівників. Водночас цю ситуацію він сприймає ширше — як прояв ставлення частини суспільства до військових, ТЦК та правоохоронців.
«Я би сказав, що це конфлікт на рівні держави. Зараз із ТЦК та поліції зробили якихось недостойних людей. Але вони просто виконують свої обов’язки».
Олександр також говорить про своє ставлення до людей, які, на його думку, уникають військової служби.
«У мене є нетерпимість до людей, які втекли від свого обов'язку. Бо кожен, хто хоче жити в Україні, повинен захищати свою державу».
Свою позицію ветеран пояснює тим, що всі громадяни користуються послугами та можливостями, які забезпечує держава.
«Кожен користується тими благами, які дає держава і суспільство. Він виховує своїх дітей у школі — це державна установа. Ходить до поліклініки — це державна установа. І так далі.
Для мене питання служби — це не лише про військовий обов’язок, а й про відповідальність людини перед суспільством. Саме тому після повернення з фронту особливо складно сприймати тих, хто свідомо уникає захисту держави».
«Є злоба і неприйняття, тому виникають конфлікти між ветеранами та цивільними»
Олександр вважає, що частина конфліктів між ветеранами та цивільними виникає через нерозуміння й неприйняття військового досвіду.
На його думку, суспільству складно чесно відповісти на питання, чому одні люди пішли захищати країну, а інші — ні.
«Через злобу, через якесь неприйняття, через якусь неспроможність сказати собі в дзеркалі, що так, я боюся, нехай помирають інші, але не я.
Це ті люди, які кажуть, що до війни не готові або ж "мене мама виростила не для війни"».
Ветеран переконаний, що після повернення військовим потрібне не лише формальне прийняття, а й розуміння їхнього досвіду. На думку Олександра, для цього цивільним варто більше говорити з ветеранами та слухати їхні історії.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
