«Він умів любити життя та цінував кожну хвилину», — згадує Ольга Якобчук про свого нареченого Андрія-Мирослава Атаманюка. Вони познайомилися в Instagram у лютому 2023 року, а вже за тиждень зустрілися наживо. За понад два роки разом пара встигла побудувати стосунки, у яких були любов, турбота та спільні мрії.
Андрій-Мирослав Атаманюк на позивний «Атаман» служив розвідником-санітаром 1-го відділення розвідки взводу розвідки спеціального призначення роти оперативного призначення стрілецького батальйону військової частини 1241 Національної гвардії України.
Захисник загинув 31 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в населеному пункті Красний Лиман Покровського району Донецької області.
В інтерв’ю журналістці Фіртки Ольга Якобчук, наречена загиблого воїна, розповіла про рішення Андрія добровільно стати на захист України, його службу, їхнє спільне життя та мрії, останні розмови й день, коли дізналася про його загибель.
Ольга Якобчук згадує, що з Андрієм вони познайомилися в Instagram. На той момент чоловік уже давно стежив за її сторінкою. Зрештою почав реагувати на сторіс Ольги — так між ними зав’язалося спілкування.
«Ми з Андрієм познайомилися в Instagram — він почав реагувати на мої сторіс. Як виявилося, Андрій уже давно стежив за мною, адже я активно вела свою сторінку.
Ми списалися: “Привіт-привіт”. Я запитала, чим можу бути корисною, бо я косметолог-естетист. Я завжди так запитую», — розповідає Ольга.
Спочатку вони просто листувалися. Розмови складалися із запитань і відповідей, однак уже за тиждень Ольга та Андрій зустрілися особисто. Після першої зустрічі, каже Ольга, вони вже не розлучалися:
«Ми вирішили бути разом. Так усе й почалося».
Їхні стосунки тривали близько двох із половиною років — від 3 лютого 2023 року, коли вони познайомилися, до загибелі Андрія.
Ольга та Андрій офіційно не були одружені. Водночас після його загибелі вона отримує підтримку від побратимів, військових і громадських організацій.
«Ми офіційно не були одружені. Я ніяк не претендувала на щось, хоча мені багато чого пропонувала його мама. Але дуже добре, що є така підтримка — різні організації, які допомагають».
За словами Ольги, після загибелі Андрія розповіді його побратимів лише підтвердили те, яким вона знала його в житті. Каже, з військовими він залишався таким самим — стриманим, вихованим і небагатослівним.
«Побратими так само розповідали, що його дуже важко було вивести з рівноваги, щоб він сердився. Треба було вже щось таке зробити. Він завжди згладжував усі кути, усі неприємності.
Я ще раз переконалася, що Андрій, якого я знала в житті, таким самим був і з побратимами. Від нього ніколи не почуєш зайвого слова. Навіть матюка».
Адже, продовжує Оля, Андрій навіть під час служби намагався не вживати нецензурної лексики.
«Я розумію, що хлопці на війні не можуть зовсім не матюкатися. Коли Андрій телефонував після виходу з позиції, я чула, що на фоні хлопці матюкаються. А я дуже не переношу матюки.
Тому він із поваги до мене виходив в іншу кімнату або на двір. Навіть якщо був мороз, він виходив говорити», — розповідає Ольга.
Після завершення війни Андрій мріяв повернутися до мирного життя, придбати багато станків і розвивати власну справу.
Жінка згадує, що Андрій також обережно натякав на спільне майбутнє.
«Він усе це планував. Якось навіть скинув мені в TikTok відео з обручками. Такий був легкий натяк. Срібні, з візерунками — зараз багато таких є. І питає: “Як тобі?” Я кажу: “Класні”. А він: “Треба буде купити”».
Ольга каже, що Андрій був дуже чутливим до краси й умів помічати те, на що інші могли не звернути уваги.
«Він взагалі бачив у всьому красу. Помічав те, чого інші не бачили. Ми звикли думати, що чоловіки строгі. А він насправді був дуже ніжним і люблячим».
Водночас додає Ольга, Андрій був небагатослівним:
«Це я багато говорила. У нашій парі більше розмовляла я, особливо в компаніях. Він усе це мовчки слухав, але дуже багато робив. Тобто не словами мене завойовував, а своїми вчинками».
Андрій допомагав їй розібратися із соціальними мережами, зокрема з TikTok:
«Він мені допоміг розібратися в TikTok. Каже: “Тобі треба знімати прямі ефіри”. Він дивився, дуже розбирався в цих нових, сучасних програмах. Він дуже класно це все моніторив.
Потім він каже: “Давай буду, коли матиму можливість, коли в мене відпочинок, монтуватиму різні відео”. Він робив мені різні відео, скидав, казав, як краще. Навіть коли я лінувалася якийсь прямий ефір робити, він казав: “Так, виходь в ефір, тобі треба це”».
Ольга називала Андрія своїм мотиватором та менеджером водночас, адже він хотів бачити її розвиток. Жінка припускає, що Андрій також розумів: коли вона буде зайнята роботою, їй буде легше.
«Напевно, він розумів: коли я буду зайнята, я буду менше думати про щось погане, переживати. Бо він казав, що я надто все беру близько до серця».
За словами Ольги, Андрій також допоміг їй по-іншому дивитися на людей.
«Він казав мені: “Зніми рожеві окуляри. Світ не настільки прекрасний, і люди не настільки такі, як ти думаєш”», — уточнила Оля.
Ольга каже, що за час їхніх стосунків Андрій багато підтримував її професійний розвиток. Разом вони працювали над її цілями, а вона пов’язує свій професійний ріст, зокрема, і з його підтримкою.
Саме тому зараз Ольга продовжує працювати.
«Мене зараз підтримує моя діяльність, бо я розумію, що ми стільки вклали разом — не коштів, а зусиль. Просто зараз усе це закинути, залишити — це буде неправильно».
Ольга розповідає, що після загибелі Андрія свідомо не дозволяла собі замкнутися вдома. Їй було важливо продовжувати працювати, спілкуватися з людьми та тримати звичний ритм життя.
«Перша підтримка — це близькі люди, друга — діяльність. І, звісно, те, що Андрій не хотів би, щоб я плакала і сиділа вдома».
Особливо болючим для Олі стало запитання однієї з родичок, яке вона почула приблизно через місяць-півтора після загибелі Андрія.
«Найгірше мені було, коли десь через місяць, може, півтора одна з моїх родичок підійшла до мене на зупинці й запитала: “Ти вже відійшла?”.
Я не знала, що їй відповісти. Але сказала: “Я не втратила рибку чи хом’ячка. Я втратила людину, яка була найсильнішою в моєму житті”».
Ця розмова змусила Олю переосмислити, наскільки важливо бути обережними зі словами, спілкуючись із людиною, яка переживає втрату.
«Я зрозуміла, що мені треба не просто робити паузу, а віддаляти від себе людей, які ставлять такі запитання. Насправді неправильно ставити подібні запитання людині, яка втратила найдорожчу для себе людину».
Ольга продовжує допомагати військовим і донатити, однак після втрати Андрія тривожність та постійне відчуття очікування нікуди не зникли. Вона каже, що справжню ціну війни найглибше відчувають ті, хто чекає близьку людину з фронту або вже пережив її втрату.
«Ціну війни відчувають ті, хто чекає. Переживати за рідну людину і переживати за сусіда — це різні речі. Це теж тривожність, але зовсім інші відчуття.
Це може зрозуміти тільки людина, яка стикнулася з цим напряму, яка робила збори, відправляла, чекала. Це дуже страшні відчуття. Навіть ворогу не побажаєш їх пережити».
Жінка хоче, щоб Андрія пам’ятали не лише як військового та захисника, а передусім як людину — зі своїм життям, мріями та особливою історією кохання.
«Він взагалі мало посміхався. А моя подруга Катя казала: “Він посміхається тільки біля тебе”. Мене це дуже дивувало. Виходило, що саме поруч зі мною він частіше посміхався».
Ольга прагне зберегти образ Андрія таким, яким знала його сама: люблячим і турботливим, відповідальним, але водночас стриманим і небагатослівним з іншими.
«Я просто бажаю кожній жінці зустріти такого чоловіка, якого зустріла я. Такого, як мій Андрій».
Редакція Фіртки висловлює щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу непоправної втрати. Світла пам'ять Героям України!
Читайте також:
