Перша з історій занепаду, мабуть, є найпростішою.
Вона про народ, що вирішив замінити філософію піснею. Хто або що підштовхнуло народ на таке рішення, невідомо. Загублено у віках.
Як би там не було, але той народ загнобив своїх філософів, проте підніс співаків й почав вивчати пісні як мудрість світу. Найбільше тому народу подобалися пісні про поразки. Народ слухав їх і плакав.
Тих, хто плакав найголосніше, оточили увагою і пошаною. До них йшли вчитися, їх слухали і сприймали як провидців.
А ще той народ чекав, що інші народи послухають його пісень й сядуть плакати разом з ним. Але інші народи не прийшли натовпами, а послали своїх філософів послухати пісні про поразки.
Філософи слухали ті плачі, довго слухали. А відтак знизали плечима й мовчки пішли.
Невдовзі на землі любителів пісень прийшли чужі воїни й занепад закінчився.
Друга історія про тих, кого здурили чотирма способами.
Їм підказали неправильні назви, відправили хибним шляхом, розповіли про неіснуючі форми поваги та вирізали їм з паперу внутрішнього ворога.
Після довгих років блукань шляхами, що вели до пустирищ і мочарів, здурені зрозуміли, що треба шукати пряму дорогу.
Їм вдалося виправити більшість з імен та навчитися поважати без кривавих жертвоприношень. Але боротьба з неіснуючим їх спустошила.
Навіть під правильними назвами вони не наважувалися довіряти один одному. Вже майже знайшовши пряму дорогу, вони зупинилися в лісі чи то для відпочинку чи то задля чергової свари. Вони стояли в тому лісі довго, збиралися з силами та поборювали внутрішнього ворога. Там на них натрапили чужі воїни і занепад закінчився.
Третя історія про громаду, яка звикла примножувати непотріб.
Якби в тій громаді усі були колекціонерами, то це не була б історія занепаду. Але колекціонерів там було мало, а представників глибинного народу багато. Й усі вони примножували непотріб.
Врешті-решт, в тій громаді почався бурхливий розквіт непотребу. Його різноманітні форми вражали строкатістю та довершеністю.
Кілька іноземців взялися вивчати цю дивовижну діяльність і написали наукові книжки. Громада сприйняла це як своє досягнення. Непотріб почали вивчати в школах, йому почали ставити пам’ятники й пророчити непотребові вічне життя.
Коли прийшли чужі воїни, громада озброїлася непотребом й гордо рушила на війну. Зрозуміло, що вони швидко програли і занепад закінчився.
У всіх трьох випадках закінчення занепаду не варто сприймати як щось фатальне. Кожна з цих історій могла тривати дуже довго, якби не чужі воїни. Любителі альтернатив можуть придумати цим історіям інший фінал. Більш оптимістичний, у якому щасливий занепад продовжував би тривати невизначені століття.
