Все більше батьків звертаються до психологів зі скаргами на те, що їхні діти втрачають мотивацію до навчання, стають некерованими або підпадають під вплив однолітків. Однак, за словами психологів, причина часто криється не в дітях, а у внутрішніх переконаннях самих дорослих.
Як зрозуміти справжні причини конфліктів та що з цим робити, Фіртці розповіла дитяча психологиня Ірина Волощук.
«Я хочу, щоб ми говорили про сенси в контексті батьків і дітей. Будь-яка ситуація — дитина не вчиться, потрапляє під вплив інших, свариться з братами чи сестрами — стає для нас проблемною, коли ми вже витратили багато ресурсу на її вирішення, але не отримали результату», — пояснює фахівчиня.
За її словами, важливо зрозуміти: чи справді ми вирішували саме ту ситуацію, яка є насправді? І головне — чому саме для нас це стало проблемою?
«Те, що одна й та сама ситуація для когось є проблемою, а для когось — ні, свідчить про те, що корінь завжди в нас самих. І це не означає, що ми погані чи винні. Просто кожна людина має власний набір переконань, через які сприймає світ», — додає психологиня.
Як приклад вона наводить одну з найпоширеніших скарг батьків: дитина перестала вчитися. У таких випадках дорослі часто відчувають безсилля, втомлюються від постійних спроб вплинути на ситуацію, а іноді навіть втрачають довіру до психологів.
«Чим більше батьки намагаються "вирішити" ситуацію, тим більше це псує стосунки з дитиною. Іноді здається, що краще просто "забити". Але це "забити" — насправді про "відпустити". А відпустити можна тільки тоді, коли ти справді зробив усе, що міг», — пояснює Ірина Волощук.
Фахівчиня радить ставити собі запитання: що саме мене турбує у тому, що дитина не вчиться? Часто за цим стоїть страх за майбутнє дитини або переконання, що без навчання у житті не буде успіху.
«Наскільки ці переконання правдиві? Велике питання. Але поки ми їх не усвідомимо, будемо ними керуватись автоматично. Ми ніби вирішуємо проблему навчання дитини зараз, але насправді боремось зі страхами про уявне майбутнє», — наголошує психологиня.
Фахівчиня додає, що існує й інше переконання: якщо дитина вчиться добре, то не матиме проблем з самореалізацією чи самоідентифікацією. Але це теж не факт.
За словами Ірини Волощук, коли батьки усвідомлюють, що саме робить ситуацію проблемною, вони можуть переглянути свої переконання і зосередитися на реальних потребах дитини, а не на своїх очікуваннях.
«Мовляв, якщо вчиться — значить слухає, під контролем. А якщо не вчиться — втрата контролю, а всередині — страх. Або, можливо, ви не вважаєте дитину зрілою, здатною приймати власні рішення.
Фахівчиня каже, коли батьки усвідомлюють, що саме їх турбує у певній ситуації, вони поступово доходять до головного запитання: чого я насправді хочу? І коли відповідь стає зрозумілою, проблема перестає бути проблемою — це вже конкретне завдання.
«Візьмімо приклад: якщо для мене "дитина не вчиться" означає, що вона буде тупою, недисциплінованою, не зможе вступити кудись, — то наш фокус буде на оцінках і навчанні.
Чим більше вона за книжками, тим краще. Але чи це факт? Зовсім не факт. А що я насправді хочу? Щоб дитина була обізнаною, розвивалась, вміла докладати зусиль і працювати на результат. Щоб розвивався мозок, навіть коли вона розв'язує задачі з математики.
І от коли ви побачили справжній зміст проблеми — що саме в ній вас турбує — то дуже легко доходите до відповіді на питання: "А чого я хочу?" Коли я знаю, чого хочу — це вже не проблема, а задача. Я хочу, щоб дитина розвивалась.
Але розвиток — це не лише уроки фізики чи української мови. Це може бути футбол, малювання, ліплення. Дитина розвивається там, де їй подобається. Академічні знання — це не завжди про розвиток».
Водночас, наголошує психологиня, важливо пам’ятати: дитина має бути грамотною — вміти писати, читати, рахувати. Але для цього спершу потрібно дати їй розвиток.
«А розвиток дає те, що дитині справді подобається. Це можуть бути танці, футбол, в’язання, моделювання чи будь-що інше.
І коли вона “горить” тим, що любить, у неї з’являється енергія підтягнути й навчання до середнього чи навіть високого рівня», — пояснює Ірина Волощук.
За її словами, коли дитина захоплена тим, що її розвиває, навчання вже перестає бути проблемою.
«Ви скажете: дитина не хоче вчитися. Але вона не хоче, бо це для неї насильство — її змушують робити те, чого вона не хоче.
Це не означає, що ми пропускаємо школу й тільки граємо у футбол. Ні. Але те, що є джерелом розвитку дитини, має бути першим у ваших розмовах і контакті з нею», — наголошує психологиня.
Саме на цьому фундаменті, за словами Ірини Волощук, змінюються стосунки між дитиною і батьками — і з часом підтягнеться й навчання.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
