Після повномасштабного російського вторгнення на територію України приблизно 700 тисяч осіб мобілізовані до Збройних сил України.
Природно, що ми хвилюємось за близьких, які стали на захист країни. Водночас для дітей, які є однією з найуразливіших та беззахисних категорій цивільного населення під час бойових дій, відсутність рідних — може стати особливо непростим викликом. Нелегко й захисникам, які боронять Україну на фронті. Як українським родинам впоратись з таким випробуванням — ми поцікавились у фахівчині.
Журналістка Фіртки поспілкувалась з коучем та психологинею Наталією Сігурйонссон про те, як рідні військовослужбовців можуть подбати про свій психологічний стан, як пояснити дитині, чому вона тривалий час не бачить рідних та як підтримати захисника чи захисницю, які боронять Україну на фронті.
Як впоратися з емоціями, коли рідні йдуть на війну?
Коли близької людини немає поруч, ми відчуваємо цілий спектр емоцій: від гордощів та любові до страху, злості, безсилля та вразливості. Відчувати це все — природно. Однак, важливо якомога обережніше для своєї психіки переживати ці емоції, щоб знайти стан психологічного балансу, психологічної стабільності й завдяки цьому підтримати себе та своїх рідних.
Наша внутрішня опора – це віра, надія, любов, здоров’я. Без внутрішньої опори майже неможливо отримати зовнішню опору. Важливо кожному знайти в собі той стан внутрішнього балансу, з якого ми приймаємо оптимальні рішення, діємо чітко, виважено та мудро. Саме в такому стані з’являється інтуїція та ресурси. Згадайте, коли в останній раз ви відчували цю внутрішню опору та стабільність, які емоції ви тоді переживали. Коли ви це згадаєте, запам’ятайте цей стан, зрозумійте, що в той момент відчувало ваше тіло. За допомогою тренувань ви можете навчитися викликати цей стан в собі у будь-який момент.
Не треба тікати від емоцій та забороняти собі відчувати. Якщо ми забороняємо прояв негативних емоцій, вони накопичуються в тілі та можуть призвести до психосоматичних захворювань. Пам’ятайте, що ви – більше, ніж будь-яка емоція. Ви керуєте емоцією, а не вона — вами.
Так, на ваші плечі лягли додаткові турботи, тому слідкуйте за тим, який ресурс у вас є та як ви можете його поповнювати. Зокрема, розставте пріоритети на завдання та виконуйте їх, прислухаючись до себе. Не робіть більше, ніж ви можете, не виснажуйте себе. Відкладіть те, що зараз можна відкласти.
Важливо турботливо та екологічно для себе та інших проживати емоції. Щоб легше впоратися з емоцією, потрібно визнати її, проговорити, що саме ви зараз відчуваєте, назвати цю емоцію та почати спостерігати за нею. Треба надати цій емоції місце. Емоції проживаються тілом, тому є доречним зосередитися, де саме в тілі я відчуваю цю емоцію і назвати її. Наприклад, я відчуваю тривогу. Вона у горлі, ніби важкий клубок. Починайте спостереження за цим місцем. Таким чином ви відокремите себе від емоції, і вона не накриє вас з головою. Стежте, що відбувається в тілі, як змінюється цей клубок у горлі. Через декілька хвилин ви відчуєте, що емоція вщухає та йде з тіла. Можна також вести щоденник емоцій.
Також впоратися з емоціями допомагають різноманітні тілесні практики, практики дихання, медитації. Швидко допоможуть прожити та відпустити негативні емоції активні рухи суглобами, практики спочатку напруження, а потім розслаблення всіх м’язів, масаж… Посміхайтеся навіть тоді, коли немає настрою. Штучна посмішка діє на мозок таким же чином як і справжня. Через пару хвилин ви відчуєте, як ваш настрій поліпшується.
А як можна подбати про свій психологічний стан?
Прийміть ситуацію. Важливо усвідомити, що є речі, на які людина не може впливати та контролювати. Ви можете впливати лише на ваш особистий стан та на тих, хто знаходиться під вашою опікою: діти, люди похилого віку, домашні тварини. Разом з тим враховуйте, що ваш стан впливає на дітей. Нам часто у складних ситуаціях хочеться стати дітьми, щоб прийшов хтось з дорослих та розв’язав всі проблеми. Але зараз необхідно пам’ятати, що ми самі – вже дорослі. А доросла людина завжди знайде вихід з будь-якої ситуації та дасть собі раду.
Дотримуйтеся інформаційної гігієни. Намагайтеся зменшити надходження новин. На противагу – робіть інформаційний детокс. Визначте для себе певний час в день, коли ви можете дозволити собі тривожні думки: «як там зараз». В інший час протягом дня займайтеся поточними справами, хобі, розвитком, відволікайтесь різними приємними дрібничками для себе.
Окрім того, вкрай важливо дотримуватись режиму дня, харчування, сну. Протягом дня запитуйте себе, чого вам хочеться та як ви можете це отримати. Навіть зміна пози на зручнішу вже надасть сил. Шукайте ресурси, що будуть вас надихати, надавати вам сил та енергії жити та діяти. У кожного є те, що його наповнює: від розмови з близькими до прогулянки на природі.
Відтак, важливо не відмовлятись від підтримки близьких, разом обговорювати труднощі та ділитися тривогами, не тримати все у собі й не намагатися бути сильнішими, ніж ми насправді можемо бути. А також – не соромитися дозволити іншим допомогти вам. Знайдіть однодумців, приєднайтеся до волонтерської діяльності. Допомагайте тим, хто потребує допомоги. Насправді бути корисними для інших дуже допомагає емоційно та допомагає під іншим кутом поглянути на своє життя та проблеми.
Кожного дня робіть практику «подяки». Перерахуйте, за що ви можете подякувати собі, своєму оточенню та світу. Окрім цього, пам’ятайте, заради чого та заради кого ви живете. Ваші особисті життєві цінності нададуть вам сил та енергії. І, звісно, якщо відчуваєте потребу, звертайтеся до фахівців.
Згідно з даними, чисельність Збройних сил України складає приблизно 700 тисяч осіб, а весь сектор безпеки та оборони охоплює до мільйона українців. Поки ці хлопці та дівчата хоробро захищають Україну, вдома на них чекають рідні, які не завжди знають, як правильно підтримати наших захисників та захисниць.
Як спілкуватися з військовим(ою), який(а) на війні, так, щоб підтримати, а не засмутити?
Найважливіше — слідкувати за своїм ресурсним станом. Адже, щоб підтримувати інших необхідно мати для цього власні сили. Допомогти військовому чи військовій впоратись із тим емоційним станом, який виникає на війні, можна тільки власною рівновагою, емоційним балансом, посилаючи в думках віру, любов, надію та натхнення.
У цілому спілкуйтеся про щоденні справи, діліться своїми почуттями та емоціями, але не запитуйте про емоції того, хто на війні. Якщо людина захоче, то сама розповість.
Запитайте, як ви можете спілкуватися, щоб тій людині було комфортно, що найважливіше саме для вашої близької людини, що вона хотіла б вам розповісти. Ні в якому разі не критикуйте та не засуджуйте, незалежно від того, що ви почули.
Мрійте про спільне майбутнє. Говоріть теплі слова підтримки. Розповідайте про те, як пройшов ваш день, про своє мирне життя. Більше гумору, позитиву у спілкуванні, житті та думках, як би це складно не було. Ми опора та підтримка одне одного. Не тільки розмовляйте, а й пишіть листи та знімайте короткі відео.
Завершуйте телефонні дзвінки на позитивній ноті. Хоч як вам не складно сьогодні, а це правда, бо так є, коли рідна людина далеко, проте вашому близькому на фронті теж нелегко.
Якщо виникає гостра потреба спілкування, наберіть близьку людину, яка в тилу, зможе вас підтримати.
А що говорити не варто?
Намагайтеся не акцентувати уваги на домашніх проблемах, вирішення яких залежить від участі того, хто боронить нашу країну. Це може викликати у захисника чи захисниці почуття провини, що начебто через їхню відсутність, ви залишились самі.
Не вимагайте постійно виходити на зв’язок та не розпитуйте місцерозташування — враховуйте безпекові чинники.
Поки Збройні сили України відважно женуть російських окупантів з України, ворог підступно воює з мирним населенням, обстрілюючи інфраструктуру. Сьогодні українці змушені захищати не лише себе, а й своїх дітей.
Разом з тим діти — одна з найуразливіших категорій цивільного населення. Війна, безумовно, впливає на їхній психологічний стан, а особливо — коли хтось з рідних, який завжди був поряд, наразі далеко. Саме тому з дітьми важливо говорити та пояснювати їм, що відбувається.
Фото: Michele Ursi / Adobe Stock
Дитина тривалий час не бачить рідних, які на фронті. Як пояснити, чому так відбувається?
Потрібно розуміти, що діти, коли ще навіть не вміють говорити, вже все відчувають. А що саме говорити, залежить від віку дитини, які саме зараз обставини в родині, наскільки емоційною та тривожною є сама дитина. Але говорити однозначно потрібно. Чим більше ми говоримо з дітьми та не замовчуємо проблеми, тим більше їхній стрес та страх є контрольованим, і тим легше вони можуть впоратись зі своїми емоціями та їхніми наслідками.
Велике значення також має те, в якому емоційному стані є людина, яка розповідає про події. Адже часто діти чують не самі слова, а переймають емоції співрозмовника. Тому дорослий повинен транслювати спокій, щоб дитина відчувала безпеку та впевненість.
Можна говорити та подавати інформацію найкраще спрощено, відповідно до віку дитини. Молодші добре сприймають історії, мультики, казкову форму ― наприклад, тато пішов захищати родину й країну, і таких тат багато. Діти старшого віку потребують вже більших пояснень. З ними можна обговорювати новини, події на фронті, придумати способи підтримки ― наприклад, намалювати щось для татового підрозділу або спекти й передати йому смаколики. Діти до такого охоче долучаються.
Важливо «не перестаратись» та не розказати дитині того, що для її віку їй краще не знати. Оптимально ― йти за запитаннями дитини, які не можна залишати без відповіді та обов’язково дати зрозуміти, що її відповідальності чи вини в тому, що відбувається довкола точно немає.
Зауважу, що рідним треба бути готовими до будь-яких емоцій дитини, незалежно від її віку. Це може бути: страх, тривога, істерика, крик. Не варто нехтувати та знецінювати емоції дитини. Необхідно реагувати на них, не залишаючи дитину наодинці зі світом. Дитина має розуміти та відчувати, що вона не самотня у своїх переживаннях. Якщо емоції дитини надмірні та заважають її життєдіяльності (впливають на сон чи апетит), варто не зволікати зі зверненням до психолога.
Також потрібно пильнувати за тим, що дитина бачить в новинах, що шукає в Інтернеті. Варто пам’ятати, що те, чого ми боїмось — у нас викликає інтерес. Дитина, задовольняючи власний інтерес, має право знати, що відбувається на війні, але їй важливо коментувати та пояснювати побачене.
Чим можна допомогти, щоб зменшити тривогу дитини? Як загалом її підтримати?
Якщо є можливість підтримувати зв’язок з рідними, що на фронті — давайте дитині можливість поговорити. Якщо це неможливо терпеливо пояснюйте, що рідні не завжди мають доступ до зв’язку, запитуйте, про що дитина хотіла розповісти. Вдале рішення, якщо говоримо про дошкільнят та молодших школярів — записати короткі відеоповідомлення, які показувати дитині, якщо немає зв'язку. Чи щоб близька людина на фронті записала аудіоказку, яку можна слухати.
Під час розмови з дитиною рідним, які на війні, слід проявляти підтримку та розуміння почуттів дитини: «Я теж сумую», «Мені так складно прощатись із тобою». Намагатись перемикнути її увагу на майбутнє: «А що ти будеш робити після нашої розмови?». Найкращий спосіб долати тривогу – залучати дитину до будь-якої діяльності. Це може бути звичайна допомога вдома або волонтерство.
Дорослому, що піклується про дитину, важливо транслювати дитині наступне: «Я поруч з тобою, ти в безпеці», «Ми робимо все, щоб максимально бути в безпеці», «Війна закінчиться», «Я вислухаю та допоможу з усіма твоїми страхами та переживаннями», «Усі твої емоції є нормальною реакцією на ненормальні події».
Не треба уникати розмов про рідних, розділяти сум дитини за ними, разом очікувати зустрічі, будувати плани та підтримувати зв’язок. Висловлення своїх емоцій фразами на кшталт «Ми теж сумуємо, що тато чи мама зараз не з нами», «Ми теж усі тривожимось» є важливими. Водночас необхідно обнадіювати дитину фразами: «Ми віримо в нашу перемогу та чекаємо всіх з війни вдома».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
