«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє» (Мт. 6:21) — ці слова Наталя Бакум присвячує своєму чоловікові, захиснику Івану Бакуму, який загинув під час ракетного обстрілу у 2023 році.
Іван Бакум на позивний «Файний» народився 18 січня 1992 року у селі Стара Скварява, що на Львівщині. З 2012 року чоловік проживав у Яремчі на Івано-Франківщині, де створив сім’ю та одружився.
Після мобілізації 8 грудня 2022 року Іван Бакум проходив службу стрільцем 1 відділення охорони 4 взводу роти батальйону військової частини А1807.
Його життя обірвалося 16 серпня 2023 року у селі Межова Дніпропетровської області. Захисник загинув внаслідок ракетного обстрілу під час виконання бойового завдання.
Дружина полеглого захисника Наталя Бакум в інтерв’ю журналістці Фіртки поділилася спогадами про чоловіка, його службу, родину та життя після втрати.
Жінка пригадує, що їхнє знайомство почалося у 2009 році під час вступу до Львівського кооперативного коледжу на факультет техніка-технолога харчової продукції.
«Спочатку ми були просто одногрупниками, але з часом я зрозуміла, що цей симпатичний хлопець мені дуже подобається. Наче магічна сила тягнула мене до нього. Та він не звертав на мене уваги, і тоді я сказала собі: “Цей красунчик із гарними очима буде моїм”.
Через деякий час ми таки почали зустрічатися. Це було неймовірне кохання і найкращі студентські роки. Ми майже весь час були разом — і на навчанні, і на виробничій практиці. Навіть викладачі казали, що після навчання ми обов’язково одружимося. Так і сталося», — розповідає Наталя Бакум.
У жовтні 2012 року пара одружилася. У 2013 році в подружжя народилася донька Яна, а у 2016-му — Ярина.
«“Татові дві принцеси”, “татові зайчики” — саме так він любив називати наших донечок. Він був найкращим татом у світі для своїх дітей. Увесь вільний від роботи час ми проводили разом.
Іван любив ходити з нами на пікніки до лісу, у садок, на дитячі майданчики. Дарував нашій сім’ї відпочинок на морі. Діти його обожнювали. Понад усе він любив свою сім’ю, родину, друзів і колег по роботі», — згадує дружина.
За словами Наталі Бакум, Іван мав «золоті руки» — умів робити все: від ремонту автомобілів до будівництва. Власний будинок чоловік так і не встиг добудувати, бо прагнув, щоб його родина мала все найкраще.
«Мій чоловік був справжнім футбольним фанатом, грав у місцевій команді. Футбол займав особливе місце у його житті. Щороку на честь Івана відбувається футбольний матч. Друзі дитинства згадують його як сильного, красивого, надійного та вірного друга».
Рішення стати на захист України, за словами дружини, було для нього усвідомленим і продиктованим почуттям обов’язку. Він переживав за родину, Батьківщину та майбутнє дітей.
«У 2022 році разом зі своїм другом чоловік мобілізувався до військової частини А1807. Служив стрільцем 156 Центру забезпечення ракетами та боєприпасами.
Посмертно був нагороджений почесним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Золотий хрест”. Також Івану присвоїли звання почесного громадянина Яремча та Жовкви», — ділиться Наталія Бакум.
Жінка зізнається: рішення чоловіка піти на війну стало для родини надзвичайно складним, адже вдома залишалися дружина та дві маленькі донечки.
«Залишити сім’ю і дітей було нелегко. Але Іван не зміг залишитися осторонь і просто спостерігати. Коли він прийняв рішення йти захищати Україну, казав, що не може інакше, що так буде правильно.
Він хотів захистити нас і наше майбутнє. Коханий завжди просив бути на позитиві й не хотів, щоб ми втрачали віру».
За словами дружини, вона постійно хвилювалася за чоловіка, а вдома гостро відчувалася його відсутність.
Після того як Іван Бакум пішов на фронт, життя родини повністю змінилося.
«З’явилося постійне відчуття тривоги: як він там, чи їв, чи спав? Хотілося лише одного — щоб усе це закінчилося і ми знову були разом, як колись.
Тоді я особливо зрозуміла, що маю бути сильною: дати дітям відчуття захисту, взяти на себе всі побутові справи, щоб чоловік теж за нас не хвилювався».
Про загибель чоловіка Наталія Бакум дізналася пізно ввечері 16 серпня 2023 року.
За словами Наталі Бакум, попри державну фінансову допомогу, моральної підтримки родини полеглих захисників часто не відчувають.
«Підтримка від держави — це, звісно, фінансова допомога та підтримка дітей. Але моральної підтримки я, чесно, не відчуваю. Кожного разу, коли Героя повертають “на щиті”, серце завмирає від болю.
Буває, що емоції просто накривають і ти ніби відключаєшся від світу. Дуже боляче, коли люди говорять: “Ти ще молода, у тебе все життя попереду”.
Таким людям хочеться сказати, щоб вони ніколи не знали такого болю. Хотілося б, щоб суспільство більше розуміло, як правильно спілкуватися з ветеранами, військовими та родинами Героїв», — каже Наталя Бакум.
І додає, що хоче, аби ніхто більше не втрачав своїх коханих чоловіків і батьків, а українці не платили за спокій найціннішим — життям.
Жінка дякує Богові, ЗСУ та всім захисникам і захисницям за можливість жити.
«Я хочу, щоб Івана пам’ятали як мужнього, сильного воїна і патріота своєї країни. Він був надзвичайною людиною: вірним другом, турботливим батьком, коханим чоловіком і люблячим сином.
Його улюблена фраза була: “Живемо так, щоб нам не було за нас соромно”», — підкреслила дружина захисника.
«Бо де скарб твій, там буде й серце твоє…».
Для Наталі Бакум ці слова — про чоловіка, який назавжди залишився її найдорожчою людиною, героєм і любов’ю її життя.
Редакція Фіртки висловлює щирі співчуття сім’ї, родичам, близьким та друзям з приводу непоправної втрати. Світла пам'ять Героям України!
Читайте також:
