Страх темряви, залишення на самоті або вигаданих монстрів — одні з найпоширеніших переживань у дітей. Утім, батьки не завжди розуміють, як правильно реагувати на такі емоції.
Дитяча психологиня Ірина Волощук радить не ігнорувати дитячі страхи, але й не перебільшувати їх, пише Фіртка.
За її словами, найперше — варто не боротися зі страхом, а допомогти дитині зрозуміти його природу.
«Коли дитина поруч із вами й просить побути з нею, бо їй страшно залишатися самій — навіть якщо ви вдома і світло ввімкнене — зверніть увагу не лише на сам факт страху, а на його джерело. Запитайте: “Чого саме ти боїшся?”», — пояснює психологиня.
У відповідь дитина може поділитися своїми уявленнями — наприклад, про монстрів чи привидів, які «можуть вибігти й щось зробити».
У таких ситуаціях, за словами Волощук, важливо дотримуватися двох правил:
– не знецінювати страх, не казати, що «цього не існує» чи «це дурниці»;
– не панікувати й не драматизувати — «ой, як же вона з цим живе!»
Натомість варто спокійно визнати емоцію дитини:
«Так, коли в тебе виникають такі думки — зрозуміло, що тобі страшно».
Психологиня радить поставити ще одне запитання: «А якби в тебе не було цієї думки — ти б боялася?» Це допоможе дитині побачити: страх виникає не сам по собі, а через певні уявлення.
«Часто діти бояться не монстрів, а самого страху. Вони бояться боятися», — зауважує Ірина Волощук.
Далі можна звернути увагу на момент, коли дитина не відчувала страху, — наприклад, під час гри або коли чистила апельсини. Це допоможе показати, як змінюються її думки й стан.
«Ти думала про фруктовий салат — і не боялася. Бо не думала про монстрів. Страх викликає не сам монстр, а думка про нього», — пояснює фахівчиня.
Як інструмент, психологиня радить запропонувати дитині гру: подумати про страшне — й описати, які відчуття з’являються в тілі.
А потім змінити думку — згадати приємний спогад, наприклад, про відпочинок на морі. Це допомагає перемикнутися й відчути позитивні емоції.
Інструмент перемикання уваги, за словами Ірини Волощук, працює не лише для дітей, а й для дорослих.
«Коли ми починаємо думати: “А раптом станеться це, і це, і ось ще це” — ми поводимось як ті самі діти, що бояться монстра. Тільки наші “монстри” — у майбутньому.
Так, ви можете сказати: “Монстрів не існує, а те, що я думаю, справді може статися”. Але для дитини її “монстр” реальний на 100%, навіть більше — для неї це ще страшніше.
Дорослі мають більше інструментів впливу, а дитина — ні. Тому і ми маємо працювати зі своїми страхами, ставати свідомими. Більшість страхів — це думка про майбутнє, яка формує образ, а образ викликає емоцію.
Я маю простий принцип: якщо помічаю, що мій страх стосується майбутнього — я кажу собі: “А, ні. Це ще не відбулося. Мене це не цікавить”. Якщо щось справді станеться — я тоді вирішуватиму, що робити. Те, що ще не сталося, — це ілюзія. Я не можу на це вплинути», — підсумовує психологиня.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
