Бути жінкою-капеланкою у війську означало не лише підтримувати інших, а й щодня ламати стереотипи. Сестра Симеона (Надія) Довганюк згадує, що спершу військові не знали, як із нею поводитися, а сьогодні вона допомагає їм пережити почуття провини, знайти надію та супроводжує родини загиблих і зниклих безвісти у найважчі моменти їхнього життя.
Як сприймали першу жінку-капеланку у війську сестра Симеона розповіла журналістці Фіртки.
Поява жінки-капеланки у війську викликала чимало здивування.
«Для них це було щось нове, цікаве й непізнане. Чесно кажучи, всі були трохи в шоці. Ніхто не знав, як зі мною поводитися, бо існувало багато стереотипів. Приблизно пів року я їх розвіювала. Але вдалося», — усміхається сестра Симеона.
За словами капеланки, найчастіше військові зверталися до неї не за порадами чи готовими відповідями, а просто за можливістю бути почутими.
«На початках найбільший запит був — вислухати. Людям потрібно було з кимось поговорити. Дуже багато було почуття провини через втрату побратимів.
Також було почуття провини перед Богом, переживання через порушення Божих заповідей. Нас ніхто не готував до війни, а люди мають свої моральні цінності, тому це все вони дуже гостро переживали», — пояснює Надія Довганюк.
Після початку повномасштабного вторгнення ці переживання лише посилилися.
«Ті запити не зникли, а ще додалися нові. У багатьох військових дуже гостре почуття справедливості. Вони не розуміють, чому немає демобілізації, чому приймаються ті чи інші рішення, чому так відбувається.
Іноді всередині людини буквально вирує вулкан. Тоді потрібно допомогти їй зрозуміти, на що вона може вплинути, а на що — ні, і допомогти знайти надію», — говорить капеланка.
Більше читайте в матеріалі: «Запитують, чому Бог не вберіг мою дитину?»: інтерв’ю з першою в Україні жінкою-капеланкою сестрою Симеоною.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
