Чому маленькі діти б’ють одне одного? Чи завжди це прояв агресії? Багатьох батьків лякає така поведінка, адже вона здається некерованою, а іноді навіть жорстокою.
Що з цим робити та чи є це проявом агресії, пояснює дитяча психологиня Ірина Волощук, пише Фіртка.
За словами фахівчині, буває так, що в дитини накопичується певна напруга, і вона, як спосіб захисту, може вдарити іншу дитину.
"Але зараз хочу зробити акцент на іншому. Якщо дитина добре адаптувалася в садочку або легко комунікує з іншими дітьми на майданчику й точно не сприймає їх як загрозу — що тоді це може бути? У такому випадку, можливо, дитина за своїм характером є так званою "шустрою" чи "дієвою" дитиною.
Тобто вона чогось захотіла — і відразу хоче це отримати, знаходячи найшвидший спосіб досягнення бажаного. Наприклад, побачила іграшку в іншої дитини, захотіла її — підходить, відштовхує дитину й забирає іграшку.
Чи це агресія? Ні. Тому що емоційна сфера дошкільнят дуже схожа на підліткову — емоції домінують.
У дітей ще слабо розвинені лобні долі головного мозку, неокортекс, який виконує функції аналізу, обмірковування, порівняння, узагальнення.
Якщо ваша дитина розумна, швидко запам’ятовує, дотепна, активна — це точно не про агресію. Але чому ж тоді вона обирає саме такий спосіб дій".
Ірина Волощук додає, зазвичай такі діти є досить "незручними" для батьків, викликають у них напруження.
Часто батьки реагують фізичними покараннями — трясуть дитину або кричать, бо самі не справляються. Дитина це запам’ятовує — і в її емоційну пам’ять міцно вшивається такий спосіб дії: бити — це спосіб впливу. Вона бачить, що мама чи тато саме так досягають бажаного.
"Тож, коли вона хоче іграшку, в неї автоматично виникає і спосіб дії — що робити.
Аби дитина перестала бити інших дітей, насамперед потрібно перестати бити дитину самому. Це перше.
Друге — важливо розуміти: це не "нечемна" поведінка. У дошкільнят моральні настанови практично не діють. У дитини є стимул — і є реакція. Все. Там дуже короткий момент на вибір дії.
І навіть якщо дитина розуміє, що "зробила погано", це найімовірніше пов’язано з покаранням, а не з розумінням почуттів іншої дитини".
Психологиня продовжує, дітям важливо перемагати — коли вони перемагають суперника на майданчику чи в групі, то отримують задоволення. Але, додає спеціалістка, це не можна просто ігнорувати.
"Ми дорослі й створюємо середовище, у якому формується дитина, тому маємо навчити її інших способів дій. Як це можна зробити?
Наприклад, якщо мама хоче крикнути чи вдарити дитину, вона може сказати: «Почекай, не підходь. Я дуже сильно сердита. Я себе заспокоюю. Допоможи мені».
Дитина може разом із вами дихати. І вже долучається до процесу емоційної саморегуляції. Але дуже важливо не казати: «Наступного разу, коли ти захочеш вдарити Іванку, стань і подихай».
Діти з дієвим темпераментом не сприймають нав’язані дії. Їм потрібно, щоб спосіб дії був обраний ними самими".
Психологиня додає, можна використовувати мультики або ігри на регуляцію емоцій: «біжи-біжи-стоп», музичні ігри, «раз-два-три — морська фігура — замри».
"Це ігри, що чергують збудження й гальмування. Коли є тільки стимул і реакція — це означає, що гальмівні механізми не працюють. При сильному емоційному збудженні в дитини не активується неокортекс.
Потім вона може шкодувати, але в наступний раз знову не зможе впоратися з собою.
Також допомагають аналогії. Наприклад, коли ви їдете за кермом, показуйте: «Я злюсь — це ніби розганяюсь, але ось червоне світло — я гальмую».
І важливо не казати: «Коли ти мене нервуєш». Діти, яким постійно нав’язують провину, перестають слухати. Чому діти нас не чують? Бо ми читаємо їм надто багато нотацій. І вони звикають не слухати".
Разом з тим, щоб розвивати у дитини саморегуляцію, можна використовувати символи успіху. Наприклад, прозору баночку з ім’ям дитини.
"Кожного разу, коли дитина хотіла вдарити, але не вдарила, а замість цього сказала: «Дай», «Можна я пограюсь?», «Граймо разом», вона може покласти до баночки цукерку, камінчик, намистинку. Потім із цього можна зробити браслет. Дитина бачить свій прогрес.
Але будьте обережні: якщо емоційна винагорода (обійми, підкидання) надається тільки за «успіх», дитина може почати обманювати. Тому ці прояви любові мають бути щоденними — незалежно від поведінки.
Якщо дитина розповідає про невдачі — поговоріть із нею про старання. Скажіть: «Це нормально — кілька разів вийшло, кілька не вийшло. Це означає, що ти вчишся».
Спокійна, підтримуюча реакція — основа виховання емоційно сильних дітей", — підкреслила Ірина Волощук.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
