Дитяча сексуальність є природною і важливою складовою розвитку особистості дитини. Вона охоплює пізнання власного тіла, формування самоідентичності, розвиток взаємостосунків та розуміння статевих відмінностей.
Як розповіла журналістці Фіртки дитяча та підліткова психологиня, доцентка ПНУ Вероніка Шкраб’юк, дитяча сексуальність кардинально відрізняється від дорослої — йдеться не про сексуальну активність, а про самопізнання і розвиток.
"Дитяча сексуальність — це природна і нормальна частина розвитку дитини, яка містить у собі емоційний, когнітивний і поведінковий аспекти, пов'язані з вивченням власного тіла, формуванням самоідентичності, взаємостосунками та отриманням знань про статеві відмінності.
Дитяча сексуальність не має нічого спільного з дорослою сексуальністю, адже вона відображає інтереси, характерні для вікового етапу розвитку, і спрямована на самопізнання, а не на сексуальну активність".
За словами Вероніки Шкраб'юк, у 4-5 років дитині важливо зрозуміти, як влаштований світ: буде багато запитань до батьків про стать, анатомію, народження дітей. Адже дитині важливо розуміти, як це працює, як все влаштовано.
"Усвідомлення статевої ідентичності у дітей починається зазвичай у віці 2–3 років. У цей період дитина починає розуміти, що існують дві основні статі — хлопчики та дівчатка, і може почати ідентифікувати себе як хлопчика чи дівчинку.
Вона також починає використовувати слова "хлопчик" і "дівчинка", "він" і "вона", щоб позначати себе та інших.
До 4–6 років дитина зазвичай уже має чітке уявлення про свою статеву приналежність і починає засвоювати соціальні ролі, пов'язані зі статтю, на основі спостережень за батьками, однолітками та медіа.
Однак у цьому віці статева ідентичність усе ще досить гнучка, і діти можуть досліджувати різні ролі через ігри та поведінку.
Повноцінне усвідомлення та закріплення статевої ідентичності відбувається зазвичай у молодшому шкільному віці, коли дитина вже чітко розуміє, що її стать є сталою і не змінюється, незалежно від одягу, ігор чи інших факторів.
У віці 7-12 років діти засвоюють і стверджуються у своїй статевій ролі, а в період статевого дозрівання закладається ідеальний фізичний вигляд партнера".
Як зазначає психологиня, розвиток сексуальності у хлопчиків та дівчаток має певні відмінності, зумовлені біологічними, психологічними та соціокультурними чинниками.
Так, біологічно дівчата зазвичай дозрівають раніше: перші ознаки пубертату з’являються у віці 9–11 років, тоді як у хлопчиків — у 10–12 років. У дівчаток статеве дозрівання супроводжується менструацією та змінами у формі тіла, тоді як у хлопчиків — зростанням м’язової маси, голосу і статевих органів.
"Психологічно дівчатка схильні до емоційного сприйняття свого розвитку, тоді як хлопчики можуть більше фокусуватися на фізичних змінах.
Соціокультурно на дівчаток часто впливають очікування щодо їх зовнішності та поведінки, тоді як хлопчиків стимулюють до демонстрації маскулінності.
Ці відмінності вимагають врахування під час виховання, щоб підтримувати гармонійний розвиток обох статей".
Загалом, підкреслює Вероніка Шкраб'юк, уявлення дитини про свою статеву роль змінюються поступово із віком, проходячи кілька етапів розвитку.
"У ранньому дитинстві (2–3 роки) дитина починає усвідомлювати свою статеву приналежність і розрізняти хлопчиків та дівчаток.
У дошкільному віці (3–6 років) формується перше уявлення про статеві ролі, засноване на спостереженні за батьками та оточенням, а також через рольові ігри ("грати в сім'ю").
У молодшому шкільному віці (6–10 років) діти засвоюють соціальні норми та стереотипи щодо статевих ролей, наприклад, дівчатка асоціюють себе з доглядом і турботою, а хлопчики — із силою та активністю.
У підлітковому віці (11–18 років) уявлення про статеву роль стають глибшими та більш усвідомленими, що супроводжується пошуком власної ідентичності та формуванням власних цінностей щодо стосунків".
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
