Війна в Україні докорінно змінила суспільство у багатьох сенсах. Ми отримали багато поранених, покалічених молодих людей.
Якщо раніше людей з інвалідністю соромливо не зауважували, і міста були абсолютно не пристосовані до комфортного життя (відсутність пандусів, занижені бордюри та ін.).
То ж зараз з’явилось багато соціально активних молодих людей з інвалідністю, і впровадження інклюзивності набрала обертів та активно реалізовується на багатьох рівнях.
Сучасне суспільство дедалі більше усвідомлює важливість інклюзивності — створення умов, у яких людина незалежно від фізичних можливостей, віку, соціального статусу чи особливостей розвитку може повноцінно брати участь у суспільному житті.
Це стосується і Церкви, яка покликана бути місцем відкритості, прийняття та любові до всіх. Християнська Церква, яка за своєю природою має об’єднувати всіх у Христі:
«Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» ( Гал. 3:28).
Тому Церква не може залишатися осторонь людей з інвалідністю, соціально вразливих груп чи осіб з особливими потребами.
Особи з інвалідністю є невід’ємною частиною нашого суспільства. Про рівень здорового громадянського суспільства можна оцінювати по тому як вони ставляться до людей з особливими потребами.
В радянському союзі таких людей намагалися не зауважувати, і ставилися трохи навіть зневажливо та частково ми успадкували цей погляд. Зараз багато чого змінилося
Сьогодні Церкви повинні максимально бути готовими до залучення людей з інвалідністю. Бо на практиці більшість парафіяльних церков не готова для цього. Тому можемо виділити основні проблеми, які існують в церковному середовищі на шляху до інклюзивності.
Приклад інклюзивності священника дав Ісус Христос, який ніколи не відштовхував тих кого суспільство вважало «нечистими» або «негідними».
Зараз в умовах війни збільшилась кількість людей з ампутованими кінцівками та іншими пошкодженими частинами тіла, і ми бачимо їх дедалі більше. Проблема набуває нової актуальності. І завдання Церкви максимально бути доступною для таких людей.
Спробуємо виділити основні проблеми та їх ймовірні вирішення на шляху до інклюзивності.
Проблеми інклюзивності в Церкві:
1. Архітектурна недоступність: багато храмів історично будувались без урахування потреб людей з інвалідністю. У документах Вселенської ради Церков(WCC) наголошується що архітектурні бар’єри є формою «невидимої дискримінації».
Важливим моментом, який можна тут згадати це особиста гігієна, тобто наявність біля храму вбиральні або можливість доступу до неї для людей які користуються кріслом колісним, адже буде прикро коли людина, яка виділила свій час для перебування в храмі витратить його на пошуки туалету.
Ймовірні вирішення: встановлення пандусів та спеціально обладнаних місць.врахування норм інклюзивності під час будівництва нових храмів.
2. Культурні та богословські стереотипи: у деяких громадах інвалідність досі сприймається як «покарання за гріхи» чи наслідком гріхів батьків. Це викликає:
- Внутрішній біль у родинах, які й так переживають складнощі
- Відчуття провини та відчуження у людей з особливими потребами
- Небажання деяких сімей говорити про свої труднощі
Вирішення: освітня робота в громаді парафіян і духовенству варто просвітлювати щодо інклюзивності, підкреслюючи біблійний принцип «немає ні еліна ні юдея… усі ми одне в Христі Ісусі»(Гал 3:28). Це допоможе подолати упередженість та сформувати культуру сприйняття.
Катехизація парафіян про цінність кожної людини, як образу Божого; поширення Біблійного розуміння страждання не як покарання, а як шляху до спасіння.
3. Мовний бар’єр: люди з вадами слуху чи зору часто залишаються без доступу до повноцінної участі в богослужіннях через брак сурдоперекладачів, спеціальних текстів шрифтом Брайля чи сучасних технологій. У православних та католицьких парафіях рідко застосовується сурдопереклад чи тексти Біблії шрифтом Брайля.
Вирішення: використання технологій: онлайн-трансляції, субтитри, мобільні додатки, аудіокниги та літургійні книги шрифтом Брайля або друк молитов чи тексту богослужіння на окремих аркушах великим шрифтом можуть стати дієвим інструментом для інклюзивності.
4. Недостатня увага до психологічної інклюзії: важливо людину не лише фізично допустити до храму, але і дати їй відчути, що вона є бажаною і цінною. Часто саме атмосфера байдужості чи надмірної опіки створює відчуття відчуженості. Патріарх Варфоломій у своїй промові (2016 р.) сказав, що люди з інвалідністю часто страждають не від фізичних обмежень, а від «духовного відчуження»
Вирішення: формування культури сприйняття, проведення семінарів та курсів для духовенства та мирян.
5. Недостатня підготовка священників та церковних працівників: багато священників не мають спеціальної підготовки для пастирського служіння людям з інвалідністю чи особливими потребами. Це призводить до:
- Невпевненості у спілкуванні з такими людьми чи їх сім’ями;
- Формального підходу до таїнств(наприклад, причастя людей які не можуть чітко висловитись).
- Випадків коли сім’ї взагалі не звертаються до храму, бо не знають чи їх там зрозуміють.
Вирішення: введення спеціальних курсів в духовних семінаріях. Освітня робота в громаді парафіян і духовенству варто просвітлювати щодо інклюзивності, підкреслюючи біблійний принцип «немає ні еліна ні юдея… усі ми одне в Христі Ісусі» (Гал 3:28). Це допоможе подолати упередженість та сформувати культуру сприйняття.
Євангельські основи інклюзивності
- У служінні Ісуса Христа ми бачимо справжній ідеал інклюзивного служіння. Він спілкувався з грішниками, митниками, прокаженими самаритянами та навіть язичниками – тими, кого релігійна еліта того часу вважала недостойними.
Приклади зі священного Писання
- Розмова з самарянкою (Ів.4:7-26) Христос руйнує культурні та релігійні бар’єри звертаючись до жінки-самарянки.
- Зцілення прокажених(Лк.17:11-19)- Господь торкається до «нечистих» показуючи що кожна людина цінна.
- Притча про загублену вівцю (Лк 15:4-7) символ того що навіть одна людина яка загубилася важлива для Бога.
- В притчі про весільний бенкет господар закликав «кульгавих, сліпих і вбогих»(Лк. 14:21)
- Інклюзивність у Церкві це не просто сучасна мода чи соціальний проєкт це глибоке втілення заповіді Христа «Прийдіть до мене всі» (Мт.11:28). Проблеми які існують сьогодні це виклик для кожного з нас. Адже завдання Церкви полягає в тому щоб не лише відкрити двері храму, а й відкрити серця, зробити громаду місцем, де кожен відчуває себе улюбленою дитиною Божою.
- інклюзивність у священничому служінні це не просто ввічливість чи дипломатія. Це активна позиція, яка проявляється у словах, діях. Кожна людина має бути почутою та прийнятою в Церкві. Священник, який практикує інклюзивність стає справжнім пастирем – тим хто веде не лише словом, але й прикладом безумовної любові. Саме така відкритість допоможе залишатися Церкві живою спільнотою де відображається образ Божий в кожному з нас. Важлива пастирська присутність з відвідуванням лікарень, будинків престарілих, дитячих будинків там де люди особливо потребують пастирської підтримки