«Про це бояться говорити»: як в Івано-Франківську функціонує обласний центр психічних захворювань (ФОТО)

Сьогодні українці, які в силу життєвих обставин мають психічні захворювання, перебувають під соціальною стигматизацією. Про це не заведено відверто говорити, оскільки пацієнти бояться бути незрозумілими.

Втім, як зазначають медики, обговорена проблема — менша проблема.

Відтак, журналістка Фіртки поспілкувалася з Мироном Муликом, генеральним директором Прикарпатського обласного клінічного центру психічного здоров’я Івано-Франківської обласної ради, про те, як функціонують відділення центру, з якими психічними захворюваннями найчастіше стикаються прикарпатці та як організовують лікування військових в теперішніх умовах.

«У більшості людей до психіатрії ставлення дуже далеке. Всі думають: це не зі мною, не тут і не зараз. Хоча насправді ця комунікація відбувається щодня.

Звичайно, ми не завжди знаємо, що хтось в ремісії, або, на перший погляд, не має проявлених симптомів. Чомусь про це бояться говорити вголос. Наші пацієнти, на жаль, завжди перебувають під стигмою.

Пацієнт, який був хоч раз в психіатричній лікарні, на все життя отримує так зване клеймо. У нас були випадки, коли людей звільняли з роботи, бо вони у нас лікували важкий депресивний розлад, зумовлений якимись життєвими незгодами.

Звичайно, є генетичні хвороби, але більшість психічних випадків саме через життєві негаразди», - каже Мирон Мулик.

Зі слів лікаря, перед тим, як здорова людина приходить до центру психічних захворювань — відчуває невідомість, або й — страх. Однак, вже на місці бачить, що всі пацієнти виховані, спокійні, чисті та персонал з ними добре спілкується.

«Я був у багатьох закордонних країнах, звідки мав можливість перейняти багато досвіду. Колись у наших відділеннях були палати, розраховані на 20 хворих.

Зараз ми маємо повну відповідність з європейськими стандартами.

Вперше я побачив італійську психіатрію у 2007 році, згодом польську, французьку, литовську та кілька разів німецьку.

До речі, до 50-х років минулого століття не було способів лікування психічних захворювань, бо не було медикаментів, натомість були різні природні способи. І тому психіатричні лікарні за кордоном часто побудовані у середовищах для життя: при монастирях, наприклад.

У Польщі досі є така, її очолює єпископ, саме він побудував цю лікарню. Там хворі жили звичайним життям, поралися на землі, мали цегельний завод - заробляли самі на себе. А от вилікувати їх не було можливості, бо не було чим.

Вже у 50-ті роки з’явилися препарати, які дозволяли стабілізувати хворобу. З роками багато вдосконалювалося і вже в 70-х роках минулого століття, наприклад, Італія вирішила, що їм не потрібні психіатричні лікарні. І їх там, як таких, справді зараз немає.

Натомість там є будинки для самостійного перебування, нічні будинки і у багатопрофільних лікарнях є психіатричне відділення для короткотривалого лікування, в тому числі в примусовому порядку. Коли людина небезпечна для себе чи оточення — її примусово лікують за ухвалою суду.

Згідно з Законом України «Про психіатричну допомогу», ми, лікарі, в примусовому порядку можемо лікувати 24-48 годин пацієнта, а далі - лише за рішенням суду. Близько у 5-7% суди приймають рішення про відсутність показань до примусового лікування, в таких випадках пацієнтів виписують із стаціонару.  Річ у тім, що дуже захищені права пацієнтів», — розповідає фахівець.

Мирон Мулик каже, що найчастіше пацієнта приводять до центру психіатричних захворювань різноманітні сімейні ситуації та колізії.

«Якщо пацієнт небезпечний для себе чи оточення — ми його лікуємо, якщо небезпечний в плані криміналу — це компетентність правоохоронної системи. Тут є тонка грань і ми її витримуємо вже по європейських стандартах», — ділиться лікар.

До слова, Мирон Мулик працює в обласному центрі психічних захворювань з 2000 року. Каже, що тоді лікарня була розрахована на 470 ліжко-місць, зараз же є 260, в цілому можна помістити 315 пацієнтів.

«Ми приміщення перебудували, і зараз палати максимум для 3-4 пацієнтів, є й індивідуальні. На постійній основі зайняті 200-220 ліжок, однак дуже швидкий оборот. Не тому, що ми не хочемо довго тримати пацієнта, а тому, що так вимагають потреби. Так є й у Європі.

Якщо пацієнт поступив на лікування збуджений і ми розуміємо, що вдома ліки він самостійно не прийматиме, то за рішенням суду ми лікуємо дозволений час.

Щойно пацієнт усвідомлює свою проблему — ми його переводимо на самостійне лікування. В такому випадку він має право будь-коли піти. Такий підхід працює швидше, ніж примус», — наголошує Мулик.

За словами генерального директора, європейські пацієнти відрізняються від наших, а особливо французи та німці. Насамперед тим, що вони краще знають свої права, більш самостійні та виконавчі.

«Бачив їхні психіатричні лікарні, у них зовсім інша структура і фінансування психіатрії. Якщо взяти наш корпус на два поверхи, то тут знаходиться приблизно 90 хворих, а в них 30 на таку ж саму площу. У кожного пацієнта в них окрема палата і свій простір», — каже лікар.

Мирон Мулик ділиться, що станом на сьогодні до центру найчастіше прикарпатці поступають з проблемами алкогольної залежності, шизофренією та депресіями. Фахівець пояснює, що загострення цих хвороб спостерігають через ситуацію в країні.

«Особливо стрімко зростає кількість саме залежних від алкоголю. Вікова категорія різна, особливо дуже багато молоді. Є навіть дівчата по 20 років. Раніше такого не було. Можливо, колись ця тема більше перебувала під стигмою. Зараз вже менше, бо всі розуміють, що треба лікуватися.

Зростає кількість молодих залежних та представників жіночої статі. Є і наркотична залежність», — каже чоловік.

Фахівець пояснює, що у таких випадках насамперед, важливо, щоб пацієнт визнав себе хворим і усвідомив, що має залежність, тоді з ним можна працювати. При правильному лікуванні та бажанні пацієнта ремісія може тривати рік, два, десять чи навіть більше.

«Найперше важливо мати підтримку від родичів і співпрацювати з психотерапевтом», — підкреслив медик.

До речі, у центрі зараз немає окремих жіночих та чоловічих відділень. Лікуються усі разом і це також за європейськими стандартами.

«У 2000 році до нас приїхав лікар, який працює психіатром в Ізраїлі. Ми з ним були вже раніше знайомі.

Словом, він прийшов, я зібрав усіх наших лікарів, ми довго спілкувалися і в іноземного гостя всі розпитували про його діяльність. Він відповів, що працює завідувачем змішаного відділення. Всі одразу здивувалися, що це.

Ізраїльський лікар пояснив, що це відділення, де перебувають чоловіки та жінки разом. Нашим фахівцям на той час це було дуже дивно. Вони запитували, чи це родинні відділення, чи роблять вони аборти. Лікар усе заперечував.

І так вже у 2006 році наше жіноче відділення ми перетворили на змішане. Спочатку впроваджували такі зміни дуже обережно. Пройшло вже десь пів року, чоловіків у відділенні було трохи менше, ніж жінок.

Нас запитали як результат, і я відповів: ви знаєте, чоловіки щодня бриються, а жінки рівніше ходять. Бо це природа. При тому, що це було, так би мовити, гостре відділення, де лікували психози», — ділиться Мулик.

Молодшого медичного персоналу в нічний час  у відділеннях теж немає, є тільки медсестри, тобто фахівці з медичною освітою. Догляд, за словами генерального директора, це функція медсестри: і підгузки змінювати, і ліжка перестелювати.

«В Івано-Франківську готують два заклади фахівців з медичною освітою. На мою думку – вище професійне училище краще готує цих фахівців.

Університет готує лікарів, медсестра ж не лікар, це прикладна професія», — пояснює він.

Відтак, відділень в обласному центрі зараз сім. Стаціонар свого часу закрили, бо не було потреби, натомість амбулаторний прийом великий.

«Найтяжча професія — дитячий психіатр. Там часто надавати допомогу потрібно не самій дитині, а й родичам.

Бо більшість дитячих психічних розладів — це наслідок дій батьків чи інших рідних. Психічні проблеми — це страхи з дитинства», — каже медик.

Крім того, у психіатричній лікарні в Івано-Франківську зараз на постійній основі перебуває 45-50 солдатів, які повернулися із зони бойових дій. Вікова категорія різна.

«Є й зовсім молоді хлопці, є 30, 40 та 50-річні. Діагнози також різні. Найчастіше це військові, які мають мінно-вибухові травми, після чого отримують психічні розлади.

Є частина й тих, які були нашими пацієнтами до повномасштабного вторгнення і якимось чином потрапили до війська. На перших порах брали всіх охочих, і серед тих добровольців дуже багато наших пацієнтів. А у випадках, коли доводиться переживати якісь стресові ситуації, вони не витримують цього тиску.

Було й таке, що вже мали групу інвалідності, але тоді не проводили медогляд, брали усіх, хто хотів, і так вийшло, що вони теж опинилися на війні.

Є невелика категорія й тих, хто пережив ту "м’ясорубку" і тепер мають шалений страх. На цю тему складно говорити, бо це важка категорія пацієнтів. З ними працюють і психологи, і лікарі-психіатри,  і психотерапевти.

Коли йдеться про військових — там завжди тривала реабілітація, інколи доводиться підтримувати людину навіть все життя.

Наприклад, в Ізраїлі вже є напрацьовані принципи, як психологам чи психіатрам працювати з військовими. А ми лише зараз починаємо вчитися, бо щоб напрацювати свої принципи, замало теорії. Треба самому через це все пройти, що ми зараз й робимо», – підкреслив Мирон Мулик.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

Війна: що варто знати про мобілізацію чоловіків та жінок


20.12.2022 Тіна Любчик 10920
Коментарі ()

17.07.2025
Катерина Гришко

Родичі пробачили хлопцю, знаючи про «своєрідний характер» загиблої і його нелегке дитинство, і просили в суді застосувати менш суворе покарання.  

2427
13.07.2025
Вікторія Матіїв

Дружина полеглого воїна Любов Галько розповіла журналістці Фіртки, яким був Руслан Галько — у повсякденному житті, в родинному колі та на фронті.

19540
09.07.2025
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю професорка кафедри судової медицини Івано-Франківського національного медичного університету Наталія Козань розповіла про процес та методи ідентифікації тіл загиблих військових, виклики, з якими стикаються фахівці та чому ця робота — це насамперед про гідність.  

1748
05.07.2025
Вікторія Косович

Про те, що таке фемінізм, як він розвивався в українському суспільстві та чому його не потрібно боятися, Фіртка поспілкувалася з журналісткою та письменницею, авторкою книги "Слово на літеру "Ф" Іриною Славінською.

1221 1
30.06.2025
Тетяна Ткаченко

Про актуальність проблеми больового синдрому в периопераційному періоді журналістці Фіртки розповів завідувач кафедри анестезіології та інтенсивної терапії Івано-Франківського національного медичного університету, професор Іван Тітов.  

2269
26.06.2025
Олег Головенський

Фіртка вже проаналізувала декларації нардепів, керівників рад, ОВА та голів громад Прикарпаття за 2024 рік. Сьогодні — фінальна частина: декларації керівників правоохоронних органів області.

3875

Я відкладаю роботу над перекладом книги. Виходжу з кабінету, де практикував Вольфганг Льох, засновник психоаналітичного об'єднання... Спускаюся повз книжковий магазин, де збиралися тюбінгенські філософи, і де Ернст Блох шукав світлі сторони соціалізму. Повертаю ліворуч і натрапляю на інший книжковий магазин, де працював і писав Герман Гессе...

140

По соцмережах пішла дискусія про зрізані кілька дерев (ялинок) на Івано-Франківській Площі Ринок. «Політично» мотивований ґвалт наростає. Аж до вимог «засадити» ринкову площу деревами та зробити парк.

2011

Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.

698

Ніколи ідіотизм не стає більш очевидним, як у момент, коли починають його зводити у абсолют великі писарі сентиментально-переконливих текстів у редакційних кімнатах центрів, які «творять думки».

1312
13.07.2025

Першими жнива на Прикарпатті почали хлібороби Покуття.

381
10.07.2025

У сучасному ритмі життя готувати "здорову вечерю з трьох страв" щодня — радше мрія, ніж реальність. Але це не означає, що збалансоване харчування — лише для тих, хто має багато часу. Навпаки: з правильним підходом можна харчуватися повноцінно, навіть маючи 15–20 хвилин на день.  

908
04.07.2025

Харчування під час війни немає відрізнятись від звичного раціону, який був у мирний час, та обов'язково повинне бути збалансованим. 

24404
15.07.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

639
11.07.2025

П'ятого серпня цього року в часі прощі з нагоди вшанування чудотворної ікони Гошівської Богородиці відбудеться презентація нової ікони тифлографічно-акустичного типу «Богородиця з Гошева».  

612
05.07.2025

Протягом двох днів, 12-13 липня, у Погінському монастирі Успіння Матері Божої відбудеться XVI міжнародний з'їзд Апостольства страждальної Матері Божої покровительки доброї смерті.  

748
30.06.2025

У рамках цього благодійного заходу зібрали 78 тисяч 320 гривень на підтримку 10 окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс».  

1643
11.07.2025

Історія занепаду пам’ятки архітектури та боротьба за його повернення громаді.

8053
15.07.2025

У понеділок, 14 липня, генсек НАТО Марк Рютте під час зустрічі із президентом США Дональдом Трампом у Білому домі нагадав президенту США, кого Росія відправила керівником делегації на переговори до Стамбула.

492
09.07.2025

Президент США Дональд Трамп, аби втримати пУтіна від вторгнення в Україну, погрожував російському диктатору «розбомбити Москву до бісової матері».

782
04.07.2025

«Більдерберзький клуб» — одна із найбільш загадкових закритих «тусовок». Зустрічі клубу щороку тривають кілька днів щоразу в іншому місці.

2057 4
02.07.2025

Президент США Дональд Трамп оглянув новий центр утримання мігрантів "Алігатор Алькатрас" у Південній Флориді.  

739