Батьківська турбота найчастіше народжується з любові, однак у поєднанні зі страхами вона може набувати деструктивних форм.
Про це журналістці Фіртки розповіла дитяча психологиня Ірина Волощук.
За її словами, на консультаціях вона здебільшого працює з родинами, де люди щиро люблять одне одного, а різкі слова чи вчинки є наслідком страху — за дитину, за себе або через певні очікування.
«Як правило, в мене на прийомах люди, котрі люблять один одного. Їхні деструктивні слова чи дії є з любові першопричиною, але спотворюються страхом — за дитину, за себе чи через певні очікування», — пояснює психологиня.
Як приклад Ірина Волощук наводить ситуацію гіперопіки, коли мама водночас вимагає від дитини більшої сміливості й самостійності, але не змінює власної поведінки.
«Мама робить зауваження дитині, що вона дуже невпевнена в собі і їй треба ставати сміливішою, але при цьому продовжує свою гіперопіку. Тут уже є конфлікт, бо дитина має змінитися в середовищі, котре її такою і створило», — зазначає Ірина Волощук.
Психологиня додає, що батьки часто не усвідомлюють надмірної опіки, адже керуються любов’ю та страхом за дитину. Водночас у деяких випадках гіперопіка може бути пов’язана з бажанням дорослого займати центральне місце в житті дитини.
«Не можна сказати, що надмірна турбота травмує. Вона радше інвалідизує, позбавляє сил або виховує егоїстичну, нарцисичну особу», — наголошує фахівчиня.
За словами Ірини Волощук, наслідком гіперопіки може стати комплекс неповноцінності, який проявляється або у зверхньому ставленні до оточення, або у відчутті власної нікчемності та страху перед світом.
Окремо психологиня застерігає батьків щодо надмірного захисту дитини.
«Захищаючи на кожному кроці від однолітків, собаки, що гавкнула, чи навіть від одного з батьків, ми формуємо безсилля дитини. Важливо не ставити собі завдання постійно захищати, а бути поруч тоді, коли це справді необхідно», — пояснює вона.
Захист, за словами Ірини Волощук, потрібен у ситуаціях, з якими дитина не може впоратися самостійно.
«Захищати потрібно тоді, коли дитина не може справитися сама: під час булінгу в школі, у загрозливих для життя та здоров’я ситуаціях або коли дитина має справу з несправедливими дорослими, зокрема в садку чи школі», — зазначає психологиня.
Також фахівчиня називає дії, які можуть шкодити розвитку дитини, зокрема постійне применшення, виконання за неї тих дій, які вона здатна зробити сама, заборону на помилки та надмірні матеріальні компенсації.
«Коли дитині одразу купують нову іграшку замість втраченої, вона не вчиться проживати втрату й фрустрацію. А дорогі гаджети чи одяг для підтримки самооцінки вчать, що впевненість забезпечується зовнішніми атрибутами, а не власними досягненнями», — пояснює Ірина Волощук.
Говорячи про баланс між турботою та свободою, психологиня наголошує на важливості психологічної зрілості самих батьків.
«Наше завдання як батьків — зробити так, щоб дитина могла жити без нас. Люблю не дорівнює боюся. Ми не маємо бути потрібні дітям через їхню безпомічність, а тому, що вони нас люблять», — підсумовує вона.
Водночас Ірина Волощук застерігає, що гіперопіка не має прямої травмуючої дії, але може створити передумови для травматизації дитини у майбутньому — коли вона виходить у світ без внутрішньої опори або коли з віком між батьками та дитиною виникають конфлікти, відсторонення й образи.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
