Студентку Карпатського національного університету імені Василя Стефаника Яну Безуглу повномасштабне вторгнення застало в рідному Мирнограді на Донеччині. Нині вона живе в Івано-Франківську та активно допомагає українським військовим.
Про втрачений дім та спогади Яна Безугла поділилася з журналісткою Фіртки.
За словами Яни, Мирноград — невелике шахтарське місто, де до початку війни проживали близько 50 тисяч людей.
«Я народилася, коли місто ще називалося Димитров. У 2016 році його перейменували на Мирноград. Це маленьке шахтарське містечко — до війни там було приблизно 50 тисяч населення».
Після початку бойових дій кількість мешканців значно скоротилася.
«З кожним роком людей ставало все менше. Зараз там залишилося приблизно дві тисячі».
До повномасштабного вторгнення життя Яни було активним і насиченим. Вона брала участь у шкільному самоврядуванні, займалася танцями та відвідувала гуртки.
«У Мирнограді в мене було дуже активне життя. Я була старостою в школі, балотувалася на президента школи, займалася танцями, ходила в гуртки. Все, що можна було спробувати в місті — я спробувала».
Місто, за словами дівчини, мало особливу атмосферу та свої знакові місця.
«У нас місто дуже квітуче, гарне. Є терикони — їх називають горами Донбасу. Це місця, куди молодь підіймалася, щоб зробити фото чи відео».
Сама Яна так і не встигла здійснити цей задум.
«Я так і не піднялася на терикон — планувала, але не вийшло», — каже вона.
Попри зміну обставин і переїзд, дівчина зазначає, що її життєва позиція залишилася незмінною.
«Зараз моє життя, в принципі, не змінилося — так само активно пробую себе в усьому».
Водночас Яна зізнається, що сумує за домом, а новини про рідне місто боляче переживає.
Її батьки виїхали ще до того, як у Мирноград зайшли російські військові.
«Батьки виїхали ще до того, як у місто зайшли росіяни. Зараз ця територія фактично окупована, хоча не всюди це визнають. Вони вже пройшли наше місто і рухаються далі», — розповідає Яна.
За її словами, серед близьких не залишилося тих, хто досі перебуває у Мирнограді.
«Є знайомі, знайомі батьків, але вони або загинули, або виїхали в Росію. Коли російські військові зайшли, почали дівчина.
Будинок, у якому жила родина Яни, знищено внаслідок обстрілів.
«Перше влучання було навпроти — у сусідній будинок. Тоді в нас повилітали вікна. Потім були ще удари. Я жила у першому під’їзді — другого вже немає. Мій під’їзд повністю вигорів. Будинок не підлягає відновленню», — каже студентка.
Щоб подати документи на програму «єВідновлення», родині довелося шукати фото зруйнованого житла.
«Мешканці будинку скидалися грошима, щоб одна жінка поїхала і все відфотографувала. Вона заходила у під’їзди, знімала будинок з усіх сторін. Допомагали і місцеві жителі, і волонтери, і військові — надсилали фото через соцмережі.
Після кожного обстрілу одразу з’являлися знімки. Поліція виїжджала на місця прильотів, люди публікували інформацію. Так і дізнавалися, що сталося з будинками», — пояснює Яна.
Попри втрату дому, дівчина намагається будувати життя на новому місці. Вона зізнається, що хоче залишитися в Івано-Франківську, однак думки про повернення не полишають.
«Я хочу жити у Франківську і працювати тут. Але якщо місто деокупують і буде можливість — я б повернулася. Бо розумію, що Мирноград — це дім», — каже Яна.
Водночас вона додає, що після пережитого певний час було психологічно важко.
«Коли я повернулася у Франківськ після обстрілів, мені кілька днів це снилося. Будь-який шум здавався вибухом. Було дуже тривожно», — згадує студентка.
Більше читайте у матеріалі: «Вижила під обстрілами та стала волонтеркою»: історія донеччанки, яка знайшла дім в Івано-Франківську.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
