Більшість із батьків, хто має дітей-підлітків, зіштовхувалися з безладом у їхній кімнаті, через що виникає безліч конфліктів.
Як непорядок у кімнаті підлітка може допомогти у формуванні близьких стосунків розповіла під час прямого етеру дитяча психологиня Ірина Волощук, пише Фіртка.
Фахівчиня помітила: чим довше батьки не заходять у кімнату до своїх дітей, чим більше їм кажуть "прибери у своїй кімнаті, а я прийду перевірю", тим менше це дає результату.
"І от я буду ділитися зараз своєю історією. Ви можете порівняти її зі своєю історією стосунків із дитиною, з тим, яка ваша дитина, і, можливо, щось візьмете для себе, щось стане для вас корисним.
У жодному разі не копіюйте бездумно, але відчувайте внутрішньо — чи це про вас, чи ні.
Так от, коли я кажу своїй дитині прибрати в кімнаті й обіцяю прийти перевірити, насправді я уникаю цієї перевірки. Тому що я знаю — там не буде прибрано так, як би я хотіла. І, оскільки я не хочу нервуватися чи псувати стосунки, я так і не перевіряю. Звісно, дитина це знає. Вони моментально "січуть" наші реакції.
І з кожним разом, коли ти кажеш: "Сьогодні ти прибираєш у своїй кімнаті" або "Сьогодні субота — день прибирання, я прийду перевірю", — дитина все менш охайно прибирає. І, відповідно, я знову не приходжу".
За її словами, якщо ж зайти глянути загальним поглядом — плюс-мінус прибрано. Саме на такому рівні й була мотивація дитини: прибрати, щоб мама не сварилася.
"І, звичайно, що найскладнішим було — це вигрібати з-під ліжка якісь шкарпетки, тапки, загублені 100 років тому, пляшки з-під води, засохлу шкірку від банана…
І дуже важливо — це пункт номер один — справді дуже важливо: не накопичувати злість на дитину під час цього прибирання. Бо потім ви цю злість виллєте на дитину в той чи інший спосіб — і зіпсуєте стосунки.
Я не йшла прибирати в його кімнату для того, щоб розізлитися чи навести "шмон". Я прийшла прибирати, щоб було так чисто, як я собі це уявляю. Але всі його речі — на столі, статуеточки, книжечки, блокнотики — я це все не чіпала.
Просто витирала з них пил і клала на місце. Ніякі щоденники не заглядаю, не читаю. Дотримуюсь певної "культури", якщо так можна сказати. І навіть коли я прибрала, ще принесла туди декілька вазонків — щоб було гарно. Дитина любить вазони, я це знаю.
Коли він прийшов зі школи — це було вже пізно ввечері — і я погасила в собі бажання сказати: "Ну що, прибрано в кімнаті? Отак я хочу, щоб було прибрано!" — я просто зайшла й запитала: "Ну як, класно?" — Він сказав: "Дякую, мам"".
Дитина відповідає тією емоцією, з якою і з чим ви насправді прийшли.
Ще один важливий момент — для підлітків дуже складно не накопичувати немиті чашки, тарілки, качани, інше таке. Це моментально назбирується.
"І ось який я зробила висновок: приходити до дитини в кімнату щодня, просто поговорити, щось спитати — і, скажімо, тарілку з ложкою спокійно винести сама, без демонстрації, що от я це зробила.
Просто кажу: "Ти повісь свою гарну кофту". Бо для мого сина важко робити "лонг-проєкти", навіть у прибиранні. Чим більше накопичується безладу — тим більше він це відкладає, тим важче, тим більше опір.
Бо дитина дуже добре знає, скільки там пилу, коли востаннє реально мив підлогу (а нам сказав, що мив). До глобального прибирання він буде постійно відтягувати. А ми при цьому відчуваємо нерви, ігнор, інтерпретуємо це як непослух.
Тому я регулярно заходжу, регулярно щось роблю сама, щоб там було чисто. Але у вихідний день, скажімо, в суботу — це вже точно: пилосос і вологе прибирання. Але робити це так, як з маленькими дітьми — разом з ними. І взяти на себе найскладнішу роботу.
Для моєї дитини найскладніше — це не пилососити чи мити під ліжком, а витирати пил з баночок, скляночок, статуеток, що стоять на полицях. Я, знаючи його характер, беру це на себе".
Як зазначає психологиня, це не "догоджання" дитині. Насправді діти дуже добре відчувають, чи догоджають їм, чи "танцюють шаманські танці", щоб якось ними маніпулювати. Або чи батьки просто добрі, або хочуть виглядати добрими.
Діти відчувають людську нормальну допомогу, єдність.
"Бо, правда ж, вам буде приємно, коли ви готуєте вечерю, а хтось підійде і скаже: "Давай я зроблю салат", або хтось інший — "Я почищу картоплю". Ви відчуваєте єдність. І вам не спадає на думку ними потім маніпулювати. Ви можете просити один одного про допомогу.
І от навіть на тлі стосунків — навіть на тлі прибирання кімнати, цього "наріжного каменю", об який ми часто "розбиваємо собі лоба" — ми можемо формувати стосунки.
Я розумію, чому моя дитина не наводить порядок. Бо я, щоб зробити порядок у кімнаті, витрачаю багато часу. А для мого сина "багато часу" — це капець. Тому, щоб не накопичувалось і не доводилося прибирати довго, я втручаюся періодично, час від часу, ставлячи собі це за мету: щодня винести тарілку, ще щось.
Але я не роблю це у вигляді постійного нагадування: "Ти винесеш тарілку?! Чому знову стакан? Чому качан?" — Ні. Я заходжу, щось говорю, щиро, по-людськи, між іншим, і просто беру, наприклад, посуд і кажу: "Давай я винесу, а ти — ось це склади"".
Ірина Волощук додає, що батьки забагато займаються вихованням там, де потрібно більше бачення, розуміння і співучасті.
"От ми сьогодні на городі робили досить неприємну для моїх дітей роботу — вони брали в ній участь. Для мене вона важлива. Для них — не дуже. Розкидати компост по грядках — для них противно. Мені то гарно пахне, я то люблю.
Але вони робили це для мене. І мені не треба було їх вмовляти чи купувати щось за це. Хоча ми все ж таки відсвяткували зроблену роботу — але вони це робили не заради цього.
Тому, навіть на основі такого простого прибирання в кімнаті, ми можемо будувати і зміцнювати стосунки", — підкреслює психологиня.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
