Ніколи не забуду «новогодніє мюзикли», які завжди грали в кожному домі перед Новим роком. Суміш українських та російських акторів, співаків та селебриті, а в головній ролі — басков або кіркоров (їх же також можна писати з маленької, як і слово «путін», правда?).
Так от, ці мюзикли завжди були російською мовою, навіть якби грали і на сотні українських національних каналів.
Пам’ятаю «Кадєти», де так красиво та яскраво показують нам життя російського майбутнього солдата. Скільки ж там романтики, слів про «родіну» та честь юнаків. Коли я дивилась на красивого блакитноокого кадета Макарова, я і не дуже то думала про ту пропаганду.
Все дитинство — російські серіали, мультики (навіть якщо і американські, все одно перекладені на російську). Журнали Bratz та інші також написані чужою мовою, але ми її розуміли — то ж які можуть бути проблеми?
Я виросла в україномовному Івано-Франківську, вся моя сім’я, родина та друзі в житті спілкувались виключно українською. І зараз я ставлю собі питання — як так могло вийти, що російську я знаю, наче рідну? Чому так довго нас взагалі не «напрягало», що весь час ми чуємо супровід іншої мови?
Ми слідкували за життям російських зірок, а всі наші, київські, мріяли поїхали в москву, адже тільки там можна було стати по-справжньому відомим. Наші Потап, Каменських, Полякова завжди співали російською, і раз на кілька років записували щось українською для годиться. Чи можна їх в цьому звинувачувати? Адже ми ж їх також слухали, а є запит — є пропозиція.
Тренд «Made in UA» почав активно розвивався тільки після Майдану. На радіо і телебаченні були введені КВЕДи про обмеження російського продукту. Ми мусили допустити до влади дурнуватих Януковича і Азарова, щоб нарешті зрозуміти — саме час.
Незалежна Україна існує вже скільки часу, проте це було тільки на папері. Донедавна росію ми сприймали, як своїх, завжди були під їхнім впливом, тенденціями. Ми були провінцією, дивились на великого брата і думали, що так має бути.
Зараз я помічаю, що українці та українки втрачають той комплекс «малороса». Ми почали слухали українських виконавців, дивитись українські фільми, читати українських авторів.
Ми перестали слухати російську «попсу», а натомість дуже полюбили наших Альону Альону, Jerry Heil та Kalush. Ми почали одягатись в одяг українських брендів, бо їх, виявляється, стало дуже багато. Коли Сара Джесіка Паркер з‘явилась в нашому «Daily Sleeper», я відчула гордість.
Зокрема, ці тенденції не змогли б не вплинути і на культуру подорожей. Ми побачили, якою красивою є наша країна. Тут є все, що можна знайти в тій же ж Європі: море, гори, містичні озера, давні замки та фортеці, красиву архітектуру, острови. Збільшилась кількість блогерів, які почали знімати відео про подорожі Україною.
Ми почали боротися з нашим провінціалізмом, почали вчити історію та пишатися нею. Найважливіше — це показувати наше, українське, не перегинаючи палку і не опускаючись до рівня шароварів та оселедця. Ще до війни існувало дуже багато українських брендів, які показують нашу автентичність та культуру. І це виглядає дорого, красиво, особливо, асоціюється з нами.
Війна все перевернула дуже різко. Від спокійного розуміння цього «made in UA», зараз ми кричимо про це. І так має бути, бо зараз нас чує увесь світ. Головне — це НЕ звикати до війни, а після її завершення все пам’ятати!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також інші блоги Фіртки:
«Рускій корабль, іді нах*й», або чому ми приречені на перемогу?
Без грошей ніяк: фінансова спроможність обласних центрів
Нова українська школа: дефініції, метафори, вчителі, діти, батьки
