Інформаційний тил: як прикарпатські журналісти працюють в період війни (ФОТО)

Понад сто днів війни в Україні. Інформаційний фронт тримають ЗМІ та журналісти, які стали основною мішенню переслідування російських військових злочинців на тому ж рівні, що й наша військова тероборона, оскільки нападникам наказано розчистити сліди своїх злочинців. І хто, як не журналіст, може показати ці злочини світові?

Журналістів переслідує, викрадає, катує та вбиває «друга армія світу». В усіх куточках України атакуються медіасайти та канали зв'язку. Вони хочуть зламати їхні профілі, сайти офіційних ЗМІ, публікувати пропагандистські матеріали чи заборонені зображення.

Фіртка поцікавилась, як працюють в умовах війни прикарпатські журналісти.

«Доводилося також працювати під час сирен, проводити інтерв’ю в укритті»

«До 24 лютого ми розуміли та знали про що пишемо, у нас була чітко сформована концепція роботи. Опісля ми вирішували що робити далі, адже наші теми, герої з початку війни стали вже не те щоб не актуальними, а недоречними в ті дні», - пригадує журналістка Ірина Блаженко, яка вже більш як три роки працює на медіаресурсі «Глузд».

Того ж дня, каже Ірина разом з колегами вирішили перекроїти свій контент та план. Відтак, на сайті з’явилось більше матеріалів з інструкціями, зокрема для переселенців, які допомагали б людям інтегруватися  в нових містах. А також тексти з психологічною допомогою, а ще про волонтерські ініціативи.

Війна змінила умови на ринку праці, багато журналістів нині шукають роботу. Ірина ж розповідає про свій досвід роботи в період війни, зараз з колегами працюють дистанційно, кожен зі свого міста.

«Серед моїх друзів багато хто втратив роботу, зараз є видання, які знаходяться на межі, деякі вже тимчасово не працюють.

Журналістська робота стала дуже небезпечною, тому що в гарячих точках багато наших колег вже загинули і ми бачимо, що війна деморалізована і, щоб фіксувати злочини рф журналістам доводиться ризикувати своїм життям.

Мабуть – це одна з найголовніших змін в умовах роботи», - розповідає журналістка.

Нині кожне слово має значення, навіть, якщо журналіст не працює в гарячих точках, все одно може нашкодити «зайвою» інформацією. Аби уникнути таких ситуацій журналістка Ірина Блаженко з колегами дотримується усіх порад від військових, про що можна писати і як правильно все висвітлювати.

«У читачів є великий запит на журналістику, на матеріали, де пояснюють покроково, як діяти в певних ситуаціях, а також й на надихаючі історії людей. Відбулись зміни в роботі, зокрема  ми зараз повернулись до новинного формату і також доводиться менше працювати в улюблених жанрах», - додає дівчина.

Війна також внесла й свої корективи в особисте життя журналістки. Ірина зізналась, стало менше подорожей, робочих поїздок. Проте, дівчина вже має досвід працювати дистанційно, тому не виникає великих труднощів. Працює як і з дому, так і з місця, де волонтерить.

«Доводилося також працювати під час сирен, проводити інтерв’ю в укритті. Цей момент дуже знаковий і залишиться в моїй пам’яті після перемоги.

Від новин та роботи мені вдається відволікатись завдяки волонтерству, вчусь грати на фортепіано, читаю хороші книги, статті. Навіть відіграє роль й спілкування з родичами та друзями тощо», - зізнається дівчина.

Дівчина радить колегам журналістам відповідальніше ставитись до своїх матеріалів, не підіймати теми, які не мають суспільної ваги. Ірина стверджує, написання звичайних статей – це вже величезна відповідальність.

«Ми стали вимушено згуртовані. Це те, що бачу, працюючи з розслідуваннями»

Про волонтерство, роботу та особисте життя розповіла Юлія Марціновська, ведуча радіо «Сяйво». Перш за все, каже ведуча, змінився графік роботи, ба більше він досі нестабільний. В обов'язки радіоведучого "Сяйво" FM входить підготовка новин, авторських програм і лінійних виходів.

«Впродовж 24-26 лютого працювала як сліпе кошеня. Перейшли на два випуски новин на годину, бо в одну неможливо вмістити ту кількість інформації, що прилітала з усіх сторін.

Десь після 27 почали транслювати марафон "Єдині новини" - стало в рази легше, бо всеукраїнські новини лунали нон-стоп з максимальною оперативністю.

А ми вже вчилися збирати випуски про ситуацію на Прикарпатті», - пригадує Юлія.

У травні разом з колегами почали працювати за старим взірцем, знову перейшли на поки 12-годинне, мовлення. Виникали труднощі розповідає ведуча, адже, якщо практично в кожному випуску читаєш про загибель наших бійців, то через кілька хвилин ввімкнути мікрофон і бажати всім гарного настрою якось не виходить. Поки найчастіше ведуча спілкується з гостями в прямому ефірі.

«Ми стали вимушено згуртовані. Це те, що бачу, працюючи з розслідуваннями.

Ми прийняли рішення поки що забути про "косяки" в наших владних кабінетах і змістили фокус на пошуки доказів злочинів русні - вони найближчим часом знадобляться нам в міжнародних судах», - переконує новинарка.

В глобальному сенсі, з вихідними у ведучої не складалося й до 24, але зараз перейшла в режим "до перемоги". За понад 100 днів повномасштабного вторгнення +/- повноцінних вихідних у сумі було 2. Але, зізнається Юлія Марціновська їй так зараз  легше.

«Стала трохи оператором, мимоволі періодично займалася логістикою забезпечення/пересування. Зважилася сісти за кермо та оновити закордонний паспорт - не для того, щоб тікати з дому, а для роботи: незабаром анонсую.

Умови праці не сильно змінились, але часом писала тексти на ноутбуці в дорозі, на базах тощо. Бо дедлайни - таки штука невблаганна», - жартує ведуча.

Проте робота в період війни дається в знаки. Через нестабільний графік, великий потік інформації Юлія дуже втомлюється. Це безпосередньо впливає й на її близьких.

«Але часом втомою накриває так, що як мінімум не маю сили спілкуватися з домашніми. Здається, вони вже це навчилися помічати. Дуже рідко можу навіть розплакатися просто тому, що дуже втомилася, але до ранку це минає.

Часом варто відволікатися. Не обов'язково для цього зриватися у відпустку, достатньо пів години в тиші попити каву, поспілкуватися з друзями, погуляти біля річки - робити щось абсолютно недотичне до робочих процесів», - переконує журналістка.

Окрім роботи на радіо Юлія Марціновська також займається волонтерством. Хтось плете маскувальні сітки, а журналістка знмає сюжети.

«Моє волонтерство теж інформаційне. В сенсі, хтось плете сітки, а я - знімаю сюжети. Про військові формування та волонтерів. Найчастіше це - незаплановані речі, тому виглядає приблизно так: "В нас виїзд групи/заїхала фура/іноземці на базі, ти де? Виїжджаю за тобою, маєш 10 хв"», - додає Юлія.

Сама б журналістка не впоралась, тут каже допомагає підтримка колеги по мікрофону.

«Мало того, що я позичила її апаратуру уже більш ніж на 3 місяці, ще й систематично телефоную з проханням підмінити в ефірі. І вона досі майже завжди бере слухавку, коли я телефоную»,

«Зараз важлива оперативність, достовірність і головне - не нашкодити»

Про свій досвід роботи в період повномасштабного вторгнення поділилась й журналістка Фіртки Тіна Любчик. Дівчина працює в Агенції новин липня 2021. Однак, це якщо говорити про стабільну, тобто щоденну, роботу. До того, будучи ще студенткою, паралельно працювала на фрілансі.

Або, бувало, виникали і ідеї - готувала матеріал, потім просилася в місцеві ЗМІ, щоб задарма опублікували. Набиралася досвіду і формувала портфоліо для майбутніх резюме.

Журналістка розповідає, після 24 лютого переформатувалась не лише робота, але й життя в цілому. А журналісти, в умовах війни несуть особливу відповідальність перед читачами, слухачами чи глядачами.

«Пам'ятаю, в перші дні повномасштабного вторгнення наш колектив почав працювати ще інтенсивніше. Бувало, відстежували події і писали про них навіть вночі.

Зараз же важлива оперативність, достовірність і головне - не нашкодити. Бо ж всім відомо, що в умовах війни не всю інформацію дозволено публікувати. Це потрібно ретельно перевіряти та узгоджувати», - наголошує дівчина.

Графік роботи, каже Тіна став насиченішим і ще більше зросла відповідальність за те, що ти пишеш. До прикладу, за час повномасштабного вторгнення в роботі з’явились теми табу. Відтак, не можна публікувати фото чи будь-яку іншу детальну інформацію про вибухи в певній місцевості. В принципі, на цьому завжди акцентує й місцева влада. Втім, гадає Тіна, це стосується не лише журналістів, це стосується кожного громадянина.

«Зараз всіх цікавить найперше достовірна інформація. Бо фейків розвелось ну дуже багато.

Скажу ще від себе, що, коли у мене трапляється емоційне вигорання і постійне напруження через війну, я розумію, що так не лише в мене, бо в таких умовах - це цілком нормально і природно.

Тоді я шукаю якомога більше позитивних новин, з бойовим настроєм і пишу про це, поширюю саме під таким кутом інформацію. Людей це заряджає, не дає права здатися і підбадьорюю», - зізнається журналістка.

На щастя, каже дівчина в Івано-Франківську немає активних бойових дій, тому має можливість працювати в спокійних мирних умовах. Але продовжує дівчина, їй складно відволіктись. 

«Важко розвіяти думки від тих подій, які тривають в нашій країні. Бо навіть коли я дивлюсь фільм чи гуляю вулицями міста - в думках все одно війна. Тому просто вчимося з цим жити. Приймати ситуацію і працювати на спільну перемогу», - зізнається новинарка.

Робота в новинах вплинула на життя дівчини, якщо ти журналіст - то це вже 24/7. Оскільки навіть гуляючи з друзями можна стати свідком якоїсь важливої події і про це написати. З часом просто вже звикаєш дивитись на світ як журналіст і роздумувати "а як би то подати цю інформацію людям?.

«Зараз я стараюся акцентувати свою увагу на добрих новинах. І водночас більше про позитивне писати. Під час війни дуже важливо тримати в тонусі саме психологічний стан», додає Тіна Любчик.

«Балансувати між інформаційною стороною та розважальною – досить складно»

Вторгнення рф внесло й свої корективи в роботі радіо. Зокрема, з першого дня на радіо припинили транслювати розважальні програми, а також вмикати музику. Натомість збільшилась кількість новин, світових, українських та місцевих. Влив війни на медіа відчула ведуча радіо «Сяйво» Уляна Калин.

Відтак, ведуча розповідає, стикнулась з тим, що не знала як правильно висвітлювати інформацію про війну. Адже до цього часу каже дівчина, з такими темами не стикалась, тому їй, як і більшості журналістів спочатку було невтямки, як висвітлювати повномасштабне вторгнення.

«На жаль в Україні немає тренінгів, на яких навчають як теле чи радіо ведучим працювати під час воєнного стану. Тому ми перед виходом новин логічно думали як це подавати, на що нам дали дозвіл, що можна публікувати, а що ні. На мою думку, зважаючи на ці показники, робота медійників змінилась», - розповідає ведуча.

Уляна погоджується з думкою, що не варто подавати інформацію про втрати України, а все для того, щоб не падав бойовий дух. Тому таких тем дівчина у своїх ефірах уникає та не підіймає.

За спостереженнями радійниці, в перші тижні війни глядачів та слухачів більше цікавила виключно Всеукраїнські новини. Колеги Уляни на чолі з нею кожних 15 хвилин моніторили зміни на фронті. Натомість зараз цей інформаційний потік вже зменшився і радіо поступово повертається до звичної роботи.

Ведуча каже, слухачі ж за це дякують, адже стверджують, що це їм допомагає відволіктись в цей нелегкий час. Зміни відбулись не лише в роботі, а й особистому житті журналістки.

«Ти вчишся жити спочатку, починаючи з комендантської години, засинати з думками про те, що не знаєш чого очікувати завтра. Ситуації щодня змінюються, ти живеш в очікуванні. Треба себе зараз підлаштовувати під певні обставини», - зізнається Уляна.

Зараз ведучій працювати не так вже легко, каже, що балансувати між інформаційною стороною та розважальною – досить складно, бо доводиться й читати про героїв, які гинуть і водночас вести розважальні програми з усмішкою на обличчі.

«Після таких новин важко виходити в лінійні ефіри, на яких ти мусиш говорити щось життєрадісне. Важко знайти баланс між цими виходами в ефір. Але вчимося працювати і в таких умовах.

В неробочий час, я намагаюсь не читати новин. Тільки перед сном можу прочитати останні новини, щоб бути обізнаною в тому, що відбувається», - додає Уляна Калин.

Відволікає себе ведуча від різних думок музикою, книгами та прогулянками. Журналістська робота також впливає й на повсякденне життя дівчини, адже, якщо ти журналіст, то ти не можеш ним бути тільки на роботі. Навіть проводячи час з друзями ведуча шукає різні додатки та цікавинки для роботи, аби зацікавити слухача.

«В журналістів ніколи немає внормованого робочого графіку. Це мене переслідує завжди.

Я ніколи нічого  не планую на перед. Раджу колегам відволікати себе від роботи, оскільки зараз дуже багато негативної інформації.

Головне – не брати все близько до серця, адже потрібно тримати баланс всередині», - радить ведуча радіо «Сяйво».