
«Я ще знаходився дома коли подзвонила сестра і сказала, що почалося вторгнення.Ми спочатку не повірили, але увімкнули телевізор і побачили, що дійсно так і є. Важко було в це вірити…», ― розповідає чоловік.
«Ми зайняли оборону в порту Маріуполя, щоб не дати можливості ворогу туди зайти та висадити там десант. Крім того, наш підрозділ брав участь і в обороні міста.Безпосередньо в порту я знаходився десь до 17 березня. Потім постала потреба надавати допомогу на інших ділянках, тому з групою побратимів ми вибули на «Азовсталь», де я і залишився.Там потрібна була людина, яка вміла управляти катером, оскільки на той час сухопутне з’єднання вже було відсутнє. Необхідна була комунікація з «Азовсталлю», оскільки там знаходилися основна база», ― пригадує Олександр.
«Нас було дві групи: працювали 10 днів по 12 годин ― із 17-го до 27-го березня. Усе запам’ятати було просто неможливо.Не розпитував, хто і як був поранений, оскільки час був дорогий для того, щоб врятувати життя людей. Під час чергового рейсу у наш катер влучила ракета.Я отримав поранення, втратив руку і, на жаль, на цьому закінчилася моя місія. Тоді загинули 4 військовослужбовці, серед яких і мій побратим Володимир. З Божою допомогою вдалося врятуватися.Мабуть, шолом і бронежилет також свою роль відіграли», ― зазначає захисник.

«Наскільки я зрозумів, її готували взагалі до знесення ― демонтували всі комунікації, були побиті вікна та двері, багато сміття.Як харчували? Свині краще їдять. Каша вперемішку з якоюсь рибою старою, квашена капуста, яку важко було назвати такою. З тієї капусти варили так звані щі…Вдавалися до психологічного тиску, намагалися вербувати. Пропонували записати відео із закликом до Збройних сил здаватися в обмін на гарантії, що я залишуся жити в Маріуполі та ніхто мене не чіпатиме.Я сказав, що в їхній країні жити не зможу», ― каже герой.
«Перший раз ми, в готовності до обміну, просиділи в окремому приміщенні усю ніч, але нас так нікуди не повезли. А вдруге нас зібрали вже 29-го червня.Спочатку прибули у Донецьк, а звідти вирушили до Василівки», ― згадує офіцер.
«Певний час доведеться використовувати такий, у майбутньому розраховую отримати біонічний.Намагаюся жити повноцінним життям, принципово усе стараюся робити самостійно», ― ділиться Олександр.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також: