Повномасштабне російське вторгнення Сергій Романов зустрів у війську, адже боронив Україну від ворога ще з 2014 року.
Про свій шлях в ЗСУ та що насамперед хоче зробити після перемоги, Сергій Романов поділився з журналісткою Фіртки.
"Я з дитинства знав, що буду військовим. Мій батько був військовим, служив у Чехословаччині, де я й народився. З пологового будинку мене забирали на УАЗику начальника штабу. Згодом батьки переїхали в Україну", — каже Сергій Романов.
У 1996 році, після проходження строкової військової служби, Сергій Романов хотів залишитися в армії, але на той час відбувався її розпад. Тому чоловік повернувся додому та одразу подав документи на вступ до тогочасної міліції.
"Уже через два місяці після демобілізації з армії я став дільничним інспектором міліції, потім перейшов у кримінальний розшук. На пенсію вийшов у 2011 році на посаді начальника відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків районного відділу.
У 2014 році, коли ситуація в країні загострилася, я не міг залишатися осторонь. У квітні 2014-го, коли від мого рідного міста Оріхова (Запорізька область) до так званої "ДНР" залишалося близько 80 км, я вступив до 18-ї сотні "Правого сектору".
Там служив до осені 2015 року. Брав участь у бойових діях у Маріуполі, Гнутовому, Талаківці, а також на Темирівському блокпосту. Через сімейні обставини був змушений залишити добровольчий підрозділ".
Утім, у 2019 році чоловік знову повернувся до війська. У лютому підписав контракт на проходження військової служби в 55-й артилерійській бригаді "Запорізька Січ", де обійняв посаду командира гармати. Там й зустрічав російську орду під час повномасштабного вторгнення.
Спочатку працював на гарматі 2А36 "Гіацинт", згодом, після навчання в Німеччині, — на американській М777. Виконував бойові завдання біля Авдіївки та Соледара.
"У серпні 2022 року отримав травму. Після двох місяців лікування, операції в Хмельницькому, реабілітації та проходження військово-лікарської комісії був визнаний обмежено придатним до військової служби.
У зв’язку з цим мене перевели в новостворений інженерно-саперний батальйон 1221 на посаду головного сержанта роти. Спочатку ніс службу на кордоні з Росією в Харківській області, а зараз перебуваю на Великоновосілківському напрямку".
Стати військовим, каже Сергій Романов, мотивувало чимало факторів. Окрім військового шляху батька, він пригадав свою прабабусю, народжену в 1898 році в селі біля Гуляйполя.
"Я шкодую, що на той час, коли вона померла, я не задумувався над своїм корінням, але те, що мої рідні мешкали тут з давніх часів, а тепер якісь росіяни будуть говорити, що це їх земля...", — додає військовий.
Бажання покинути службу у Сергія Романова не виникало жодного разу.
"Я все своє життя "в погонах", іншої долі не знаю. Старша донька на контракті в ЗСУ, її чоловік також, менша донька слідча в поліції в районі ведення бойових дій, син закінчує школу і також планує зв'язати своє життя з "погонами". Тому йдемо до кінця. Я у своїй стихії. Армія — це моє життя".
Щодо мобілізації каже, розуміє потребу в зміні хлопців.
"Я розумію, що потрібно міняти хлопців, що воюють з перших днів. Але ким? Син закінчує школу. У його класі близько 25-ти дітей. У кожної дитини є батьки. З цих батьків — один батько загинув, один поліцейський, і я воюю й ще живий.
Де інші? Покращення в мобілізації — це свідомість самих людей. Зараз або ми вистоїмо, або України не стане. На мою думку, людина — це така істота, що звикає до всього, і тому на цей час війна стала буденністю".
"Кожен повинен бути на своєму місці. Якщо силоміць забирати людину до війська, то там з неї користі небагато. Треба мотивувати людей. У першу чергу має бути патріотизм".
Утім, військовий впевнений, що для перемоги українцям не вистачає консолідації суспільства. За його словами, є два світи: ті, хто дотичні до війни та ті, для кого війна — це просто докучливий фон життя.
Сьогодні Сергій Романов сподівається, що вдасться втримати фронт і зберегти Україну, не звертає уваги на заяви Трампа і ставиться до них, як до шоу.
"Прикро, що це шоу впливає на нас. Але все залежить тільки від нас самих".
Після перемоги військовий насамперед хоче поїхати на море з сім'єю.
"Після перемоги, якщо доживу, хочу на море. З сім'єю. Просто на море, без різниці куди. Сидіти та дивитися на хвилі".
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
