Театр — це завжди про непередбачуваність, адже жодна вистава не минає абсолютно за сценарієм.
Чи часто під час вистав трапляються моменти, коли щось іде не за планом, і як діють у таких випадках, журналістці Фіртки розповіла акторка Івано‑Франківського драмтеатрі, народна артистка України, волонтерка та режисерка Надія Левченко
За її словами, сьогодні актори спокійніше реагують на несподівані ситуації, ніж раніше.
«Раніше це викликало паніку. Але театр змінюється. Колись була чітка межа між сценою і залом, так звана четверта стіна. Сьогодні всі розуміють, що життя триває і в залі, і довкола», — каже Надія Левченко.
Надія Левченко зазначає, що нині актори можуть реагувати на події в залі — інколи навіть зупинятися чи коментувати ситуацію.
«Якщо щось лунає з залу або стається несподіване, ми можемо зупинитися, відреагувати, прокоментувати. Часто саме з цього народжується якісна імпровізація, яка згодом навіть залишається у виставі. Буває і не дуже вдало — але це не проблема. Це живий процес», — розповідає акторка.
Водночас акторка підкреслює, що кожна вистава — унікальна, і саме це відрізняє театр від кіно.
«Контакт із глядачем доречний, але все залежить від матеріалу, жанру та режисерського задуму. Наприклад, у “Медеї” відкрита комунікація з глядачем була б недоречною — там зовсім інша атмосфера. Натомість у “Таксисті” чи “Гуцулці Ксені” це абсолютно органічно», — пояснює Левченко.
За її словами, у деяких постановках взаємодія з глядачем мінімальна.
«У “Квітах під руками диявола” контакт мінімальний: героїня виходить, вітається, але далі не вступає у відкритий діалог із залом. Глядача бачать, але не “грають” із ним. Усе має бути в міру й за логікою вистави», — підкреслила акторка.
Більше читайте у матеріалі: «Театр сьогодні — лікарня для душі»: акторка Надія Левченко про сцену, кіно та мистецтво під час війни.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
