фото: з Facebook-сторінки Франківського драмтеатру
Народна артистка України Надія Левченко зізнається, що сприймає звання не як особистий привід для гордості, а радше як форму державної подяки. Водночас справжньою цінністю для себе вона називає підтримку військових і відгуки від тих, кому допомагає.
Про це Надія Левченко розповіла журналістці Фіртки.
«Якщо говорити конкретно про звання — заслуженої чи народної, — то я розумію, що це радість для мого тата, для бабусі, яка б дуже тішилася, якби була жива. Для мене ж це радше пережиток радянської системи.
Водночас в Україні майже немає інших державних форм відзначення акторської праці, тож я прийняла це звання з вдячністю. Але щоб я ним хизувалася — ні», — каже Надія Левченко.
За словами акторки, найбільше її тішить, коли військові з фронту повідомляють, що отримали пакунки допомоги і що з ними все гаразд. Іноді вони надсилають у відповідь прапори чи символічні подарунки — наприклад, перстень із кулі як знак вдячності. Саме такі моменти акторка вважає справжньою цінністю.
«Я розумію, скільки праці стоїть за цим званням, і не вважаю, що отримала його випадково — я справді багато працюю. Але це ніколи не було моєю метою.
Для мене важливіше, щоб в Україні була система, як у світовому театрі й кіно: щоб акторів цінували за роботу, а не за формальні титули.
Водночас, можливо, такі звання потрібні — як подяка, як знак визнання. Для акторів, для виконавців — це своєрідне “дякую” за зроблену справу. Хоча через те, що колись ці нагороди роздавали надто легко, їхня цінність частково знівелювалася», — ділиться акторка.
Більше читайте у матеріалі: «Театр сьогодні — лікарня для душі»: акторка Надія Левченко про сцену, кіно та мистецтво під час війни
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
