Андрій — водій з Івано-Франківська. Поки він був на позиціях його молодший син пішов у перший клас, а старший — студент коледжу — відкрив власну тату-студію. Дружині він майже щодня писав із позицій, як сумує за нею і за родиною.
Історією військовослужбовця поділилися в 128 окремій важкій механізованій бригаді «Дике Поле», пише Фіртка.
Андрій долучився до Збройних Сил у 2024 році. Навчався керувати бронетехнікою, але поки завершив навчання, стало зрозуміло: «броня» вже не працює на полі бою так, як раніше.
Тоді він потрапив до піхотного підрозділу 128 окремої важкої механізованої бригади «Дике Поле». Утім, побратими й досі жартома називають його танкістом.
Перший бойовий вихід чоловіка був у Плавні, недалеко від Запоріжжя. Там він провів чотири місяці.
«У нас було завдання спостерігати, слухати, доповідати й не «світитися» перед ворогом. Це було не так складно, бо дронів тоді було значно менше», — пригадує військовослужбовець.
Коли чоловіка вивели в тил, відпочити не встиг — треба було замінити поранених у Приморському. Після кількох діб відпочинку він знову поїхав на позиції. Цей виїзд тривав уже дев'ять місяців.
«У нас був командний пункт, який забезпечував зв'язком усі навколишні позиції. Це був час, коли з Приморського ще евакуювали місцевих. Часто люди залишали прив'язаних тварин — ми їх відв'язували», — каже Андрій.
Але з часом концентрація дронів у повітрі тільки зростала.
«Дрони літають, дрони мінують. Зазвичай — перехрестя, які важко оминути. Ми відстежували ці мінування і знищували міни. Але коли росіяни засівають усе «пелюстками» — це проблема: у листі їх майже неможливо побачити», — додає захисник.
Зрештою настав момент, коли бійці вже не могли виходити зі спостережного пункту — лише доповідали зсередини будівлі.
«Був момент, коли нам не могли передати воду і їжу. А у дворі був колодязь — метрів 20. Ми його бачили, але дістатися не могли: гул дронів не припинявся», — говорить чоловік.
У цей час Андрій тримав зв'язок із родиною. Завдяки «Starlink» він міг говорити з ними щодня. Але після обстрілу антена вийшла з ладу — і два тижні без зв'язку стали найважчими. Коли його відновили — це було велике полегшення.
Одним із найважчих моментів стала ротація — повернення. Усі переходи — бігом: у повітрі дрони, під ногами листя, під яким можуть бути «пелюстки».
«У квітні у нас із дружиною подія — 20 років разом. Я мріяв поїхати у відпустку, але спочатку — обстеження і лікування. Хоча подумки я вже вдома, з родиною», — каже Андрій.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Дрони, свічки і збори: як івано-франківські студенти допомагають військовим
«Наші Котики»: як ветеран Роман Турик відкрив та розвиває зоомагазин в Івано-Франківську (ФОТО)
Повернувся за пораненим та загинув: історія життя та чину прикарпатського бійця Миколи Прокопишина
