Театр — це завжди про непередбачуваність, адже жодна вистава не минає абсолютно за сценарієм.
Чи часто під час вистав трапляються моменти, коли щось пішло зовсім не за планом та як діють в таких випадках, розповіла журналістці Фіртки, акторка Івано‑Франківського драмтеатрі, народна артистка України, волонтерка та режисерка Надія Левченко.
«Зараз — спокійно. Раніше це викликало паніку. Але театр змінюється. Колись була чітка межа між сценою і залом, так звана четверта стіна. Сьогодні всі розуміють, що життя триває і в залі, і довкола.
Тому якщо щось лунає з залу або стається несподіване, ми можемо зупинитися, відреагувати, прокоментувати. Часто саме з цього народжується якісна імпровізація, яка згодом навіть залишається у виставі. Буває і не дуже вдало — але це не проблема. Це живий процес», — розповідає Надія Левченко.
Акторка зазначає, що театр тим і відрізняється від кіно: кожен показ інший, нічого не повторюється один в один.
«Контакт із глядачем доречний, але все залежить від матеріалу, жанру та режисерського задуму. Наприклад, у «Медеї» відкрита комунікація з глядачем була б недоречною — там зовсім інша атмосфера. Натомість у «Таксисті» чи «Гуцулці Ксені» це абсолютно органічно.
У «Квітах під руками диявола» контакт мінімальний: героїня виходить, вітається, але далі не вступає у відкритий діалог із залом. Глядача бачать, але не «грають» із ним. Усе має бути в міру й за логікою вистави», — підкреслює акторка.
Більше читайте у матеріалі: «Театр сьогодні — лікарня для душі»: акторка Надія Левченко про сцену, кіно та мистецтво під час війни
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
