В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. Вони з’явилися лише на мить – на перетині людської влади, страху, віри та сумління.
Ці особи не були учнями й не шукали правди, але саме їм випало зустріти Христа в останні дні: Понтій Пилат та його дружина Клавдія, та Лонгин — римський центуріон зі списом.
Після подій суду над Христом вони пізніше наче зникають з євангельської історії, але з’являються у різноманітних апокрифах.
Апокриф (грец. ἀπόκρυφος) — релігійний текст, який не належить до канону достовірних джерел. Вірогідних свідчень, що сталося з цими людьми після подій в Єрусалимі немає.
Уся інформація про них переважно пізні апокрифи, церковні перекази чи літературні реконструкції: «Євангеліє від Никодима» (Акти Пилата), «послання Пилата», «Євангелія від Гамаліїла» ( IVст.)
Понтій Пилат увійшов в історію, як людина, яка знала про невинність Ісуса Христа, але не наважилась захистити. Його жест — умивання рук став символом втечі від відповідальності. Про подальшу долю Понтія Пилата джерела подають різні відомості. Історик Євсевій Кесарійський стверджував, що Пилат був відкликаний в Рим бл. 36 р.
Згодом через численні скарги на нього за його жорстокість був засланий у вигнання у В’єн Галія (Франція).
Стосовно смерті існує декілька версій: одна з яких говорить, що він був страчений за наказом імператора; інша – доведений до самогубства.
Але існує інший погляд на особу Пилата і відповідно на його подальшу долю. В Коптській та Ефіопській традиціях широковідомий апокрифічний текст «Євангеліє від Никодима» і «Діяння Пилата» (II-IVст.).
В цих текстах описується, що Понтій Пилат страждає від докорів сумління за скоєне, він приймає християнство, а невдовзі його стратили.
Можливо тому в синаксарії Ефіопської Православної Церкви Понтія Пилата визнають як місцевошанованого святого, сповідника віри.
Клавдія Прокла (procula) – постать напівісторична і напівлегендарна, згадується у Євангелії від Матвія, як дружина Понтія Пилата, але не називається по імені і намагалася запобігти смерті Христа:
«Коли ж він сидів на суддевім сидінні, його дружина прислала сказати йому: Нічого не май з отим Праведником, бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього...» (Мт.27:19).
Ім’я «Клавдії» можна знайти в Другому посланні апостола Павла до Тимотея (4:21):
«Вітають тебе Евбул, Пуд, Лін, Клавдія і всі брати» (2Тим4:21).
За однією з версій, тут ідеться саме про Пилатову дружину, проте дослідники не дійшли згоди щодо цього.
Про її життя відомо дуже мало і це чи не єдині достовірні згадки про неї. Про подальше її життя апокрифічні джерела стверджують, що Клавдія Прокла співчувала першим християнам, увірувала у Христа або принаймні шанувала його як праведника.
Пізніша християнська традиція, яку висловлював зокрема апологет ІІ століття Оріген згадує, що згодом Пилатова дружина прийняла хрещення.
За деякими версіями її ім’я – Клавдія, а охрещена вона була під іменем Прокли (дав.-гр. Πρόκλα) або Прокули (лат. Procula). Апокрифічні «Дії Павла» розповідають, що дружину Пилата охрестив сам апостол Павло, після чого вона прославилася благочестивим святим життям.
В Ефіопській та Коптських церквах вважається праведною та інколи згадується як така, що закликала Пилата до покаяння. Немає достовірних даних про дату, місце і обставини її смерті.
Традиційно вважається, що вона померла своєю смертю, можливо вже як християнка. У більшості православних церков Клавдія Прокла шанується як свята, а в католицизмі її радше вважають як біблійну постать.
Римський воїн Лонгин був сотником, що стояв на Голгофі під час розп’яття Христа, а також проколов списом ребро Ісусу Христу. Саме він побачивши землетрус, затемнення сонця і смерть Ісуса промовив слова:
«Воістину Цей чоловік був Син Божий» (Мт.27:54).
З’являється у багатьох переказах та апокрифах згідно з яким Лонгин хворів на катаракту, а після того, як на нього бризнула кров Христова із проколотого ребра він зцілився і увірував, залишив військову службу і прийняв хрещення, а згодом повернувся до своєї батьківщини – Каппадокії, де проповідував Євангеліє.
Його проповідь викликала гнів у римської влади. Був заарештований та підданий тортурам і страчений через усікновення голови. Отож, Католицизм та Православ’я шанує його як святого мученика.
Ставлення Ефіопської православної церкви до Понтія Пілата та його дружини Клавдії Прокули демонструє унікальний для християнського світу підхід до концепції каяття.
У той час як західна та більшість східних традицій бачать у Пілаті символ слабкості або зради, ефіопська традиція, спираючись на апокрифи (зокрема «Гадад Понтія Пілата») акцентує на його духовному перетворенні.
Увесь позосталий християнський світ по-іншому дивиться на особу Понтія Пилата.
Через різні богословські акценти, культурний контекст і традиції тлумачення маємо різне ставлення до вищезгаданих осіб: західна традиція (католицизм, протестантизм) формувалася під впливом римсько-правовій логіці, де Понтій Пилат зазвичай постає юридично відповідальний за смерть Ісуса.
Та східне (Православ’я) формувалось у грецькій філософській традиції, де до Понтія Пилата ставляться нейтрально, і він скоріш постає тлом для жертви Ісуса Христа.
