фото: Facebook/Палац Потоцьких «Простір Інноваційних Креацій «Палац»
Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.
Навіть у час війни тут знаходять місце фестивалі, виставки, лекції та соціальні проєкти, які об’єднують місто і міжнародних партнерів.
Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.
фото: Facebook/Володимир Гайдар
Розкажіть коротко про діяльність комунального підприємства «Простір інноваційних креацій «Палац». Яка його головна місія?
Місія — дуже влучне слово, адже роботу з об’єктом культурної спадщини важко назвати інакше. Ми — комунальне підприємство, створене для опіки над пам’яткою архітектури: її дослідження, збереження та ревіталізації, тобто наповнення новим життям.
Водночас «підприємство» передбачає і отримання доходу. Тому наша діяльність поєднує дві складові — збереження, дослідження і ревіталізацію пам’ятки, а також заробіток.
Навіть комунальні заклади потребують ресурсів — на обслуговування, догляд, побутову та статутну діяльність. Важливо мати хоча б мінімальну фінансову незалежність. Наразі про це говорити складно, адже платні послуги зосереджені переважно на території та в тих приміщеннях, які вже відреставровані. Але з часом ми плануємо вийти на точку окупності.
Загалом наша робота — це постійний баланс між дослідженням і наповненням новим життям. Між теорією — науковими підходами, що охоплюють реставрацію, археологію, архівну справу — і практикою, тобто впровадженням нових функцій.
Ревіталізація — це делікатний процес, який дозволяє одночасно зберігати пам’ятку і оживляти її. Це принципово важливо, адже без життя такі об’єкти занепадають і руйнуються.
Водночас, відповідно до міжнародних реставраційних хартій, пам’ятки мають бути не лише збережені, а й максимально відкриті та проекспоновані. Вони повинні містити функції, які дозволяють розкрити кожен їхній елемент і цінність.
Йдеться про доступність — щоб відвідувачі могли побачити й відчути цей простір. У цьому сенсі інклюзивність — це передусім відкритість пам’ятки для людей.
Як би ви пояснили, що таке Палац Потоцьких для людини, яка тут ніколи не була?
З цього питання зазвичай починається знайомство. Часто люди, які вперше приїжджають до Івано-Франківська, питають: «А де Палац?». І це цілком логічно.
Історія комплексу настільки багатошарова, що без попереднього знання важко одразу зрозуміти, де саме ти опинився. Люди губляться, починають шукати, чи туди зайшли.
Адже очікування зазвичай інші — щось велике й урочисте, з фіакрами та дамами у пишних сукнях. Насправді ж палац ще потрібно знайти і дістатися до нього.
Історія комплексу щонайменше двошарова. Після заснування міста та отримання Магдебурзького права почалося будівництво нового палацу. До того існував старий — дерев’яний, розташований на Бастіоні. Частина його збереглася донині — це північно-західний бастіон.
Згодом власник вирішив звести мурований, кам’яний палац. Це рішення навіть вплинуло на планування міста: спочатку воно мало бути шестибастіонним, але згодом додали ще два бастіони. У межах цього укріпленого міста і постала нова резиденція.
Важливо враховувати контекст епохи. Міста і палаци будували не лише для оборони, а й для демонстрації статусу. Магнати на східних територіях Речі Посполитої нерідко були багатшими за короля, тому прагнули підкреслити свою могутність.
Пізніші комплекси, як-от у Підгірцях, виконували вже більше репрезентативну функцію. Натомість Івано-Франківськ спочатку будували як оборонне місто, але кам’яний палац тут став передусім символом статусу його власників.
За описами краєзнавця Садока Баронча та інших джерел, палац був розкішним, добре оздобленим і приймав високих гостей. Зокрема, перед коронацією тут перебував король Ян Собеський, який приїжджав заручитися підтримкою місцевих магнатів.
Палацова історія комплексу починається у XVII столітті й триває до початку XIX століття. Після переходу цих територій під владу Австро-Угорщини комплекс передали у державну власність, і його функції кардинально змінилися.
Які дослідження необхідно провести, щоб відтворити повну історію комплексу? Що вже вдалося зробити?
Відповіді на ці питання ще належить шукати — насамперед в архівах Польщі та Австрії. Ми вже маємо досвід такої роботи у співпраці з Національним інститутом польської культурної спадщини за кордоном «Полоніка». Це було на початку 2020 року, однак через пандемію COVID-19 повноцінну спільну експедицію реалізувати не вдалося.
Ми підготували перелік архівів, де варто шукати матеріали про палацовий, резиденційний період — загалом сім установ у Польщі та Австрії. Планували працювати там разом, але через обмеження польські колеги змогли опрацювати лише частину вже каталогізованих матеріалів. Це не дало чітких відповідей щодо палацового періоду.
Тож попереду — триваліші й глибші дослідження, зокрема робота з неописаними й несистематизованими архівами. Партнери з Краківської та Люблінської політехнік також наголошують, що там може зберігатися значний масив ще не опрацьованої інформації.
Водночас українські архіви, зокрема у Львові, вже добре досліджені. Йдеться про праці Сергія Кравцова, Петра Ричкова, Зоряни Лукомської. Тому відтворення резиденційного періоду XVII–XIX століть можливе лише через поєднання архівних пошуків, археології та досліджень безпосередньо на місці.
Якщо говорити про Палац Потоцьких сьогодні — які ініціативи тут уже реалізують? Як використовують відновлені приміщення?
У нас є розроблена концепція ревіталізації та розвитку. Вона передбачає функціональне наповнення кожної будівлі — з урахуванням принципу максимальної відкритості та доступності для відвідувачів.
Ми свідомо відмовилися від ідеї створення класичного музею або перенесення сюди краєзнавчого музею з Ратуші. У такому випадку значна частина приміщень була б відведена під фондосховища, недоступні для відвідувачів. Натомість ми обрали підхід, який дозволяє оживити всі будівлі й зробити їх відкритими просторами.
Одна з будівель уже частково відреставрована — як конгрес-центр. Тут облаштовані два зали, студія звукозапису, фотостудія, кухня для невеликого закладу харчування. Другий поверх також адаптують під подібні функції. Фактично це івент-хол, де постійно відбуваються події. Уже зараз обидва зали активно використовують, що свідчить про реальний попит.
Ще один важливий об’єкт — лівий флігель від входу, колишній інфекційний корпус. Його досліджують фахівці зі Львова. Там уже виявили залишки склепінь і різночасові добудови. У майбутньому тут створять центр міжетнічного та міжкультурного діалогу.
Це відповідає історії міста, яке від початку було багатонаціональним. Символом цього є арка на майдані Шептицького з написом «Станіславів» чотирма мовами — українською, польською, івритом і вірменською. Водночас у місті були й інші спільноти — німецька, угорська, французька.
У центрі міжкультурного діалогу планують створити простір для взаємодії різних спільнот — із виставками, подіями та навіть «перехідним кабінетом» для почесних консулів.
Окремий корпус — триповерхова будівля, що є частиною палацового комплексу — пристосують під артцентр. Тут облаштують виставкові зали, майстерні, коворкінги для митців різних напрямків. Також планують відтворити інтер’єри різних періодів — як палацового, так і шпитального — для експозицій і зйомок.
У цьому ж просторі передбачено невеликий театральний майданчик із відтворенням барокового театру — за аналогією до збережених прикладів, зокрема у польському місті Ланьцут, до якого рід Потоцьких також був дотичний.
Ще один напрям — розвиток музейного простору. Уже функціонує корпус з інтерактивним музеєм міста і зброї, який планують масштабувати. Також передбачено створення генеалогічного музею роду Потоцьких, що поєднає історію міста з ширшим європейським контекстом.
Окремою експозицією стане тема Івано-Франківська серед «ідеальних міст» Європи — також в інтерактивному форматі.
Що означає «ідеальне місто»? Про що саме йдеться?
Станіславів належить до міст, збудованих за принципами так званого «ідеального міста», які формувалися у XVI–XVIII століттях. У той час ідеальними вважали передусім оборонні рішення — місто мало бути максимально неприступним.
Йдеться про бастіонні укріплення, розраховані на використання гармат і мушкетів та ефективну оборону від ворога. Для свого часу це були дієві інженерні рішення, тому такі міста і називали «ідеальними». Подібна мережа існувала, зокрема, у Франції.
Ця тема дозволяє показати, що місто від початку розвивалося у європейському контексті — відповідно до провідних архітектурних і військових тенденцій. Тут поєдналися елементи різних шкіл — італійської, нідерландської, французької.
Які музейні проєкти планують реалізувати на території комплексу?
Ми вже працюємо над створенням музейного простору. Зокрема, розвиваємо музей міста та археології — маємо що показати і про що розповісти. Уже зараз археологічні дослідження дають артефакти, які зможемо експонувати.
У перспективі всі напрямки — музей міста і зброї, історії роду Потоцьких, «ідеальних міст», а також історії та археології — будуть інтегровані в одному корпусі. Попри його відносно невелику площу, сучасні цифрові формати дозволяють максимально повно розкрити ці теми.
фото: Facebook/ Інтерактивний Музей Місто і Зброя
Які ще простори комплексу планують відкрити для відвідувачів?
Є важливий елемент комплексу, який наразі малопомітний, адже історично виконував утилітарну функцію — як у резиденційний, так і в шпитальний період. Йдеться про колишні конюшні та возівні.
Ці будівлі згодом надбудували, але вони зберегли цінні елементи XVII століття — зокрема повністю збережені склепіння. Тут добре читається нашарованість: видно залишки фортечного муру, на який згодом надбудовували стіни, а пізніше — склепіння з боку палацу.
Це унікальна структура, яку важливо відкрити й показати відвідувачам.
Палац Потоцьких активно співпрацює з міжнародними партнерами та донорами. Які наймасштабніші проєкти ви можете назвати?
Звісно, хотілося б реалізовувати масштабні проєкти — із цілісною концепцією та фінансуванням, яке дозволило б поетапно відреставрувати всі будівлі й впорядкувати територію.
Однак наразі немає донорів, готових профінансувати ревіталізацію всього комплексу. Тому працюємо з тим, що є — це переважно локальні проєкти, які стосуються не цілих будівель, а окремих їхніх частин.
Водночас маємо сильну підтримку з боку Департаменту інвестиційної політики. Там працюють фахівці, які готують і супроводжують грантові заявки, і з якими нам вдалося вибудувати ефективну співпрацю. Ми формуємо потреби, розробляємо проєктну документацію та технічні завдання, а вони допомагають із залученням фінансування та партнерів.
Які проєкти вже вдалося реалізувати?
Серед реалізованих — українсько-румунський інфраструктурний проєкт «Назад до наших спільних коренів». У його межах облаштували музей міста і зброї та виконали першу чергу реставрації корпусу колишнього офіцерського клубу.
Ще один важливий проєкт реалізували за підтримки ООН та європейських фондів, зокрема німецького фонду GIZ. Він був спрямований на створення робочих місць для бізнесу, який постраждав від війни.
У межах цього проєкту створили багатофункціональний простір: конференційні та виставкові зали, лекторій, студію звукозапису з радіорубкою, а також цифрову й аналогову фотостудії. Хоча він не був суто реставраційним, вдалося поєднати актуальні суспільні потреби з відновленням культурної спадщини.
Зараз реалізуємо українсько-румунський проєкт InterCities. Він не передбачає безпосередньої реставрації, але важливий для формування спільноти та мережі стейкхолдерів майбутнього центру міжкультурного діалогу.
У його межах закуповують обладнання, розробляють проєктну документацію, проводять архітектурні та археологічні дослідження. Паралельно напрацьовують сценарій функціонування центру після реставрації. Тобто результат — це і матеріальна база, і сформоване професійне середовище.
Як розвиваються креативні індустрії в межах комплексу?
Є українсько-румунський проєкт — «Єдах» — спрямований на розвиток креативних індустрій. У його межах працює школа сучасного мистецтва «фра фра фра», де щовихідних відбуваються заняття з різних напрямків.
Також завдяки цьому проєкту закупили сучасне обладнання, яке дозволяє поєднувати аналогові й цифрові технології. Йдеться про 3D-принтери, фрезерні станки, 3D-сканери та інші інструменти.
Це відкриває нові можливості як для митців, так і для роботи з культурною спадщиною.
Як сучасні технології допомагають у дослідженні спадщини?
Наприклад, археологічні знахідки часто є фрагментарними — це частини люльок, посуду, предметів побуту.
Ми вже зараз фотографуємо і каталогізуємо їх у цифровій студії. Далі можемо відсканувати, перевести у цифровий формат, домоделювати відсутні частини і відтворити їх за допомогою 3D-друку чи фрезерування.
Таким чином створюємо як точні копії, так і гіпотетичні реконструкції предметів — показуємо, як вони могли виглядати повністю.
Це не лише технічний процес, а й інструмент інтерпретації спадщини. Він дозволяє зберегти оригінал і водночас зробити його зрозумілішим і доступнішим для відвідувачів. 
З якими викликами стикається Палац Потоцьких?
Як на роботу Палацу вплинула велика війна Росії проти України?
Коли почалася повномасштабна війна, Палац Потоцьких переорієнтувався на допомогу громаді та волонтерську діяльність — виготовляли «бандерівські смузі», укріплювали пам’ятники міста.
Також тут регулярно проходять благодійні та культурні заходи: концерти, ярмарки, виставки, тренінги для ветеранів, зустрічі з психологами та реабілітологами. Наприклад, до Дня міста планується виставка про реставрацію та будівництво Вірменської церкви у Львові, яка вже побувала в 17 містах Польщі та експонується у Києві.
Війна показала, що історичні комплекси можуть бути активними осередками життя та взаємодії, об’єднуючи людей і сприяючи співпраці всередині країни та з міжнародними партнерами. Палац продовжує розвивати спадщину та відкривати її для відвідувачів, демонструючи важливість збереження історичних цінностей навіть у складні часи.
фото: Facebook/Палац Потоцьких «Простір Інноваційних Креацій «Палац»
Чи можливо під час війни організовувати масштабні фестивалі, зокрема такі як Porto Franko?
Багато хто каже, що мистецтво під час війни повинно мати місце, але часто деякі люди виступають проти витрати на це коштів. Як людей переконати у зворотному?
На мистецтво треба витрачати кошти. На нашу спадщину треба витрачати кошти. Щоб мистецтво працювало на людей, воно має бути забезпечене. Звісно, митці мають бути вмотивовані, але вони точно не повинні виживати, і їх не повинні визнати лише після смерті.
Ще до першого фестивалю Porto Franko ми мали цікаву зустріч із Владиславом Троїцьким. Тоді обговорювали, як фестивалі інтегрувати в міський простір і зробити їх органічною частиною середовища.
Під час цієї розмови я познайомився з Ростиславом Держипільським — харизматичною людиною, яка щиро вболіває за розвиток мистецького середовища. У діалозі виникла теза: добре створити місто фестивалів. Але йшлося не лише про розваги. Ключова думка — кожен фестиваль має бути інтердисциплінарним. Події можуть відбуватися сезонно або щомісяця, але обов’язково включати конференційну складову.
Часто люди, коли їдуть на професійні конференції в Європу чи інші країни, шукають можливість відвідати концерт або фестиваль. Це правильний підхід для міста: культура і наука мають взаємодіяти.
Сильна творча спільнота — театральна, музична, художня — може стати магнітом для розвитку міста. Той самий «Станіславівський феномен» у літературі й мистецтві дає підґрунтя для розвитку різних фестивальних напрямів, які притягуватимуть професійні спільноти.
Якщо фестивалі організовувати системно, а не лише спонтанно чи приватно, місто отримає значно більший ефект. Сучасне мистецтво — це не лише розвага, а й пізнання, розвиток і можливість зазирнути в майбутнє.
Наприклад, в Івано-Франківську є навчальні та медичні заклади, на базі яких можна проводити конференції. Тому, формуючи концепцію розвитку Палацу Потоцьких, ми заклали триєдину модель: наука, бізнес і мистецтво.
Це навіть відображалося у першому логотипі — лик лицаря з брами та три переплетені кільця, що символізують ці три складові. Вони мають бути нерозривно пов’язані, як на території палацу, так і в масштабі всього міста.
Такий підхід дозволяє залучати нового типу туриста — не лише розважального чи ностальгічного, а й фахово орієнтованого. Наприклад, фестиваль крафтового пива — це не лише дегустація, а й технології, конференції для виробників, презентації обладнання, обмін досвідом. Музика регіонів, таких як Чехія, Баварія чи Бельгія, створює цілісне культурне середовище.
Тому фестивальна складова має великий потенціал для розвитку міста.
фото з фестивалю PORTO FRANKO у 2018 році
А як в сучасних умовах можна якісно організувати такі фестивалі?
Зазвичай такі ініціативи народжуються знизу — у середовищі креативних індустрій. Але важливо, щоб до них долучалися й інші сфери, адже вигоду отримує все місто.
Я переконаний, що фестивальний рух у місті буде відроджений. Тим більше, що люди, які стояли біля витоків Porto Franko у 2010–2011 роках і розвивали його у 2016–2018 роках, сьогодні мають ще більше досвіду та ваги. Вони створюють проєкти, відомі на міжнародному рівні — зокрема Ілля Разумейко та Роман Григорів.
Також активно розвивається наш драматичний театр, який демонструє вражаючу динаміку. Тож фестивальна складова в місті, безумовно, буде розвиватися.
Щодо Палацу Потоцьких, то формат великих подій тут, ймовірно, буде дещо обмежений через розміри території. Водночас палац може стати однією з ключових локацій фестивалів у місті.
Наша студія звукозапису та радіорубка створені з перспективою розвитку мовленнєвого контенту — аудіокниг, подкастів. Водночас ми передбачаємо і музичний напрям: тут має звучати класика — від бароко до сучасності — а також джаз.
Територія може приймати і камерні мистецькі події. Водночас під час масштабних фестивалів можливі й експериментальні формати сучасного мистецтва, які об’єднуватимуть не лише місто, а й ширшу міську агломерацію.
Після історії з гуртом «Хамерман знищує віруси» у 2018 році. Як це вплинуло на сприйняття Палацу і його діяльність?
Звісно, у сфері концертів і фестивалів не обходиться без скандальних моментів. Навіть за наявності обмежень і правил, такі ситуації виникають — і, як не парадоксально, вони часто працюють як епатажні магніти уваги.
Виступ гурту «Хамерман знищує віруси» під час одного з фестивалів Porto Franko відіграв доволі неоднозначну роль. З одного боку, після того, як у мережі з’явилася інформація про формат їхнього виступу і сценічний образ, це викликало хвилю суспільного обурення. Водночас про палац почали багато говорити. У цьому сенсі епатаж став своєрідною рекламою — і для міста, і для самої локації.
Водночас важливо розуміти, що мають існувати межі пристойності. На той момент діяли певні обмеження, зокрема вікові — вхід був дозволений лише повнолітнім. Проте негативний ефект усе ж мав місце. Міське середовище виявилося доволі чутливим до подібних провокаційних проявів. Це частково пояснюється і локальним культурним контекстом, який часто описують як «свята Галичина».
Особливо прикро, що в той самий день, коли на території палацу «хамермани», на стадіоні «Рух» відбувалося унікальне мистецьке дійство — «Аерофонія». У центрі події був літак Ан-2, для якого створили окрему партитуру. У проєкті взяли участь два оркестри та понад 200 учасників. Це був справді масштабний і унікальний мистецький продукт світового рівня.
Однак епатаж з «хамерманами» привернув значно більше уваги, ніж ця подія. І це показовий момент: необхідно вміти балансувати між резонансними інфоприводами та якісним висвітленням справді вартісних культурних продуктів.
Подібна ситуація повторилася минулого року з гуртом «Курган & Agregat». Чому так сталося?
Концерт організовувала стороння концертна компанія, а не ми, але згодом його скасували — ймовірно через реакцію на нецензурну лексику у творчості гурту. Цілком можливо, що якби концерт відбувся, він не викликав би такого резонансу.
Натомість скандал виник ще до події, і ситуація набула навіть дещо комічного характеру. У той самий час активно рекламували християнський фестиваль «Вгору серця». Частина аудиторії, яка критикувала ситуацію з гуртом, не розбиралася в деталях — хто ухвалював рішення і чи був палац причетний до скасування.
У результаті під анонсами фестивалю «Вгору серця» почали з’являтися коментарі про «Курган & Agregat». Фактично, хвиля хейту, пов’язана з нецензурною лексикою, несподівано стала додатковим інструментом популяризації християнського заходу. Такого ефекту навряд чи хтось міг передбачити.
Ці ситуації демонструють, що не все варто ділити на чорне і біле. Безумовно, потрібно чітко розрізняти, що є прийнятним, а що — ні, що варто просувати, а що — обмежувати. Водночас будь-яку ситуацію можна спробувати трансформувати в позитив.
Це своєрідний принцип айкідо: якщо правильно відреагувати на негатив і використати його енергію, вона може спрацювати у несподівано конструктивний спосіб.
Тож епатажні моменти — це частина фестивального життя. І, можливо, подібні історії ще повторяться. Наприклад, не виключено, що «Хамерман знищує віруси» знову виступить на території палацу — але цього разу вже з розумінням того, чого очікувати і як правильно з цим працювати.
Яким ви бачите Палац Потоцьких через рік, п’ять або десять років?
Палац Потоцьких — це середовище для людей і ідей, де можна зустріти однодумців — креативних, небайдужих, тих, хто працює на майбутнє. Тут поєднуються нові технології та глибока шана до історії.
Це місце, де можна виховувати й надихати покоління, бути цікавим для міста, суспільства України та міжнародних партнерів.
Водночас ми залежимо від зовнішнього фінансування. Ще на етапі розробки програми ревіталізації комплексу ми розуміли, що місто не зможе повністю забезпечити реставрацію та дослідження. Тому заклали модель: близько 30% — це міські кошти, решта — залучені ресурси. І сьогодні зовнішнє фінансування навіть переважає.
Ми не ставимо за мету просто відреставрувати фасади. Реставрація має сенс лише з наповненням життям. Уже зараз працюємо над низкою проєктів: реставраційним хабом, центром міжкультурного діалогу, музейним простором. Подані грантові заявки, і сподіваємося, що за рік розпочнемо реставрацію корпусу В.
За один-два роки плануємо мати повністю відреставрований корпус із музеєм міста і зброї та перші музейні інсталяції — експозиції про «ідеальні міста» роду Потоцьких, археологію та історію міста. У наступні роки важливо реалізувати протиаварійні роботи в палацовому корпусі, який адаптують під артхаб.
Паралельно розвиваємо цифровий напрям: простір уже відсканований, і в перспективі він буде наповнений галерейно-просвітницьким контентом, створюючи цифрову галерею палацу та історії міста.
Окремий напрям — реставраційний хаб, де формується спільнота реставраторів, пов’язана з Палацом. Це довгострокова стратегія, яка забезпечить наукову діяльність і після завершення реставрації. Ми плануємо створити власне наукове видавництво з міжнародним визнанням.
Планувати можна по-різному, але реальність іноді вносить корективи. Втім, коли з’являються можливості, їх потрібно обов’язково використовувати.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
