Після майже року на фронті Юрій Довган повернувся до цивільного життя, однак, за його словами, найскладнішим виявилося не звільнення зі служби, а психологічна адаптація.
Ветеран розповів журналістці Фіртки про повернення до мирного життя після служби в армії.
«Я пішов до війська наприкінці лютого, а звільнився 18 січня. Саме на Старий Йордан прийшов до церкви у військовій формі. Молодий священник, який мене сповідав, виявився капеланом моєї бригади. Ми дуже швидко знайшли спільну мову».
Каже, що повернення до цивільного життя виявилося не менш складним, ніж сама служба.
За його словами, адаптація тривала приблизно пів року.
«Товариші казали, що лише до червня в мене стали нормальні очі. Я пам'ятаю, що щодня о дев'ятій ранку, коли лунав гімн України, я вставав і плакав».
Особливо запам'яталася нестача звичайних людських слів підтримки.
«За вісім місяців на фронті жодного разу — ні на День Прапора, ні на День Незалежності, ні на День Збройних сил — ніхто з начальства не звернувся з промовою. Лише командир роти 6 грудня зайшов в окопи, потиснув руку й сказав: "Вітаю". Я тоді прозрів».
На думку Юрія, бойовий дух військових потрібно підтримувати постійно.
«Люди виснажуються, зневірюються. Це можуть робити командири, побратими, капелани. Коли цього немає — дуже важко».
Більше читайте в матеріалі: «Я відходив пів року. Щоранку під гімн України вставав і плакав»: історія ветерана Юрія Довгана, який добровольцем пішов на війну.
