фото: Facebook/Тарас Прохасько
Тарас Прохасько — письменник, інтелектуал та лауреат Шевченківської премії, один із провідних представників «Станіславського феномену».
В інтерв'ю журналістці Фіртки письменник розповів про свої читацькі звички, літературні відкриття та книжки, до яких повертається знову і знову.
За словами Тараса Прохаська, нині він читає небагато — і це не про снобізм, а про відчуття насиченості.
«Я читаю небагато. І, чесно кажучи, багато чого мені вже нецікаво — але це не снобізм. Просто книги як хліб. Вони всі добрі, але ти розумієш, що вже знаєш цей смак у достатній кількості», — каже письменник.
Прохасько зізнається, що часто достатньо кількох сторінок, аби зрозуміти: книжка не «твоя». І справа не в оцінках чи якості тексту — просто з віком доводиться бути вибірковішим.
«Книжок стає дедалі більше, а життя — менше, тому доводиться робити селекцію», — пояснює він.
Серед авторів, які його по-справжньому зачепили останнім часом, — болгарський письменник Георгій Господинов, лауреат Міжнародної Букерівської премії. Прохасько називає це читання «страшенно сподобалося — і якось навіть мучливо сподобалося».
Окрему увагу Тарас Прохасько приділяє репортажам. Серед недавніх читань — «Сіра зона» Олексія Бобровникова та репортаж «Бахмут» Мирослава Лаюка, уродженця Івано-Франківщини. Про останню книжку Прохасько говорить із особливою повагою, називаючи її «дуже доброю школою художнього репортажу — з аналізами, з копанням в історії».
Також він звертає увагу на книжку «Жмур» автора й військового Олександра Ябчанки — лікаря-педіатра, який нині воює на фронті. Назва книжки — це позивний бліндажа на дорозі до Бахмута.
Водночас Прохасько регулярно повертається до класики. Час від часу перечитує роман Хрещений батько Маріо П'юзо, а також твори Генріха Белля.
Серед особливо улюблених — книжки Ернеста Гемінґвея: «Острови поміж течій» і «Свято, яке завжди з тобою».
«У мене є окрема поличка — як у старших людей бувають тумбочки з водою, таблетками, окулярами. У мене — поличка з “вічними” книжками. І це не обов’язково ті, які я найбільше ціную, але їх можу читати й перечитувати без кінця», — ділиться письменник.
До цього особистого канону також входять оповідання Данила Кіша та книжка «Капелюх на воді» польського поета й публіциста Войцеха Боновича.
Окреме місце у його читанні займають дзенівські коани — короткі історії, що на перший погляд здаються простими або навіть примітивними, але приховують глибину, яку не завжди можна раціонально пояснити.
Крім того, польське видавництво Czarne регулярно надсилає Прохаськові нові книжки — здебільшого світовий репортаж. За його словами, це суттєво розширює кругозір і дозволяє не випадати з міжнародного літературного контексту.
Більше читайте у матеріалі: «Література — це психотерапія навиворіт»: Тарас Прохасько про нову книгу, сучасне мистецтво та мрію жити у лісі.
