ABA-терапістка та ESDM-спеціалістка Вікторія Романюк з сім’єю переїхала з Києва в Івано-Франківськ.
Тут жінка відкрила свій центр та працює з дітьми з розладами аутистичного спектра (РАС). Такий же діагноз має син Вікторії.
Мама та спеціалістка Вікторія Романюк розповіла журналістці Фіртки про те, з якими викликами стикнулась сім'я після озвучення діагнозу.
"Про те, що мій син має РАС я дізналась, коли йому був рік та десять місяців — тоді це ще не був офіційний діагноз, втім невролог сказав, що, найімовірніше, у моєї дитини аутизм. До того часу, у півтора року, у сина була затримка в розвитку: він ще не ходив, не було вказівного жесту, були постійно повторювані дії.
Однак, приватні лікарі у Києві під час діагностування запевняли мене, що це просто затримка мовленнєвого та психічного розвитку, а аутизму у мого сина немає. За їхніми рекомендаціями, було досить позайматись із психологом. Ми так і зробили.
Деякі навички справді з'явились чи покращились, відтак нам сказали, що ми наздогнали три з чотирьох місяців відставання й тепер, аби підтримувати результат варто раз у місяць приходити до спеціаліста. Так я фактично втратила пів року. Це дуже критичний час, бо чимраніше почати, тим кращим буде результат".
Найважливіше не марнувати час, наголошує Вікторія Романюк.
"У той час, як я дізналась про діагноз, лише розпочиналась пандемія COVID, був жорсткий карантин, мало що працювало, робили лише термінові операції, а більшість центрів не приймали. Спершу я розпочала працювати сама вдома, адже був карантин. Згодом очно кілька місяців займались на індивідуальних заняттях у центрі.
Потім туди син пішов у садок, де була інтенсивна терапія. Втім, за пів року навчання в садку я не побачила того результату, який мав би бути. Я розуміла, що наша робота вдома є ефективнішою та дає кращі результати. У садку було багато різних занять, але не було поведінкової терапії, яка є науково доведеною.
Витрачати немалі кошти та марнувати час у мої плани не входило, тому я розпочала шукати, де професійно займаються поведінковим аналізом. Знайшовши тямущого спеціаліста, завдяки правильній корекції, результати мого сина різко покращувались. Відтоді я почала більше досліджувати ABA-терапію".
«Можливо, дитина влаштувала істерику на вулиці не тому, що вона невихована» — про виклики та перешкоди, з якими стикаються батьки дітей з РАС у щоденному житті
"Батьки діток з РАС завжди мають бути напоготові. Наприклад, ми гуляємо в парку, їде велосипедист, ти кажеш: "стій, не можна", але дитина не розуміє, що ти до нього говориш й в останній момент ти забираєш її ледве не з-під коліс. І це лише один із сотні випадків. Це складно, бо батьки постійно в стресі, що щось може трапитись, адже діти з РАС часто не відчувають небезпеки.
Водночас я ніколи не приховувала діагноз своєї дитини. На мою думку, ця тема немає бути табуйованою. Втім, декілька разів було так, що батьки інших дітей на дитячому майданчику забирали їх, щоб вони не контактували з моєю дитиною.
Ще одна ситуація — старша дівчинка закликала інших дітей дражнити мого сина, а батьки не втручались, мовляв, діти самі розберуться. У цьому випадку так неправильно. Це неприємно, образливо, ти хочеш захистити свою дитину, але розумієш, що тобі не вдасться змінити увесь світ.
Тому, як на мене, найефективнішим способом протидії стигмі та дискримінації є повага та прийняття вразливості інших людей. Кожен з нас має можливість підтримувати одне одного, створюючи простір, де всі можуть бути прийняті та почуті".
Більше читайте у матеріалі.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
З абсолютно здорової людини я став зовсім безсилим, – історія чоловіка, хворого на розсіяний склероз
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
