В Україні кількість родин, чиї рідні зникли безвісти, майже дорівнює числу тих, чиї близькі загинули. Люди, які втратили зв’язок із рідними на фронті, живуть між розпачем і надією.
Невідомість і очікування звістки часто штовхають на необдумані кроки. Тому громади мають стати джерелом підтримки, комунікації та допомоги.
В інтерв'ю Фіртці представник Уповноваженого з прав людини в Івано-Франківській області Віталій Вербовий розповів, як родини безвісти зниклих можуть діяти за особливих обставин, як громади допомагають їм і що змінилося в системі сповіщення.
фото: Facebook/Віталій Вербовий
Як часто до вас звертаються родини загиблих або зниклих безвісти військових? Які питання порушують найчастіше?
Слід чітко розділяти родини полеглих і родини безвісти зниклих захисників. Це зовсім різні категорії людей, з різними потребами та своїм горем.
Щодо родин безвісти зниклих. Я безпосередньо входжу до робочої групи координаційного штабу з питань військовополонених. Це структура, яка об’єднує багато органів: я — представник Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, також працюють Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, Головне управління розвідки, Генштаб та Міноборони. Вони займаються пошуком безвісти зниклих і роботою з їхніми родинами.
В нашій області теж створена така група. Ми не є її підрозділом, але тісно співпрацюємо з іншими структурами. Від початку року провели понад 20 виїзних прийомів родин безвісти зниклих разом із Наталією Пасічник — уповноваженою МВС з розшуку безвісти зниклих за особливих обставин в Івано-Франківській області. Це дозволило зустрітися з кількома тисячами людей. На таких зустрічах ми пояснюємо, як відбувається пошук, ідентифікація тіл, криміналістична робота та інші процедури.
Як представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, я роз’яснюю їхні права — пільги, виплати та інші гарантії. Але це лише частина моєї роботи. Друга — спостерігати, аналізувати та контролювати, як працюють державні органи та місцеве самоврядування.
Що стосується забезпечення прав родин безвісти зниклих, я одразу реагую на будь-які порушення. Також, отримавши зворотний зв’язок від родин, подаю пропозиції щодо змін у законодавстві та нормативних документах, щоб спростити бюрократію і полегшити їхнє життя.
Важливо хоча б з боку держави не створювати зайві перепони. На жаль, ми часто спостерігаємо саме таку ситуацію.
Як в нашій області реагують на потреби родин полеглих і зниклих військових та комунікують з ними?
Я звернувся до голови Івано-Франківської адміністрації Світлани Онищук щодо побудови системної роботи з родинами безвісти зниклих військовослужбовців. Знаю її ставлення до родин загиблих і бачу, як вона організувала підтримку для них. Це велика, потужна робота, якій я аплодую.
Також звернувся до Асоціації міст України і активно співпрацюю з Юрієм Стефанчуком. Разом із Наталією Пасічник ми готові поділитися досвідом і допомогти громадам розширити підтримку родин. Важливо, щоб вона була комплексною, а не обмежувалася лише роботою робочої групи.
У облдержадміністрації залучений новий заступник Світлани Онищук — Володимир Бабанін, який опікується питаннями військових і ветеранів. Плануємо також залучити Центри життєстійкості. Разом ми поділимося досвідом, створимо потужні робочі групи, які працюватимуть на місцях: допомагатимуть людям, роз’яснюватимуть процедури та підтримуватимуть громади у роботі з родинами.
Фактично, Івано-Франківщина стане першою областю в Україні, де такі робочі групи будуть створені спільно з обласною державною адміністрацією для комплексної допомоги родинам безвісти зниклих.
Як громади реагують на потреби родин зниклих безвісти?
Що стосується громад, у них можуть бути прогалини у роботі з родинами безвісти зниклих. Причина не в небажанні чи відсутності зусиль, а в браку прикладу, знань і навчання, як працювати з цією категорією. Проте громади готові вдосконалюватися: організовують поїздки до Зарваниці, щоб підтримати психологічний стан людей. Важливо, щоб таку роботу систематизувати.
Створення робочих груп — приклад ефективної взаємодії між державною владою та місцевим самоврядуванням. Вони мають спільне бачення щодо підтримки родин безвісти зниклих. Родини, які дізналися про загибель близьких, мають розуміння ситуації і можливість попрощатися. А родини безвісти зниклих постійно живуть у пошуку та хвилюванні, тому потребують окремої уваги.
Я також виступив із ініціативою провести навчання для фахівців із супроводу ветеранів у громадах області. Зараз працевлаштовані близько 80 фахівців із майже сотні вакансій. Створені відділи та управління з ветеранівської політики, відповідальні за супровід родин. Ми готові передати їм досвід і провести потужне навчання, щоб вони могли пояснити родичам, як відбувається робота з родинами безвісти зниклих.
У чому полягатиме навчання для фахівців із супроводу ветеранів?
Справа в тому, що фахівці працюють з родинами загиблих і з ветеранами, але не знають, як працювати з родинами безвісти зниклих. У їхніх кейсах навіть немає таких пунктів, і ми хочемо їх додати.
Це потрібно, щоб на місцях, коли з’являється така родина, фахівець точно знав, що робити покроково: подати документи до ТЦК, відкрити кримінальну справу, створити кабінет у Координаційному штабі та інші необхідні дії.
Ми надамо алгоритм дій, навчимо фахівців, і родини з віддалених громад чи сіл зможуть звертатися до спеціаліста, який знає всі процедури. Це зробить роботу набагато ефективнішою і допоможе людям швидше отримувати підтримку.
Чи всі родини отримують допомогу та виплати належним чином? Чи звераються до вас у вирішенні таких питань?
Є три види грошових виплат для родин:
Перший — грошове забезпечення від військової частини. Тут ТЦК виступає посередником: передає документи від родини на частину, а військова частина оформлює і виплачує кошти.
Другий — державні виплати через Пенсійний фонд. Це пенсія у зв’язку з втратою годувальника та компенсації за комунальні послуги. Іноді виникають технічні затримки через великий обсяг документів, але Пенсійний фонд досить оперативно реагує і усуває проблеми. Це не системна проблема, хоча фонд зараз розпоряджається багатьма коштами, і ми розуміємо їхнє навантаження.
Третій — виплати від органів місцевого самоврядування. Це програми громад: хтось допомагає дровами, хтось виплачує кошти. Практично в кожній громаді є затверджена програма підтримки таких родин, хоча розмір допомоги залежить від фінансових можливостей громади.
Я часто інформую у соцмережах про програми підтримки, наявність фахівців із супроводу та відповідальних за ветеранську політику. Моніторинг показує, що увага родинам приділяється.
Нещодавно ви згадували про поширеність випадків шахрайства щодо рідних зниклих безвісти, які звертаються до «ворожок», «екстрасенсів» тощо. Зокрема зазначили про те, що під виглядом «екстрасенсів» виманюють не лише кошти, а й збирають інформацію.
Чому так відбувається?
Відсутність інформації — найгірше системне порушення для родин безвісти зниклих захисників. Через це родини не знають, як ведеться пошук, як відбувається обмін, які структури задіяні. Утворюється велика прогалина, яку часто використовує ворог.
Люди починають самостійно поширювати інформацію про безвісти зниклих, що категорично заборонено. Ворог це бачить, моніторить і починає тероризувати родини телефонними дзвінками, погрожує шкодою їхнім близьким. Далі можуть вимагати шкодити державним органам, відділенням поліції, підпалювати ТЦК. І є випадки, коли родини пішли на такі дії, несучи кримінальну відповідальність.
Через відсутність інформації родини часто стикаються один на один із шахраями. Ті обіцяють знати, де їхні близькі, і допомогти за гроші — 10, 20 чи 30 тисяч гривень. Це системне порушення, над яким ми активно працюємо.
Також зловживають вразливим становищем людей «ворожки», які за гроші говорять родинам те, що ті хочуть чути: що рідний живий, навіть якщо відомо про його загибель. Людина отримує статус «безвісти зниклої», поки тіло не знайдено. У документах розслідування чи сповіщення чітко вказано факт загибелі — є відео чи фото тіла з дрона. Але поки людина вважається зниклою безвісти, на цьому наживаються псевдопомічники.
Такі випадки трапляються все частіше?
Так, тому що кількість родин безвісти зниклих захисників наближається до кількості родин, чиї рідні загинули.
А чому кількість родин безвісти зниклих майже дорівнює кількості родин загиблих?
У першу чергу це пов’язано з ситуацією на фронті, зокрема з масовим використанням дронів. Є зони в 10–15 кілометрів, де забрати тіло просто неможливо через постійне спостереження БпЛА.
Раніше, коли я ще був на фронті, можливостей забирати тіла або поранених було більше. Зараз ми часто знаємо, що люди загинули, але FPV-дрони не дозволяють забрати тіло.
Як колишній учасник бойових дій і ветеран, багато спілкуюся з побратимами і розумію: швидше за все, причина саме в цьому.
Ви також згадували про те, що 40% людей, які повернулися з полону, вважалися зниклими безвісти. Чим це зумовлено?
Це показує, що вся інформація про безвісти зниклих передається на ту сторону. Ми працюємо не лише з тими, про кого точно відомо, що вони в полоні, а зі всіма безвісти зниклими — можливо, серед них є й ті, хто в полоні.
І справді, близько 40% тих, кого ми вважали безвісти зниклими і не мали підтверджень, перебували в полоні.
Ми самостійно здійснюємо пошук через OSINT-системи та опитування тих, хто повернувся з полону. Це допомагає підтвердити статус людини і оновити його в особистому кабінеті.
Також це демонструє, що «окремі списки» чи пропозиції за гроші включити когось до обміну — це лише аферисти. Ніяких таких схем не існує. Проблема виникає через необізнаність родин.
Які основні труднощі виникають у процесі пошуку та ідентифікації зниклих безвісти?
Кількість — перша і найважливіша проблема. Вторгнення й інтенсивні бої створюють сотні випадків, тож робота з кожним тілом ускладнюється.
Друга — ворог. Він дає хибну або плутану інформацію: заявляють, що тіла з одного напрямку, а виявляються з іншого. Іноді в одному мішку — кілька тіл. Іноді від останків вже важко отримати ДНК.
Чергове ускладнення — технічний характер знахідок: останки, фрагменти, пошкоджені документи. Це збільшує кількість експертиз і затримує ідентифікацію.
Ми закликаємо, і це вже частково впроваджено: під час мобілізації військовослужбовці повинні одразу вносити дані ДНК. Коли зразки близьких уже є в базі, порівняння й ідентифікація проходять значно швидше. Натомість зараз багато часу йде на те, щоб родичі здали свої зразки.
Держава залучає міжнародних криміналістів і судмедекспертів, щоб пришвидшити процес. Фахівці працюють цілодобово. Часто експерти «проганяють» аналізи по кілька разів, щоб витягти ДНК і встановити факт загибелі — іноді це вимога десятків повторних тестів.
Які зміни відбулися в алгоритмі оповіщення рідних, якщо військовий зник безвісти чи потрапив у полон?
Це системна робота. Ми спілкуємося з родинами безвісти зниклих військовослужбовців і отримуємо від них зворотний зв’язок. Бували випадки, коли люди чекали місяць чи два, зверталися до нас, і ми були змушені поновлювати їхні права щодо актів розслідування. Військові частини завжди надавали їх вчасно, але через бойові обставини родини залишалися без інформації.
Відповідно до змін у законодавстві, з 1 вересня акти розслідування скасовані. Натомість відразу відбувається сповіщення родин.
Наприклад, після того як командир військової частини видає наказ про обставини захоплення в полон або зникнення безвісти військового, сповіщення надсилають до ТЦК та СП за місцем проживання сім’ї.
У сповіщенні одразу вказують:
-
місце та дату обставин, за яких військовий захоплений або зник;
-
особистий номер з ідентифікаційного жетона та документ персонального обліку;
-
фото- або відеоматеріали з місця зникнення;
-
вид та час останнього зв’язку;
-
інформацію про заходи евакуації;
-
чи відібраний біологічний матеріал;
-
наявність свідків та військове особисте розпорядження.
Такий порядок дозволяє родинам отримувати повну інформацію одразу, без тривалого очікування.
Чим важливе військове особисте розпорядження?
Право на розпорядження коштами належить тій особі, яку вказав військовослужбовець. Наприклад, він може визначити, що його забезпечення повинна отримати дружина або мати. Ніхто не може змінити цей вибір — закон перш за все захищає особисте розпорядження.
Так само відбувається і у разі загибелі військовослужбовця: одноразову грошову допомогу спершу виплачують тому, кого він вказав у своєму особистому розпорядженні.
Строки повідомлення залишаються незмінними: не пізніше ніж через сім днів після отримання сповіщення від військової частини. Протягом цього часу ТЦК та СП зобов’язані вручити повідомлення сім’ї та надати роз’яснення щодо належних пільг і виплат.
Часто, читаючи акти розслідування, я вже розумів, чи людина загинула. Так само буде зрозуміло і тут. На жаль, від 70 до 80% військовослужбовців, яких вважають безвісти зниклими, — це загиблі, чиї тіла наразі не можна забрати.
Які зміни на законодавчому рівні, на вашу думку, зараз найнеобхідніші?
Дуже важливо, щоб частина грошового забезпечення військового виплачувалася дітям-студентам до 23 років. Вони навчаються і не отримують виплат.
Хоча мають право на пенсію у разі втрати годувальника, забезпечення на них не поширюється. Ми бачимо зворотний зв'язок від родин і лобіюватимемо зміни. Якщо Уповноважений прийме рішення, подамо відповідні зміни до законодавства.
Фактично всі пільги, які мають родини загиблого, повинні отримувати й родини безвісти зниклих. Раніше цього не було — ці зміни впровадили лише рік тому.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
