На війні лише зміцнився у вірі. Як прикарпатець на передовій наближає перемогу України

Прикарпатець Слава Костюк на війні мав три контузії. Дві приховав, а третю не вдалося. Зараз перебуває на реабілітації на Івано-Франківщині.

Про те, як колишній футболіст і приватний підприємець служить кулеметником у 102 бригаді на Запоріжжі, він розповів Суспільному, передає Фіртка.


Я пішов на війну за себе, дітей і за своїх предків


— Я знав, що буде війна. 19 лютого 2022 року отримав документи, щоб їхати на роботу в Бельгію. Але чекав з виїздом, бо знав: якщо поїду, а почнеться війна, то повернуся.

24 лютого 5:55 година. Мене розбудила моя собака Діна, щоб я вивів її на прогулянку. Почув вибухи. Того ж дня я пішов у військкомат у Богородчанах. Побачив велику чергу. Повернувся додому, думав, завтра буде менше людей.

Наступного дня зателефонував друг і сказав, що у Франківську набирають колишніх військових. Я поїхав його відвозити й попросив мене "прилаштувати". Чи водієм, чи будь-ким — був готовий все робити, лиш би взяли. Мені пощастило. Так я потрапив на фронт. Став кулеметником.

Якби я не зробив так, мої предки прокляли б мене з неба. Адже батьки моїх мами й тата були репресовані. Мама народилася в Бурятській АРСР, а тато — в Омську. Дві родини були вивезені до Сибіру. Енкаведисти вбили дідового брата, якому було 16 років. Він біг до упівців попередити, що буде облава.

Я пішов на війну за себе, дітей і за своїх предків.


Мама думає, що я у Вінниці служу


— Важливо, щоб людина вірила. Я вірю, що у цій війні не загину. Хоча своїм синам розповідаю правду про війну. Готую їх до того, що в будь-який момент мене може не стати. Коли вони зі мною говорять телефоном, то вибирають позицію, щоб бабуся не чула. Моя мама думає, що я у Вінниці служу.

Коли я приїжджаю додому, сини постійно зі мною. Я їм розповідаю правду про те, як ми воюємо, бо вони — мужчини. Були б у мене доньки, я б їм казав, як мамі, що воюю у Вінниці, щоб не переживали.


На війні важливо мати поруч людину, яка тебе може в критичній ситуації підтримати


— Я служив в армії, тому мав військовий вишкіл. Мені його вистачило. І ще пощастило, бо два товариші воювали від 2014 року, ще один був у миротворчих військах. З ними я швидко почав "притиратися" на фронті. А ще — генний рівень: мій прадід воював у австрійській армії. Мав нагороди.

Труднощів не відчував. Людина в екстремальній ситуації зосереджується на тому, що добре, і закриває очі на труднощі.

Найважливіше на війні — не закриватися психологічно і не пити горілку. На рівні інстинктів ти не відчуваєш страху. Якщо ти боєць, то звикаєш до всього, що є на війні.

На війні важливо мати поруч людину, яка тебе може в критичній ситуації підтримати. І сам стаєш підтримкою для товаришів. Намагаєшся бути лідером, психологом.

Найважче, коли лунає сигнал "Загроза атаки" чи "Загроза диверсії". Ти мусиш сконцентруватися і знати, як діяти. Найгірше — прильоти. Коли ти чуєш, що приліт, просто сподіваєшся…


Ми тішимося там такими простими речами як, наприклад, газова грілка


— Я багато ходжу. Поговориш з побратимами — уже психологічно розвантажуєшся. А ще це фізичне тренування, бо ти йдеш, на тобі — бронік, автомат. Не треба ходити в спортзал — отримаєш хорошу фізичну підготовку.

Мені легко було влитися в наш військовий колектив. У мене нема ворогів. Я завжди "на приколах". Ми там живемо, як одна сім’я. Я кажу: "На війні не можна сваритися, затаювати образи, бо завтра людини може не стати. І ви пошкодуєте про те, що сварилися". Можна сперечатися, але не в агресивній формі.

Ми тішимося там такими простими речами як, наприклад, газова грілка. Нам їх передали волонтери. Волонтери — це люди, на яких тримається армія. Яке то щастя, коли ти приходиш з морозу і вмикаєш грілку. Тішишся, що немає диму, тому тебе "не засічуть". У тебе тепло. Опалення у квартирі не дасть такого щастя. А ще можеш закип’ятити собі каву. Жодна найкраща кава в Австрії не дасть такого чудового смаку і такого відчуття кайфу.

Тішать тварини, які прибилися до нас. Є собаки й коти. А ще у мене є друзі-метелики й синички. Вони чомусь люблять сідати на мене. Зовсім не бояться.

До речі, місцеві люди нам дуже допомагають. У запорізьких селах відчувається той козацький дух. Він ніде не дівся.


На війні лише зміцнився у вірі


– Я вірю. І на війні лише зміцнився у вірі. Жодного дня не було без молитви. Дорога, якою я ходжу до хлопців у сусідній підрозділ, намолена. Ти йдеш і дякуєш Богу, що живий, і ті люди, які біля тебе, теж живі. Це – головне.

До Бога претензій не маю. Він дав мені цю чашу, бо знав, що зможу її втримати. Відчуваю підтримку кожного, хто молиться за мене.


Є люди, які відчувають війну


– Не все залежить на війні від командування. Головне, щоб командири розуміли цінність людського життя, вміли його зберегти. Приємно, коли командир тебе чує. Бо люди сюди потрапляють уже сформовані й вмотивовані.

Наймолодший у нас – Владислав. Йому 24 роки. А найстарший – Ігор на псевдо Друїд. Йому 57 років. До війни він продавав книги у центрі Івано-Франківська. Є ще Андрій, який воює з 2014 року. Йому 55 років.

Військові різного віку, але легко знаходять спільну мову між собою. Якщо люди переймаються ситуацією, вони вміють чути одне одного.

Є вроджені воїни, які можуть бути простими солдатами. Є люди, які відчувають війну, відчувають момент, небезпеку, розуміють, як правильно діяти: чи залишити позиції, чи йти в атаку. Вони живуть війною.

Я бачив і до війни багато смертей. Тому я звик до того. Був випадок, коли я у Варшаві три дні перебував у морзі, бо не мав де жити.

Мені шкода загиблих. Але я маю відповідь на моє питання: Бог забирає кращих. Однак не розумію, чому Бог їх забирає, коли людина потрібна ще тут. Забрав Назарка Лугарєва. Він був дуже органічний у війні, все знав. Чи Шамана, який не знав, що таке страх, який був великою підтримкою для нас.


Я так полюбив тишу, відколи на війні


– Коли закінчиться війна, я повернуся додому і перше, що зроблю, – сяду на свій диван з кавою, буду сидіти увесь день і слухати тишу. Я так полюбив тишу, відколи на війні.

Мрію про хатинку в лісі, про вівчарку.

Я багатьох побратимів питав, чи вони б повернулися після закінчення війни на ті позиції. Я обов’язково повернуся зі своїми синами та розповім їм, як ми тут воювали.


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Потребують тривалої реабілітації: скільки бійців перебуває на постійній основі у психіатричній лікарні Івано-Франківська

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

Війна: що варто знати про мобілізацію чоловіків та жінок

Єдине, що нас «єднає» з ворогом. Чому мова на часі?


Коментарі (1)

16.09.2025

Попри російсько-українську війну, що триває з 2022 року, туризм на Івано-Франківщині не просто виживає, але й активно розвивається.    

402
14.09.2025
Вікторія Матіїв

Олексій Солоданюк загинув 23 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. Сім'я Солоданюк родом з Черкащини, але останні дев'ять років проживали у Києві. Після загибелі чоловіка Катерина разом з дворічною донечкою Соломією переїхали в Івано-Франківськ.  

1625
09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1393
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

1309
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1228
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7351

Свого часу транзитом на Тибет вдалося відвідати Непал та його столицю Катманду. І за ці кілька днів вісім років тому склалося враження, що непальці багато в чому подібні до українців.

392

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

516

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

751

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1784
16.09.2025

Добра тарілка — це не дієта, а насолода: страви, які радують очі, душу і живлять тіло. Навіть простий перекус може стати маленьким ритуалом, що заряджає позитивом на кілька годин уперед.  

159
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1227
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

722
16.09.2025

Простий образ сіяча й зерна розкриває глибоку істину: від нас залежить, чи проросте й принесе плід те, що ми чуємо й сприймаємо.

168
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1394
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

986
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1540 1
16.09.2025

Суди викривають байдужість місцевих рад до збереження історичних пам’яток.  

349
16.09.2025

Непал є країною, де домінують ліві політичні погляди. Загалом воно й не дивно, оскільки саме в Непалі народився сам Будда Гаутама.

446
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

1192
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1483
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

980