Часто психологи отримують запити від дорослих, які зіштовхуються з агресією дітей, а останні з булінгом в навчальних закладах.
Про це журналістці Фіртки розповіла дитяча психологиня Ірина Волощук.
«У таких випадках батькам теж потрібна підтримка. Коли батьки дізнаються, що їхню дитину цькують у школі, вони відчувають шок і стрес.
Це може призвести до їхньої власної травматизації. Тому перед тим, як говорити з дитиною, їм варто обговорити ситуацію з психологом або з близькою людиною, щоб пережити свої емоції та трохи заспокоїтися.
Наступний крок — підтримка самої дитини. Важливо показати їй, що вона не сама, що це, що відбувається, неправильно.
Після цього має відбутися розмова між дорослими — батьки повинні заступитися за свою дитину. Коли я вивчала тему сексуального насильства і перечитувала відповідну літературу, то зустріла висновки, що не так страшно саме насильство, як те, що відбувається після нього».
Фахівчиня продовжує, ще гірший випадок, якщо дитина не отримує підтримки, ніхто не звертає уваги на її проблему та вона залишається з цим наодинці.
«Батьки часто кажуть: «Ми теж через це проходили, треба бути сильнішим, не звертати уваги». Але такі слова ніколи не можна говорити дітям. Краще запитати: «Як тобі допомогти?». «Чи потрібна тобі моя підтримка?».
Інколи дитина боїться звернутися до батьків, бо переживає, що ситуація стане ще гіршою. Вона думає, що якщо розповість, то батьки звернуться до вчителя, вчитель – до батьків інших дітей, і через це булери стануть ще агресивнішими.
Тут важливо дати дитині впевненість у тому, що ситуація буде вирішена без шкоди їй. Дорослі мають перервати це коло. Якщо втрутиться дорослий, діти, які цькують, не матимуть доступу до жертви.
Не варто боятися навіть таких радикальних рішень, як переведення дитини в іншу школу. Адже що може бути важливішим за безпеку дитини?».
Зазвичай причиною булінгу, продовжує Ірина Волощук, — є впевненість агресорів, що їм нічого за це не буде.
«Вони або бачать таку модель поведінки в оточенні, або самі не мають достатньої батьківської уваги.
Якщо дитині байдуже, що з нею буде, це означає, що в її сім’ї немає прив’язаності, немає душевного зв’язку. Такі діти не відчувають емпатії до інших і можуть принижувати когось просто через заздрість або злість.
Я колись написала пост у Facebook, через який мене захейтили. Але я й досі дотримуюсь цієї думки. У нас є традиційне уявлення, що дівчаток не можна бити. Але я помічала, що до мене частіше приводять хлопчиків, яких карають за те, що вони захищалися від дівчаток.
Я вважаю, що діти повинні вміти захищати себе — не лише фізично, а й мати внутрішній дозвіл на самозахист. Цей дозвіл дають батьки та вчителі. Якщо агресор знає, що отримає відсіч, він не буде нападати.
Дівчатка, які цькують хлопчиків, не зачіпають тих, хто одразу дає здачі. Це факт. Саме тому ми маємо вчити дітей давати відсіч — і фізично, і морально. Це нормально. Людство вижило саме завдяки вмінню захищатися.
Дитина не завжди поруч із дорослими, тому вона повинна знати, як постояти за себе. Це наш обов’язок — навчити її цього».
Утім, як зазначає психологиня, краще запобігати булінгу, аніж боротися з його наслідками.
«Насправді булінг не виникає раптово. Це завжди накопичується, і більшість знає про проблему ще до того, як вона стає масштабною.
Агресори не бояться розголосу — вони записують булінг на відео, виставляють у соціальні мережі. Це означає, що вони впевнені: їм за це нічого не буде.
Дорослі мають взяти відповідальність за ситуацію. Часто ми ігноруємо натяки на булінг, вважаючи їх звичайними жартами або «особливостями колективу». Але якщо я бачу таке у своїй групі підлітків, я негайно зупиняю заняття і говорю про це. Я не пропускаю навіть дрібні прояви булінгу.
На мою думку, проблема булінгу полягає не в тому, що діти погані, а в тому, що втрачено авторитет дорослих. Вчителям дуже складно працювати з великою кількістю дітей, особливо коли вони не знають, як ефективно взаємодіяти з ними.
Сучасні діти не завжди розуміють, навіщо їм учити шкільну програму. І в цьому вони часто мають рацію. Вчитель має бути не просто носієм знань, а насамперед людиною, яка знає, як спілкуватися з дітьми. Адже якщо ти не можеш впоратися з класом, ти не можеш бути ефективним вчителем».
Ірина Волощук додає, вчителі теж потребують підтримки. Адже вони часто не знають, як реагувати на певні ситуації, бо їх ніхто цього не вчив.
«Деколи вчителям буває страшно, особливо коли мова йде про підлітків. Через це вони можуть просто закривати очі на проблему».
Більше читайте у матеріалі: Розмовляти та чітко встановлювати межі: івано-франківська психологиня про побудову довіри між батьками та дітьми
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
