Богдана Мацьоцька — українська гірськолижниця, олімпійка, неодноразова призерка міжнародних змагань FIS та українських турнірів.
Аби дізнатись історію гірськолижниці Богдани Мацьоцької, журналістка Фіртки поїхала на Косівщину, звідки родом спортсменка.
Про початок спортивного шляху, причину відмови виступати на Олімпіаді в Сочі, участь в Чемпіонатах світу та відкриття власної дитячої секції, де Богдана передає свій досвід молодшому поколінню, читайте далі.
.jpg)
«У гірськолижний спорт привів тато — Олег Мацьоцький»
Я навчалася у Львівському державному університеті фізичної культури, де здобула ступінь магістра. Однак, ще перед вступом в університет, я вже була сформованим спортсменом.
У гірськолижний спорт мене привів мій тато — Олег Мацьоцький. Батько все життя був моїм тренером та наставником. Він цікавився гірськими лижами, тому захопився саме цим видом спорту. Тато показав мені всю красу та складність гірськолижного спорту.
З плином часу мені сподобалась ця дисципліна — і вона стала моїм життєвим покликанням. Гірськолижний спорт вимагає великої витривалості, сили, техніки та вміння приймати швидкі рішення на складних трасах. Це є повноцінною професією, яка вимагає нестандартного робочого графіку з численними тренуваннями та змаганнями.
Разом з тим, мене мотивував мій результат. Мої досягнення у цьому спорті були значними. Я здобула успіхи на національному рівні, стала багаторазовою чемпіонкою України та представляла свою країну на двох Олімпійських зимових іграх. Цей досвід був надзвичайно цінним та незабутнім для мене.
«Займатись спортом почала в шість років»
Крок за кроком, я підіймалася драбиною успіху. Вже у десять років мені вдалося взяти участь у міжнародних змаганнях. Займатись спортом я почала в шість років, і з того часу все відбувалося на професійному рівні.
У такому віці більшість моїх однолітків прокидалися, снідали, йшли в школу, поверталися додому орієнтовно о 15:00 годині та займатись чим забажають.
Водночас мій день розпочинався о 7:00 годині з руханки та розтяжок як повноцінного тренування. Далі — школа до 11:00 години, а після третього уроку тато мене забирав й ми разом йшли пішки понад шість кілометрів, перетинаючи два горби, в пошуках достатньої кількості снігу для тренувань. Бо більше не було де — й на той час не було коштів кудись поїхати.
.jpg)
«Шукали можливість потренуватись, де тільки могли»
Моєму тренеру довелось вчитись викручуватись в ситуації, коли немає коштів та баз для тренування. Відтак, їхали у Київ та тренувалися на Протасовому Ярі, де був "штучний сніг", потім — Славське, а навесні підіймались на Драгобрат, де тренувальний сезон на лижах закінчувався у червні.
«До 25 років жила у вкрай інтенсивному ритмі»
До 14 років — це лише дитячий етап виступів, а вже з 16-17 років ти потрапляєш в дорослий спорт. Це дещо інша ланка: вона складніша, тут потрібно більше працювати.
Взимку тренуєшся на лижах, а влітку - відпрацьовуєш на роликах. А також акробатика, загальна фізична підготовка — такий режим в мене був від шести років. Після 16 років я й влітку тренувалася на лижах.
До 25 років прожила у вкрай інтенсивному ритмі. Скажімо, для тренувань використовуєш 200 тренувальних днів на снігу за рік, й це — хороший результат.
Коли проходиш дитячий рівень й доходиш до дорослого, то вже потрібно показувати результати. Тоді вже починаються пошуки снігу за кордоном. Втім, у нас, на жаль, вони розпочались пізно. Це дуже відкинуло мене в порівнянні з міжнародними конкурентками в результатах. Мені вдалося розпочати правильні графіки тренувань на снігу тільки в 14 років.
Вкрай добре, коли ти починаєш сезон в червні на льодовиках в Австрії, а ідеально - у Швейцарії. Ми добрались до найдешевших льодовиків Австрії в цьому віці. І з того часу почали проводити кожен сезон правильно. Починали завчасно тренуватись влітку або восени, це вересень—жовтень.
Завдання спортсмена - набрати найкращу фізичну та спортивну форму до початку змагального сезону, який може розпочатися й літом. Адже були два сезони, коли ми летіли в Чилі, де змагання стартували в серпні. Але в більшості випадків змагання розпочинаються наприкінці осені.
З грудня розпочинається змагальний сезон, який закінчується в середині квітня.
.jpg)
«Траплялися такі сезони, коли за місяць було 28 стартів»
У сезон проведення Олімпіад мені доводилось стартувати по 28 разів на місяць. Тобто, практично кожен день змагання і ще й в різних країнах.
Це дуже складно, як фізично, так і морально, але це була необхідність для рейтингу та отримання допуску до Олімпійських Ігор, на які неможливо потрапити просто так чи "по блату".
«У гірськолижному спорті є п’ять дисциплін»
Йдеться про:
- слалом,
- гігантський слалом,
- супергігантський слалом,
- швидкісний спуск,
- гірськолижна комбінація.
Хтось обирає технічні дисципліни — це слалом і гігант, які відрізняються від швидкісних дисциплін технікою проходження траси, швидкістю та радіусами поворотів.
Тренувати швидкісні дисципліни в рази дорожче і складніше, адже для цього потрібні повністю закриті схили, довжиною у 2+ км, де спортсмен несеться зі швидкістю понад 100 км/год. На деяких змаганнях зі швидкісного спуску чоловіки розганяються до 160 км/год, а жінки - до 140 км/год.
«Перша олімпіада — це були технічні дисципліни»
Мені був 21 рік, і участь в змаганнях такого рівня в такому віці — хороший результат. У Сочі я виступила у двох дисциплінах, готувалася до трьох, моєї "коронної" — слалому, але не склалося через трагічні обставини, які відбувалися в той час в Україні. А саме — Революція Гідності.
«Коли почули, що наступна олімпіада буде в Сочі — ледь не плакали»
За чотири роки до олімпіади оголосили наступне місце проведення. Коли ми почули, що це буде в Сочі — ледь не плакали. Кандидатами на проведення олімпіади у 2014 році були Зальцбург (Австрія), Пхьончхан (Південна Корея) і Сочі (Росія).
Ми засмутились, звісно. Коли вже наближалась ця дата, то летіли в лютому, коли в Україні почались сутички на Майдані, а ми усвідомлювали, куди летимо. Ми розуміли вже тоді, що всі події, які відбувались в нашій державі не прийшли просто так. Але, кажуть ж, що "спорт поза політикою". Й ти намагаєшся це все відкинути й зосередитися на своїй роботі, хоч насправді — болить. Дві дисципліни я відстартувала, залишилась улюблена — слалом.
«Щоб вшанувати загиблих на Майдані ми з батьком запланували одягнути траурні стрічки»
Тоді 19 лютого 2014 року почались серйозні обстріли на Майдані з жертвами. Там було багато моїх знайомих та друзів в той час. Всю ніч я провела з ними на зв’язку. Це та ситуація, коли фізично ти не там, але усіма думками ти там. Ми розуміли, що перебуваємо в країні агресора. Те, як вчинила влада в той час, дало зрозуміти, звідки ростуть ноги. На наступний день після новин ми з батьком захотіли одягнути траурні стрічки, в шану загиблих Небесної Сотні, але українське й олімпійське керівництво нам заборонило.
Тоді скликали консиліум: з нами розмовляв Президент Олімпійських ігор та переконував нас, що цього робити не можна - знову ця риторика, що "спорт поза політикою".
Один з аргументів був таким, що ми підставляємо цілу українську команду, бо їм ще виступати, а через наш вибрик можуть дискваліфікувати всю команду.
Ми цивілізовані та порядні люди, й не мали бажання підставляти всю команду. Хоча, нас здивувало та обурило відношення інших спортсменів, адже на це ніхто серйозно не звернув уваги.
«Вирішили з тренером знятись зі змагань Олімпіади»
Ми для себе вирішили: якщо ми підставляємо всю команду, а брати в цьому участі не хочемо, то ми знімаємось зі змагань. Тому сказали, щоб нам дали літак, бо їдемо звідси, враховуючи всі обставини.
На другий день після публікації в Facebook про причини відмови від участі в Олімпіаді зі мною хотіли зустрітись журналісти. Я хотіла, щоб про мене написали у «The Times» чи знімали інтерв'ю у «CNN», але не за таких обставин я собі це уявляла.
Ми з тренером сподівались якнайшвидше повернутись в Україну, але наше керівництво пояснило, що наш вчинок й так резонансу наробив. Й знову ж таки, аби "не підставляти команду" нам треба залишитись до кінця з усіма.
Після приїзду в Україну, найперше що ми зробили — поїхали на Майдан.
«За кар’єру в мене було п’ять Чемпіонатів світу»
За мою кар'єру чотири чемпіонати: Val d`Izere (FRA) 2009, Garmish Patenkirshen (GER) 2011, Schladming (AUT) 2013, Beaver Creek (USA) 2015.
За три роки до того, ми були у Валь д’Ізераі у Франції, де вже активно була реклама Чемпіонату світу 2009. Батько сказав, що тут буде мій перший Чемпіонат світу, а я погодилась. Зрозуміло, що були всі шанси, ми активно готувались. 24 листопада, за два дні змагання локального напрямку й за два місяці Чемпіонат світу.
Ми підіймаємось на підйомнику в Австрії, а я кажу татові: «Ви мені казали, що мій перший Чемпіонат світу буде у Франції, а він буде тут, у Швеції, на два роки раніше». Ми виїхали на гору, я роблю третій спуск й рву коліно. Опісля, реабілітація, яка тривала чотири місяці, операція, тому в Чемпіонаті я "пролетіла".
«Наш спорт дуже дорогий»
Першим та основним спонсором для мене була мама, яка важко працювала за кордоном, щоб ми могли тренуватися.
Окрім того, Федерація частково фінансує поїздки. У нас були два-три плідні роки, коли у Федерації був спонсор, й ми «купалися в шоколаді», але згодом спонсорське фінансування припинилось. Якщо відштовхуватись лише від забезпечень держави, то, звісно, далеко не заїдеш.
Тому наші з тренером поїздки відбувались за спонсорські кошти людей, які повірили у нас. Нам щастило з людьми, які траплялись на життєвому шляху. Завдяки цьому ми могли бути незалежними.
Наш спорт дуже дорогий, адже тільки спорядження професійного гірськолижника вартує 5-7 тисяч доларів, а що вже казати про кожен збір, харчування й проживання. Це все вкрай дороговартісно.
«Якщо в тебе є результат, то тобі дадуть гроші, але, щоб його досягнути тобі вже потрібні кошти»
Насамперед важливо знайти людину, яка буде закохана в гірськолижний спорт, як й ти.
Я маю свою секцію, де треную дітей й з власного досвіду бачу, що таланти є, але буває, що близькі люди ставляться до цього несерйозно.
Також є ситуації, де навпаки, є дітки, які не мають таланту, але батьки готові подарувати їм "золоті гори". Хочеться, звісно, знайти середину між цим всім.
Але варто розуміти, що, коли ти працюєш, то й тоді йде віддача. У мій час, знайшлась людина, яка надала нам ті кошти й можливість, щоб ми рухались далі.
«Завжди, перебуваючи в іншій країні, я хотіла повернутися у свій Косів»
Зараз складніше, розуміємо, що триває війна. Звісно, можна "розіграти пару варіантів", поїхати за кордон, зі своїми регаліями та досвідом - я не пропаду.
Але вчити інших дітей й покидати рідну країну — це мені не підходить. Залишати свою країну я не хочу. Завжди, перебуваючи в іншій країні, я хотіла повернутись у Косів. Хочеться ділитися своїми знаннями тут.
«Коли я була на п'ятому місяці вагітності, оголосила збір на секцію»
Мій досвід тренера, отриманий в дитячих школах, Державному Центрі Олімпійської Підготовки та як гірськолижного інструктора сформував бажання створити щось власне — свою Першу Українську Лижну Академію.
Секцію ім. Богдани Мацьоцької започаткували 2,5 роки тому. Все почалось з того, що я звільнилась з попередньої роботи, яка була державною. У силу моїх моральних принципів, вона мені не підходила. Я хочу знати й бути спокійною, що зробивши щось, я отримаю наступне. А там таких можливостей не було.
Згодом завагітніла, й бувши на п'ятому місяці, в жовтні 2020 року я оголосила збір на секцію. Я давно рухалась в напрямку тренерства. До того спробувала бути інструктором й мені сподобалось. Мої попередні роботи були зв’язані з дитячими школами, й на отриманому досвіді я захотіла створити щось своє.
Оголосила збір на секцію й почали приходити діти. Все росло з геометричною прогресією. Розпочалось в жовтні 2020 з шести дітей, а згодом, влітку 2021 року вже було 30 дітей.
Я попереджала батьків, оскільки я чекаю на дитину, щоб не розглядали це на довгострокову перспективу, але всіх все влаштовувало. У сезон 2021-2022 ми навчили їздити на лижах понад 50 дітей, а загалом в нашій секції займалося понад 100 дітей.
У Косові є гора Михалкова, яка в ті часи була не готова до прийняття сезону, тому ми виїжджали в Мигове. Спочатку секція була приватною, згодом стала державною, адже нас запросили в ДЮСШ. Але в жовтні минулого року я звідти звільнилась, адже не було фінансової підтримки й мені не підходив той формат роботи.
З часом до мене долучився мій батько. Ми з ним разом працювали на державній роботі — я пішла, а згодом й він. Я долучила його до секції. Почалась повномасштабна війна й два місяці була перерва. Але в травні 2022 року ми відновили роботу секції.
«Через брак пального доводилось з дитячим візком та з шестирічною донечкою на роликах добиратись в місто»
Це для мене був цікавий досвід, бо мій чоловік пішов в березні добровольцем на війну. Я залишилась з двома дітьми та секцією. Була напруга з пальним, не могла заправити машину, а я живу за містом й мені потрібно було з дитячим візком, двома дітьми добиратися в центр й повертатись назад. То місяць проходив так: ролики одягала я, шестирічна донечка, а меншу у візок — й поїхали.
Робота відновилась, до нас приходили чимало внутрішньо переміщених діток. Але в жовтні робота зупинилась, батько зробив окрему секцію, повернувся на державну роботу, де й працює досі. Я поставила все на паузу, бо, відверто кажучи, не витримувала навантаження: ні фізично, ні психологічно.
.jpg)
«Дітям найбільше подобаються ролики»
Однак, цьогоріч в травні тренування відновились. Проводимо їх в понеділок, середу та п’ятницю. Наразі їздимо лише на роликах.
Взагалі тренування тривають дві години. Годину ми займаємось загальною фізичною підготовкою — це може бути майданчик, де ми бігаємо, граємо в рухові ігри, або ж в хореографічному залі розтягуємось, займаємось хореографією, акробатикою, також присутні елементи йоги. Однак, дітям найбільше подобаються ролики.
«Гірські лижі — це дуже популярний вид спорту»
Багато політиків та зірок їздять на лижах. Це екстремальний вид спорту, питання безпеки — важливе. Має бути захист, страхівки, особливо, коли з дітками виїжджаєш на тренування. Я батьків попереджаю про те, що вони віддали дитину не на шахи. Тобто, тут варто розуміти, що в разі чого подушку я не підкладу — це екстремальний вид спорту.
Втім, гірські лижі — це дуже популярний вид спорту. Окрім того, також й затратний, адже весь період дитина розвивається. Ми працюємо над загальним фізичним розвитком, адже в цьому спорті застосовуються всі види м’язів.
Два роки тому я була переповнена ентузіазмом зробити базу для професійних гірськолижників. Наразі я розумію, поки війна не закінчиться, це не настільки актуально. Адже мало хто з батьків в такий складний час буде вкладати в розвиток дитини останні кошти.
Люди не завжди розуміють, хто такий тренер. Дехто вважає, що це людина, яка прийшла, дві години щось діткам розповіла, порадила, й пішла додому займатися своїми справами.
Але це не так. Ти мусиш придумати програму, проаналізувати індивідуальні помилки кожного, подумати, де взяти інвентар для тренувань та загалом, де його організувати. Ба більше, потрібно створювати платформи для донатів. Я звернулася за цим й навіть відгукнулися зірки гірськолижного спорту, які готові допомагати. Наразі, я все ж обрала особисте життя, бо розумію, що мама, а тому треба чимось жертвувати.
Але повторюсь, що тренування відновились в травні цього року.
«Моя спортивна кар’єра тривала 20 років»
Після першої декретної відпустки я планувала повертатись в спорт, але в якийсь момент зрозуміла, що нічого не зміниться. Моя спортивна кар’єра тривала 20 років. Я розуміла, що мені знову доведеться бути менеджером, тренером, спортсменом й мамою.
Олімпіади — круто, Чемпіонати світу — ще краще, я ніколи не шкодувала про свій досвід. Бо побувати там, де я була, познайомитись з такою кількістю людей — це цінно. Але приходить момент, коли ти розумієш, що потрібно більше вкладати, ніж отримувати: вже є сім’я, діти, тому на ситуацію дивишся з точки зору «ми», а не «я».
.jpg)
«Спортсмен — це не той, що женеться за титулами»
Я — Майстер спорту міжнародного класу, але в моєму розумінні спортсмен — це не той, який ганяється за титулами, кубками. У мене медалей та кубків є багато, вже невтямки, що з ними робити та куди вішати, а люди захоплюються.
Я розумію, що це показник досягнень, але не в них щастя. Для мене щастя в пройденому шляху, самодисципліні, самовдосконаленні, експериментах, поїздках та подорожах світом.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
