29-річний Олексій Васильєв народився в Улан-Уде, столиці республіки Бурятія в росії. З 2009-го живе в Івано-Франківську.
Про це йдеться у проєкті Герої Свободи, який запустила команда Фундації «Суспільність», передає Фіртка.
Служить Олексій у бригаді Збройних сил, яка з перших днів вторгнення на передовій.
В Україну чоловік приїхав у шістнадцять років.
«Я з глибинки, не бачив там перспектив.
А після нападу росії на Грузію у 2008-му усвідомив: це не та країна, де я хочу жити».
Переїхав на Прикарпаття до дядька Андрія Васильєва (український письменник, який пише під псевдонімом Дорж Бату, нині живе у США, працює в НАСА. — ред).
Українську мову вивчив самостійно — завдяки друзям і книжкам.
«Мав велике бажання і за рік опанував. Ще 5 років удосконалював у вузі. Спокійно можу вимовити і паляниця, й Укрзалізниця, і молодиці.
Я вважаю так: якщо держава називається Україна, ти повинен спілкуватися її мовою і поважати».
Олексій — актор драми і кіно, закінчив Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, Інститут мистецтв. Його бажання пов'язати життя з театром — невипадкове.
«З дитинства жив серед музики: дід — віолончеліст, прадід Жигжит Батуєв був відомим у Бурятії композитором, бабця грала на фортепіано та викладала сольфеджіо у музичному коледжі».
Дванадцять років Васильєв працював ді-джеєм, ремонтував техніку в сервісі Apple. З листопада 2020-го став до лав ЗСУ.
«Мені не соромно сказати, що я — бурят-монгол. Але соромно, прикро і боляче за те, що ці манкурти накоїли в Україні.
Я проникся цією країною, здається, що я тут народився, мені тут добре. Нам потрібно боротися за свободу і незалежність у війні з цими воєнними злочинцями, якими є росія».
З рідних Олексій спілкується лише з дядьком.
«З матір’ю, на жаль, ми опинились по різні сторони.
Вона не поділяє мої погляди і прагнення. У 2014 році я перестав контактувати з усіма, хто підтримує війну з Україною».
У війську Олексію довелося багато чому вчитися.
«Війна — річ складна і жорстока. Моя завдання — захищати суверенітет України і лишитися живим. У селі Морозівка на Харківщині за 100 метрів розірвалась авіабомба.
Вибуховою хвилею мене занесло в будівлю — мною проломило пластикові двері. Росіяни розбомбили клуб, я в той момент стояв біля школи. Страшно було, адреналін.
Пісок скрипить на зубах. У березні орки гасили нас із мінометів. Я з розмаху залетів в окоп.
Отримав розрив меніска. Тоді не звернув на це увагу, бо війна, треба свою роботу виконувати. Але коли вже ходити стало тяжко, мене відправили у шпиталь».
Олексія прооперували.
«Місяць був на реабілітації у Східниці. Відновлення триває і досі, бо була серйозна травма. Мій батальйон після 10 днів відпочинку висунувся в одну із найгарячіших точок — на Сході.
Я ж у Збройних силах скоро матиму інші завдання, готуюсь до переводу у навчальний полк на посаду інструктора. Частково це пов'язано зі станом здоров’я. Частково — через особисті справи».
Чоловік каже, що дізнався, що не має поки підстав для набуття громадянства України.
«Це болюча тема для мене».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
