Під час війни людина відчуває цілий спектр емоцій: від моці до безсилля та вразливості.
Для людської психіки переживати емоції важливо якомога обережніше, аби знайти стан психологічного балансу, психологічної стабільності й завдяки цьому підтримати себе та своїх рідних.
Як подбати про психологічний стан — журналістка Фіртки розпитала у лікаря-психіатра, психолога та консультанта в напрямку когнітивно-поведінкової терапії Миколи Демківа.
Зі слів спеціаліста, є чималий перелік психічних розладів, які спостерігають через війну.
"Враховуючи, що війна — це надмірний стрес, до якого ми не готові, тому захворювання стресасоційовані — гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад, тривожні розлади, депресії, фобії, соціальні розлади. В основному, це стресасоційовані розлади", — ділиться фахівець.
Микола Демків каже, аби подбати про свій психологічний стан, необхідно закривати базові потреби.
"Це їжа, сон, безпека, соціальна активність. І закриваючи ці базові потреби, ми доносимо до організму, що "ти у безпеці", "тобі нічого не загрожує". Тобто, коли ми оточуємо себе цією умовною безпекою, рівень тривоги може зменшуватись.
Чути себе, прислухатися до себе та говорити вголос про свої потреби тим людям, яким ви довіряєте. І тоді є більша ймовірність, що вас почують, до вас прислухаються. Можливо, або допоможуть, або перенаправлять до тих людей, які зможуть вам надати кваліфіковану допомогу.
Отож, поради є досить таки простими — це задовольняти свої базові потреби, чути себе та ділитися тими проживаннями, які у вас є".
Крім цього, продовжує лікар-психіатр, спорт — хороший метод роботи із тривогою, адже під час фізичної активності, особливо, коли це кардіотренування, спалюється адреналін, кортизол, норадреналін.
"Та й загалом для занять спортом не обов'язково бути в тривозі. Я думаю, кожен по собі відчував, що коли трохи позаймалися, наприклад, бігом або мали якесь легке кардіотренування, жити стає якось легше, кайфовіше.
Також, спілкування із людьми. Спілкуючись ми ділимося своїми переживаннями, і людина нас може підтримати. Ніхто не вміє читати думки, і оточення може не здогадуватися, що ми в цей момент тривожимося, що щось нас вибиває з колії, а поділившись, отримуємо емпатію в нашу сторону.
І опісля ми відчуваємо, що вже не самі. Що є хтось, хто може із нами розділити оті переживання, які нас часто можуть "переплутувати" по життю".
Більше читайте у матеріалі: Лікар-психіатр про вплив війни на ментальне здоров'я: профілактика та перші дзвіночки розладів
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
