Торік в Івано-Франківську заснували комунальний заклад "Дім воїна", який займається координацією захисників залежно від їхніх потреб, забезпеченням якісного надання соціальних послуг, фізичної та психологічної реабілітації, організацією дозвілля тощо.
"Дім воїна" створили для надання послуг військовослужбовцям, ветеранам, учасникам АТО/ООС, а також членам їхніх сімей та членам сімей загиблих військовослужбовців, добровольців, учасників Революції гідності та членів сімей Героїв Небесної Сотні.
Про функціонування закладу, допомогу військовослужбовцям та майбутні плани, журналістка Фіртки поспілкувалася з очільником комунального закладу «Дім воїна» Івано-Франківської міської ради, колишнім військовим 72 бригади імені Чорних Запорожців Миколою Крошним.
Як розпочався ваш шлях на посаді директора КЗ «Дім воїна»?
Це дуже цікава історія, тому що до повномасштабного вторгнення я не був військовою людиною. Після 24 лютого 2022 року я спробував кілька днів волонтерити та допомагати, опісля пішов воювати добровольцем. Близько року воював у складі 72-ї окремої механізованої бригади, 48-му батальйоні. Виконували бойові завдання на сході України, в Донецькій області на різних позиціях.
Пізніше, після певних обставин я демобілізувався. Повернувшись додому, мені було важко соціалізуватися, адаптуватися в суспільстві, була антипатія до всього довкола і не було бажання щось робити. Завдяки своїй сім‘ї, сину та дружині мені вдалося вийти з цього пригніченого стану.
Фото: Микола Крошний
Почав шукати варіанти, де б я зміг бути корисним і робити щось потрібне. Випадково натрапив на оголошення у Facebook про те, що створюється заклад «Дім воїна» при Івано-Франківській міській раді, який буде займатися допомогою військовим, ветеранам, їхнім сім’ям і сім’ям загиблих воїнів. Це мене зацікавило і я звернувся до міської ради, аби дізнатися більше та піти працювати.
До цього я працював юристом, але після початку війни мої цінності та погляди на життя трохи змінилися. Після того, як я звернувся до міської ради, ми поспілкувалися з міським головою Русланом Марцінківим. Розповів йому свою історію (частково він вже знав про мене), і він запропонував мені очолити «Дім воїна».
Комунальний заклад «Дім воїна» є відносно новим та функціонує менше ніж рік. Як ви оцінюєте результати вашої роботи за цей час?
Справді, «Дім воїна» існує з літа 2023 року. Коли мене призначили на посаду директора, все було новим. До того ж заклад ще не був зареєстрованим, тому мені знадобився певний проміжок часу для того, аби владнати документацію та правильно його зареєструвати. Наступним кроком був пошук працівників.
Я розцінюю свою працю не просто, як роботу, яку відбувають від години до години та йдуть додому. Це щось більше, це – частина мого життя. Я прекрасно розумію, що таке бути військовим, бути ветераном і як важко доводиться цим людям. Що вже казати про тих людей, які втратили своїх рідних на війні. Тому я почав шукати фахівців, які не просто були в пошуках роботи, а хотіли б так само бути корисними, робити добрі справи, допомагати цій категорії населення.
Це було нелегко, тому що ми – комунальний заклад і заробітні плати не є високими. Знайти людину, яка могла б віддатись цій роботі за умовні 12-14 тисяч гривень на місяць не так просто. Але я зумів це зробити та знайшов людей, які живуть цим як і я. Завжди наголошую, що для команди комунального закладу «Дім воїна» це теж частинка життя, а не просто робота.
Вважаю, що за період існування закладу ми зробили досить велику кількість справ. Про нас багато хто знає, ми завжди намагаємося бути відкритими для людей аби вони бачили, що ми робимо, що зробили, що плануємо зробити. Маємо сторінки в соціальних мережах (Facebook, Telegram, Instagram), які ми ведемо власними силами без допомоги спеціалістів у цій сфері. Наприклад, наша сторінка у Facebook має понад 1 600 активних користувачів, яким корисна інформація про нашу роботу, частині з них ми вже допомогли.
На мою думку, це хороший показник враховуючи, що ми починали «з нуля». Тим більше ми перший комунальний заклад такого плану в Івано-Франківській області, тому на початку остаточно ніхто не розумів, що і як ми маємо робити, яким чином налагоджувати роботу. Але в ході практики ми навчилися, працюємо, допомагаємо та робимо корисні справи.
Наскільки мені відомо, поганих відгуків про нас немає, що ми комусь не допомогли. Максимально стараємося для тих людей, які нас найбільше захищають: військові, ветерани, їхні сім’ї та сім’ї загиблих воїнів. Це та категорія людей, яких треба ставити на перше місце.
На мою думку, важливіше за них немає. Якби не такі люди, ми б не мали змоги взагалі жити. Зважаючи на те, що робить ворог на інших територіях України – це страшно.
Є випадки, коли до нас звертаються люди з різних районів та міст нашої області. Але, на жаль, ми не можемо осягнути масштаби області. Адже не маємо для цього багато працівників, великого фінансування, аби охопити велику частку населення.
З Івано-Франківської громади є понад 12 тисяч військовослужбовців. Можливо, не кожен з них до нас звертається, але є значна частина, яким ми допомагаємо, тому роботи більш ніж достатньо.
Десь на початку створення комунального закладу «Дім воїна» я собі думав:
«Я – військовий, пройшов пекло і дякую, що повернувся живим додому».
Адже я був на фронті в дуже гарячих точках. Я розумію, що таке бути військовослужбовцем, які в них можуть бути проблеми та потреби і в чому треба максимально допомагати.
Втім, коли люди почали до нас звертатися то виявилося, що є ще багато різних проблем та потреб, про які я навіть не міг здогадуватися. Але ми вчимося, деколи буває нелегко, можу сказати, що ми досі багато чого не знаємо. Намагаємося виправляти це, щоб всі були задоволені.
Фото: Микола Крошний
З якими потребами військові та їх рідні звертаються до вас найчастіше?
Одним з основних напрямків нашої діяльності є психологічна допомога військовослужбовцям, які перебувають на реабілітації чи лікуванні, ветеранам, сім’ям військових та сім’ям загиблих захисників.
На жаль, ми живемо в період війни, яка чіпляє велику верству населення і є негативні наслідки цього. Людина, яка побувала в гарячій точці хоча б п’ять хвилин вже ніколи не буде такою, як раніше. Можливо, є один відсоток людей зі ста, які настільки стресостійкі, що на них ця війна не відбивається, але однаково є певні психологічні наслідки.
Для цього в нас є кваліфіковані психологи, одна з них — учасниця бойових дій. Вони проводять консультації, сеанси для людей, які до нас звертаються, а їх немала кількість. Наприклад, люди стикаються з проблемами зі сном — їм сняться моменти, які вони пережили, деякі відчувають страх, якого раніше не було.
Досить популярним зверненням є допомога в соціалізації та адаптації в суспільстві — це актуально серед ветеранів, які повертаються з фронту додому.
Це важливий момент, тому що людина, яка побувала певний час під обстрілами, в небезпеці – їй важко повертатися до нормального життя, вона не знає, з чого почати. Не завжди людина здатна сама з цим впоратися, їй потрібно допомагати, підтримувати, підказувати, наштовхувати на цей шлях.
Також до нас звертаються військові за допомогою у працевлаштуванні, зокрема маємо два успішні випадки.
Звертаються до нас люди і з юридичними питаннями, зокрема стосовно оформлення УБД. На жаль, частим зверненням є те, що рідні їх загинули, але військова частина з тих чи інших причин не видає документи. Ми не можемо вплинути на те, що сталося, але намагаємося підказати, куди б їм варто звернутися, де їм зможуть допомогти.
Які програми підтримки для військовослужбовців зараз діють?
Завжди намагаюся наголошувати на тому, що ми відкриті до співпраці – з бізнесом, громадськими організаціями, фондами чи іншими організаціями, які займаються схожою із нашою діяльністю. Я вважаю, що в питанні допомоги ми не є конкурентами, не слід намагатися перестрибнути одне одного, а навпаки – об’єднуватися, ділитися досвідом, думками, ідеями. Ми всі робимо одну велику добру справу заради наших Героїв та їхніх сімей, які на це заслуговують.
В нас є партнери, з якими підписані меморандуми про співпрацю. Таким чином ми допомагаємо із працевлаштуванням, є партнери, які виготовляють безкоштовно слухові апарати для військових та ветеранів, інші – безкоштовно виготовляють зовнішні протези будь-якої складності.
Стараємося проводити тренінги, навчання, семінари для сімей військовослужбовців, заходи для дітей. Наприклад, ми проводили дводенне свято для діток до дня святого Миколая.
Організовуємо безкоштовні плавання в басейні раз на тиждень для військових, поїздки на кінну ферму (іпотерапія) та інші. Стараємося витягнути захисників та їхні сім’ї з типової повсякденності, буднів війни та показати інші сторони сьогодення.
Важливо, аби люди розуміли, що потрібно продовжувати жити — є позитивні моменти, а не тільки негативні.
Скільки фахівців працюють у вас в штабі та яка їх спеціалізація?
У штаті: я – на посаді директора, мій заступник з психологічної роботи (паралельно він – психолог), є ще два психологи (в сумі їх троє), заступник із взаємодії та комунікації, який займається пошуком партнерів, проведенням заходів тощо, бухгалтер, юрист, соціальний працівник та фахівець з послуги «Помічник сім’ї Захисника».
Поговорімо про послугу «Помічник сім‘ї Захисника». Наскільки важлива така допомога і чи плануєте надавати схожі послуги?
На мою думку, це дуже корисна та гарна послуга. До нас звертаються матері, дружини військових, які воюють або загинули. Часто вони стикаються в побуті з дрібними проблемами: тече кран, зламалась розетка, відпав карниз, потрібно замінити люстру чи дверний замок або інша проблема, яка є в нашому переліку.
Для того, щоб не просити нікого, не шукати послуги в інтернеті, ми реалізовуємо проєкт «Помічник сім’ї Захисника». Люди телефонують до нас, пояснюють проблему, після чого наш фахівець приїжджає в попередньо домовлений час і безкоштовно ремонтує. Єдине, що деталі, які не підлягають ремонту, людина купляє самостійно, а наш фахівець просто їх встановлює.
Як показує практика, послуга має попит і є досить багато звернень. Люди вдячні та кажуть, що ідея досить оригінальна. Наскільки мені відомо, схожої послуги в Україні немає.
В нас є ідеї щодо послуг такого плану в майбутньому. Стараємося мислити нестандартно і придумати щось, що буде дійсно корисним і потрібним.
Відштовхуємося від проблем, які виникають в людей і намагаємося їх вирішити. Якщо нам вдасться, то до кінця року ми реалізуємо ще два проєкти, яких станом на зараз в Україні немає. Вони стосуються як військових і ветеранів, так і їхніх сімей.
Одним із пріоритетних завдань закладу ви назвали психологічну допомогу військовослужбовцям. Зокрема, раніше згадували про створення цілодобової гарячої лінії з психологічної підтримки.
Наскільки це питання для військових є актуальним?
Коли ми розмовляли зі своїми колегами, то дійшли до висновку, що було б добре створити цілодобову гарячу лінію за коротким номером, через яку психологи могли б надати допомогу.
Хочу наголосити, що саме цілодобову, тому що зазвичай ввечері людина більше схильна до негативних думок, особливо якщо вона живе сама чи може вживати алкоголь.
Вважаю, що варто організувати цілодобову гарячу лінію психологічної підтримки, куди військовий, ветеран або член сім’ї можуть звернутися, поговорити і зробити краще для себе.
Ще є такий момент, коли людям легше розповісти про свої проблеми через телефон. Я вважаю, що військовослужбовці – справжні Герої, це відважні та хоробрі люди, які не побоялися стати на захист нас всіх. Але коли питання стосується надання допомоги їм, вони чомусь починають боятися.
Я згадую себе і можу сказати, що в цьому питанні близькі люди є рушійною силою, наприклад, дружини чи матері.
Можливо, самі військові соромляться чи вважають, що їм це не потрібно, але зазвичай вони не дуже хочуть особисто приходити, спілкуватися, просити про допомогу. Натомість коли людині не потрібно кудись йти, а просто зателефонувати – то є більша ймовірність того, що вона звернеться.
Ви як колишній учасник бойових дій знаєте, що таке повертатись до цивільного життя після війни.
Яку роль у цьому відіграють заходи відпочинкового характеру?
Нещодавно ми почали організовувати ігри в боулінг для військових, на одній з таких я мав можливість побувати. Коли я побачив там військових з ампутованими кінцівками, які кидали м’яча з усіх сил – я бачив щастя в їхніх очах.
Можливо, в них це не одразу виходило, але їх емоції можна прирівняти до емоцій дитини – радісні, щирі та справжні! І ці емоції варті того, аби організовувати такі заходи, «витягувати» воїнів з лікарень, реабілітаційних центрів, показувати їм радощі цього життя. Це неймовірно круто!
Фото: Микола Крошний
Минулого року ми також організовували рибалку за містом для військових. Тоді з нами поїхав боєць, який залишився без двох ніг, був на візку – але він все одно поїхав. Мало того, він спіймав рибу – і був безмежно цьому радий.
Він також розповідав, що з моменту операції близько шести місяців перебував у різних лікарнях, в тому числі і в Сполучених Штатах, а крім цього фактично нічого не бачив.
«Приїжджаєте ви під лікарню, витягуєте мене з цього, везете за місто на цілий день, я спілкуюсь на природі з такими самими військовими, ветеранами, як і я – нам цікаво, ми ділимось враженнями та пережитим».
Фото: Микола Крошний
На перший погляд, такі речі здаються простими, але коли в тебе їх забирають, то починаєш їх цінувати зовсім по-іншому.
Коли я розповідав, що почав цінувати душ, то на мене люди дивилися, мовляв, «кого зараз цим здивуєш?», але коли ти перебуваєш в зоні бойових дій без такої нагоди, то дивишся на це по-іншому. Так само я почав цінувати, коли лягаю спати у своє ліжко, а не на землі бозна-де, а там ще й миші лазять.
Все зводиться до того, що щастя можна знайти в простих речах. Коли ти повертаєш людей до цих простих речей, не ставишся до них як до інвалідів – вони відчувають себе живими. Ми спілкуємося з ними на одному рівні – не надаємо значення, якщо в них відсутні кінцівки чи є якісь інші травми.
Це запалює в людях вогник надії, що треба продовжувати жити, брати себе в руки, бо життя на цьому не закінчується.
Івано-Франківськ намагається ставати все доступнішим для людей з інвалідністю.
Наскільки, на вашу думку, у місті враховані індивідуальні потреби людей з інвалідністю? Чи звертаються з цього приводу?
Направду, в Івано-Франківську є вулиці з проблемами доступності. Але думаю, що зі мною погодяться: велика частина міста досить добре пристосована до людей з інвалідністю, особливо його центральна частина. Очевидно, що по місту десь є переїзди, переходи, які не до кінця занижені.
Нещодавно був на нараді щодо доступності міста: постійно йде мова про те, щоби продовжувати його розвиток у цьому напрямку. Щоби людина на візку, умовно кажучи, могла доїхати з Пасічної до центру міста по тротуарах.
Івано-Франківськ продовжує "пристосовуватися" до таких людей. Думаю, що потрібно дати трохи часу і місто стане повністю доступним, хоч і зараз вже зробили чимало.
"Дім воїна" отримав приміщення по вулиці Січових Стрільців. Як воно буде облаштоване, на якому етапі ремонтні роботи?
Орієнтовно, 50% чорнової роботи вже зроблено. Сподіваюся, що нам вдасться пришвидшити ремонт, а вже за два місяці ми зможемо туди повноцінно переїхати. Всередині не буде нічого надзвичайного, але мені хочеться зламати стереотип і щоби люди, які приходитимуть до нас, не відчували, що це офіс.
Назва «Дім воїна» — це не просто назва, я стараюся будувати роботу так, щоби кожен, хто звертається до нас, відчував себе у затишку.
Відомо, що «всюди добре, а вдома — найкраще». Хочу створити таку атмосферу, аби люди не бачили похмурі обличчя працівників й офісний типаж приміщення, або не розуміли, що від неї тут хочуть, а навпаки — відчували комфорт та затишок.
З нестандартних речей: у нас буде невелике приміщення, де відвідувачі зі психологом зможуть поспілкуватися сам на сам, довіритися йому, відкритися та отримати якісну допомогу. Також буде конференц-зал, де ми зможемо влаштовувати тренінги, навчання, семінари і так далі.
Нещодавно соцмережі облетіли фото ветерана АТО із собакою, який опинився у скрутному становищі. «Дім воїна» відшукав його і надав допомогу.
Можете розказати детальніше про цю історію і чим все завершилося?
Хоч Василь не є жителем Івано-Франківської громади (він проживає у Галицькому районі), але коли питання стосується ветеранів – стояти осторонь неможливо.
Ми домовилися про те, що він проживатиме у гуртожитку, де є всі належні для цього умови, зокрема ванна та кухня, де можна приготувати їжу. Також домовилися про його обстеження та лікування у медичному закладі.
Будинок у селі, де раніше проживав Василь, в досить занедбаному стані, тому жителі села домовлялися про те, щоби його прибрати.
Також людина, яка забажала лишитись анонімною, оплатила повне обстеження собаки Василя — Жанни у ветеринарній клініці. Їй зробили необхідні щеплення, також придбали вітаміни та корм на декілька місяців.
Які проєкти плануєте реалізовувати в майбутньому? У чому вбачаєте розвиток закладу «Дім воїна»?
Ми розвиваємося та продовжуватимемо це робити. Хочемо охопити якомога більший спектр різних послуг та допомоги, щоб ми їх могли надавати військовим, ветеранам, їхнім сім’ям та сім’ям загиблих захисників.
Шукаємо різні способи, зокрема шляхом співпраці. Навіть при великому бажанні – власними силами впоратись важко.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці
