«Тоді я вперше вмивала свою дитину снігом»: киянка розповіла про пережите на початку повномасштабної війни та адаптацію в Івано-Франківську (ФОТО)

Через повномасштабне вторгнення росії на територію України чимало громадян були змушені покинути домівку, рятуючи себе та рідних. Західні регіони стали не лише військовим тилом, але й прихистком для сотень тисяч постраждалих від російської агресії.

Відтак, станом на липень 2022 року Прикарпаття прийняло понад 140 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Кожен українець після 24 лютого – окрема історія, варта уваги.

Про пережите внаслідок російського вторгнення журналістці Фіртки розповіла киянка, яка працює дитячою психологинею, Ксенія Дичко. У перші дні повномасштабної війни жінка переїхала із сім’єю до Івано-Франківська.


Чому ви обрали саме це місто західної частини України?


В Івано-Франківськ колись приїхала моя бабуся. Вона працювала на Промприладі і прожила у цьому місті 25 років. Тут виховала дітей, зокрема мою маму.

Івано-Франківськ мені дуже близький по духу, оскільки я сюди вже приїжджала, коли була маленька, десь років у 5-6. Тепер, через війну, знову приїхали сюди 5 березня.


Як саме ви дізналися, що розпочався повномасштабний російський напад?


У перший день повномасштабної війни, 24 лютого, ми почули перші вибухи, не могли в це повірити, у нас були звичні плани на день.

Ми жили в центрі міста з красивим краєвидом. О 5:00 ранку чоловік гуляв з нашою собакою — і йому ці вибухи були чутні і навіть трохи видні. Тоді він мене розбудив і сказав, що почалася повномасштабна війна. На що я відповіла:

«Ні, це не можливо, то будівництво поряд, яка війна? У нас повно справ, малу в садочок вести потрібно».

Потім ще декілька годин ми побули в місті, побачили, як масово виїжджають люди. Це дуже страшне відчуття, тому що люди бігли у метро, на маршрутки, у руках несли, що могли з собою прихопити. Це були ті люди, які готувалися до цього, тому що в столиці розмови про повномасштабну війну були вже за два тижні до початку.

Багато з моїх знайомих середнього і вище середнього рівня життя вже тоді виїжджали на захід України, поселялися в готелях. Вони не втрачали оптимізму та надії: казали, що, якщо війна не почнеться — це класна відпустка. Також ще багато моїх друзів виїхали вранці 24 лютого.


А чим ви керувались, коли вирішили не виїжджати одразу?


Ми довго думали, що нам робити, тоді були дуже завантажені дороги. Було страшно, тому що говорили про можливу висадку десантів у центрі. Також було страшно з тієї причини, що ти не знаєш, як себе поводити — нас не вчили, як поводитись під час війни.

Ми сиділи десь до 16:00 години вдома, поки у мене не почалася істерика, емоції переповнювали, сусіди масово виїжджали. Особливо було страшно бачити Печерськ пустим, де, як правило, ні пройти, ні проїхати. Там завжди була маса людей.

Тоді ми виїхали в рідне село мого чоловіка. Це Київська область недалеко від Шевченківських гір, там у батьків є невеличкий маєток. Село насправді дуже глухе і паралельно туди приїхала також родина чоловіка, щоб ми всі зустрілися в одній точці.


Тобто, вся ваша родина виїхала за місто?


Ні, мій батько категорично не захотів кудись їхати з Києва. Я вмовляла його, але він сказав, що це просто неможливо. Весь час від початку війни він просидів під обстрілами в Києві. Він навіть розрізняв звуки літаючих ракет, знає що і як все це працює. І навіть пережив момент, коли в Києві практично не було провізії.

Переживши все це, тато постарів, мабуть, на двадцять років. Він міг виїхати, бо вже пенсіонер, але категорично не хотів.


А що з вашим будинком? Чи не зазнав він якихось пошкоджень?


Насправді ми дуже хвилювались, що наш дім можуть також знищити. Знаю, що там були мародери. Однак, я вдячна мешканцям нашого будинку, які згуртувалися, та завадили нажитись на чужому горі.

До речі, я зауважила, що між Києвом та Івано-Франківськом є одна суттєва відмінність: у Франківську всі між собою дуже дружні, ти ніби у спілці знаходишся. А в Києві зовсім інша атмосфера, там кожен сам за себе. Тобі не треба знати, хто твій сусід, бо через тиждень він може змінитися.

Наразі в Київ багато людей повернулися, і серед них багато немісцевих. Тобто, люди з інших областей приїжджають в столицю, орендують житло, бо вважають, що саме там зараз найбезпечніше. Тому, мабуть, десь 50% мешканці нашого двору — невідомі нам обличчя.


Як щодо домашніх улюбленців, чи є вони у вас?


Так, кіт і собака. Це ніби теж мої діти. Ми, коли виїжджали, кота посадили в дитячий чемодан. Домашніх улюбленців ми залишили у батьків чоловіка, тому що, якщо доведеться їхати далі — взяти їх з собою у нас не було б можливості. А відпускати просто так голодувати ми не можемо.


Коли ви вирішили виїхати — одразу тримали курс на Івано-Франківськ? Розкажіть про день, коли, власне, виїхали з Київщини.


Так, ми розуміли, що в селі довго не просидимо. Ми «з’їздили» весь бензин, на заправки паливо привозили дуже рідко. І, зрозуміло, найперше заправлялась територіальна оборона і всі служби порятунку.

Пам’ятаю, тоді дуже часто пролітали літаки. Моя чотирирічна донька настільки лякалася цього всього, що, в принципі, вже тут ми довго відходили і пояснювали їй, що зараз ми в безпеці. І те, що летить літак — не означає, що він летить на нас. Ну а там батькам влаштували максимально комфортне приміщення, де можна було б сховатися, закупили їжу та відмили будинок.

Івано-Франківськ ми обрали давно. Цього літа планували подивитися Вінницю і Франківськ. Планували взагалі виїжджати з Києва і будувати життя в іншому місті, тому що Київ – класне місто, поки ти молодий і у тебе великі амбіції, хочеться кар’єрного зросту. А якщо ти людина така спокійна, помірна, сімейна — там некомфортно.

До того ж, в нас була ще одна проблема. Діти в 2020 році почали масово хворіти, зокрема йдеться про захворювання дихальних шляхів. Ми віддавали великі суми грошей лише на ліки, але нічого не допомагало, а от коли переїхали в Івано-Франківськ, де порівняно сира погода, яка в принципі для дітей з такими проблемами не дуже комфортна, та не зважаючи навіть на це, дитина почуває себе краще.


Зважаючи на затори, які були на початку повномасштабної війни, скільки часу ви добиралися?


День, коли ми вирушили на Івано-Франківськ — точно не один з найкращих. Ми виїхали з села. Це було страшно, всі плакали, дорогою дуже багато техніки, в кожному населеному пункті блокпости…

І ти не знаєш, як відреагує на тебе людина на наступному блокпості, а ми їхали навмисно сільськими дорогами. Добиралися до Івано-Франківська два дні. Ночували в бабусі, це наша дуже далека родичка, яка проживає в селі під Шепетівкою. Їй 86 років, вона, до речі, пережила Другу світову війну. Тоді у неї я вперше в житті вмивала дитину снігом.


Які у вас враження від Івано-Франківська?


Івано-Франківськ — це повільний ритм, душевні розмови, можливість швидко добратися з точки А в точку Б, і часто навіть пішки.

До слова, в Івано-Франківську у нас є ще друзі моєї бабусі. Їхні діти нас тут чекали. Тому, коли ми приїхали сюди, перше, що я пам’ятаю – ми одразу ж заїхали в Епіцентр, щоб купити засоби гігієни, аби мати можливість помитися. Коли я підійшла до поличок із шампунями — там ледь не розплакалася. Перед очима була ця картинка важкої дороги, контролю, паніки, пролітаючих машин, коли ти бачиш всю цю техніку — емоційно ти дуже виснажуєшся.

Потім декілька днів ми оговтувались, приходили в себе. Перші дні боялися навіть на вулицю виходити. Тоді в мене були панічні атаки, я заблукала у трьох березах біля дому. Тобто все це було, поки не пройшла ця кризова ситуація.


Що порадите батькам, як психологиня, щодо дитячої адаптації в таких умовах?


Тут варто розуміти, що є дуже багато варіантів. Я взагалі довго працювала в єврейському центрі, це був єврейський дитячий садочок. Багато моїх колег приїхали з Ізраїлю, так би мовити, для обміну досвідом. Авжеж про війну вони знають багато. По суті, це покоління народилося під час війни і досі живе в ній. Тобто й розповісти, як треба себе поводити в таких умовах, особливо з дітьми, - можуть багато.

Навіть ще в мирний час ми збиралися з дітками і обговорювали заходи безпеки.

Скажу від себе, що дітям про війну варто говорити правду. До трьох років ця правда повинна бути таким чином, коли мама проговорює її емоціями.

Я часто зустрічаю поради, мовляв, коли летять бомби чи лунає сирена, то потрібно починати з дітьми танцювати чи співати. Але це не дуже правильно, бо викривляє сприйняття, реагування дитини.

Малеча повинна розуміти, що мама також має право плакати, чи ще якось проявляти свої емоції, при цьому обов’язково пояснювати їх дитині.


Як проходила ця адаптація, власне, у вашій сім’ї?


У мене була ситуація, коли ми з дочкою вдвох були на вулиці. І в мене сталася панічна атака. Пам’ятаю, тоді вона дивилася на мене і запитувала: «мама, а що з тобою?». Це дуже страшно.

Я відповіла їй, що поки не розумію, але я точно пам’ятала, що при панічній атаці ти забуваєш все. Буває навіть, що не пригадуєш, як тебе звати. Однак тоді мені якось запам’яталося, що нам треба сісти на сороковий автобус. Я попросила її, щоб шукала маршрутку під цим номером. Вона взяла мене за руку, і по суті, й посадила мене в цей автобус. Діти дуже розумні, і насправді інтуїтивно все дуже відчувають.


То в умовах війни їм значно легше адаптуватися до нового життя?


Насправді, в умовах війни діти адаптуються складно. Від двох тижнів до кількох місяців. Це залежить від того, що вони пережили. З мого досвіду роботи, коли я працювала з дітьми, які переїхали з Маріуполя, то, варто розуміти, що є речі, які в психіці людини не відкорегуються вже ніколи.

Що стосується дітей переселенців, то вони можуть влаштовувати бунт. Насамперед, йде так званий «відкат». До прикладу, коли дитині було шість років, а вона поводить себе як чотирилітня, або дитині 12, а вона просить в мами погодувати її з ложечки.

І завдання батьків в таких ситуаціях пояснити дітям, що зараз це так, їм дозволяють побути в такому настрої, але надалі вони все одно мусять намагатися максимально повертатися до нормального ритму. І коли ви перебуваєте вже в безпечному місці — дитині варто налагоджувати ту ж дисципліну, яка була у неї раніше. Тобто знову відвідувати садочок, ходити на прогулянки і так далі.


Чи достатньо, на вашу думку, в Івано-Франківську приділяють уваги та надають допомоги переселенцям?


Взагалі Франківськ мене дуже здивував. Люди максимально згуртувалися. Особливо багато допомагають дітям-переселенцям. Організовують різноманітні заходи. Мені інколи цікаво навіть, а ви для своїх так само так багато робите?

Хоча, зараз той момент, коли не варто робити різниці між місцевими та переселенцями, тому що це може заважати. Зараз варто вчитися жити разом і будувати спільну Україну. Діти, які пережили всі ті емоції війни, їх не потрібно боятися чи заперечувати. Це наша реальність.


Що б ви, як фахівчиня, порадили батькам тих дітей, яким довелося пережити ті емоції війни?


Я завжди наголошую усім мамам, щоб навчали своїх дітей чітко вимовляти своє ім’я, прізвище, номер телефону когось із батьків і назвати адресу, де дитина живе. Це дуже важливо. Бо, коли ми в перший день війни з цим зустрілися, то я малювала своїй доньці основні дані. Так багато хто робив тоді, але дуже важливо, щоб дитина сама все це знала.

Крім того, наголосити, що робити дитині у випадку, якщо вона загубилася. Перше правило – чіплятися до будь-якого дорослого, який зможе їй допомогти.

Зрозуміло, що коли при дитині помирає хтось із батьків — у дітей «заморожуються» всі почуття. Це велика психологічна травма і треба знати, що робити з цією дитиною.

Насамперед, варто взяти за руку і вести в безпечне місце, а вже потім думати, що далі. Бо в такій критичній ситуації особливо підлітки можуть застигнути і навіть відмовлятися кудись іти.


У вас вже є в Івано-Франківську нові друзі?


Коли ми приїхали в Івано-Франківськ — нам якраз дуже допомогли наші друзі, надали нам житло і зараз ми там живемо. Вони нас прихистили, коли ми тільки приїхали: наварили їжі, приготували борщ, плов. Прийом був дуже «теплий».

Потім на наступний день пішли реєструватися в ЦНАПі, ознайомлюватись з місцевістю, чоловік пішов у військкомат, але його не взяли, сказали, що ще не його черга. Тому він одразу включився у волонтерську роботу.

А я своєю чергою також в усі можливі волонтерські організації подавала свою заявку, але жодних відповідей не було. Але згодом побачила оголошення від волонтерки Вікторії Волосянко, яка проводить заходи для переселенців. Я зустрілась з нею, представилась та попросила, щоб мене взяли в команду. І ми почали робити перший проєкт, за яким щодня малюємо наше майбутнє, малюнки воїнам.


Через великий попит в Івано-Франківську значно зросли ціни на оренду житла. Чи стикнулись ви з цим?


Ціни за оренду житла в Івано-Франківську, справді, зросли. В кожному суспільстві завжди будуть люди, які хочуть заробити, і це, в принципі, нормально. Ми самі купили б/у диван за сім тисяч гривень.

Але у нас тоді не було варіантів. Ми були в шоці, бо коли нам привезли цей диван, то він був у стані, наче з брудного гаражу і смердів бензином. Про повернення коштів чи бодай хімчистку навіть не йшлося.

Але водночас я знаю й такі ситуації, коли переселенці залишили в квартирі відкритий газ. Загалом, ця війна — це випробування для нашого суспільства в цілому.

Я бачила цих "чудових" переселенок, які з нафарбованими губами качають права і ведуть себе, як не дуже порядні люди.


Російська пропаганда не припиняє поширювати наративи про утиски російськомовного населення в Україні. Чи зазнавали ви утисків через російську мову?


Знаю, що у Франківську є заклади, в які не можна зайти та зробити замовлення, коли ти говориш російською. Але я вважаю, що якщо ти українець — ти зобов’язаний знати державну мову. 

Знаєте, як у Києві завжди говорили про захід України? Казали, що тут є Бог. У столиці не моляться так, як у вас. У нас трохи по-іншому сформовані традиції.


У чому головна відмінність?


До прикладу, паски завжди ми святимо вранці в неділю, а у вас - в суботу. І протягом всього страсного тижня я бачила дуже багато людей у вас в церкві. В Києві також це є, але не так масово. Також мене дуже вразило, що місцеві люди, які приходять в церкву — знають тексти пісень. Бо для киян неділя — це привід зібратися з друзями на шашлики.

В цілому Івано-Франківськ дуже затишний, сімейний, чистий. Зважаючи на ці неабияк важливі фактори, розглядаємо варіант залишитися тут жити назавжди.


Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!


Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!


Читайте також:

Війна: як пережити смерть рідних


31.07.2022 Тіна Любчик 9673 5
Коментарі (5)

19.03.2024
Тіна Любчик

Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки активно працює над поданими правками щодо нового законопроєкту про мобілізацію. Журналістка Фіртки поспілкувалася з політтехнологом, військовим юристом, Володимиром Бондаренком щодо актуальних питань призову.

179
19.03.2024

Сьогодні і роботодавці, й експерти звертаються до абітурієнтів: зважайте на ті спеціальності, які будуть потрібні Україні під час відбудови, адже велике відновлення почнеться одразу після Перемоги

87
24.02.2024
Вікторія Матіїв

Спроби створити музей у Долині виникали ще у 60-х роках. Проте тільки 23 грудня 1997 року Долинська районна рада прийняла остаточне рішення щодо нього. Журналістка Фіртки поспілкувалася з директоркою закладу Ксенею Циганюк. 

6481 61
01.02.2024
Вікторія Косович

Івано-Франківськ є градом безлічі упереджень і масок: для перших — фортеця, заснована поляками, для других — відголос австрійського «золотого віку» з його залізницями, для третіх — серце гуцульської культури, плач трембіт.  

10892 6
25.01.2024
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалася з отцем Миколаєм Микосовським, який служить у Василіянському монастирі УГКЦ на Ясній Горі у Гошеві.  

12177 25
18.01.2024
Тіна Любчик

У п'ятницю, 19 січня, в Івано-Франківському національному медичному університеті відбудуться вибори ректора. На посаду претендують троє працівників вишу: доктор медичних наук Микола Островський, доктор медичних наук Роман Яцишин та кандидат медичних наук Руслан Савчук.  

5811

Друзі путіна зустрілись у резиденції рудого Донні у Флориді, де обговорили план путіна по капітуляції України, і після цієї поїздки Орбан розкрив – як за 24 год Трамп планує припинити війну.

513

Чим ближче до виборів в США, тим більше трампісти вдаються до маніпуляцій у своїй пропаганді. У контексті України вони, переставивши все з ніг на голову, намагаються переконувати, ніби це демократи, а не республіканці, заблокували допомогу Україні.

764

Кожен із нас не раз потрапляв у ситуацію, коли ми замислювались давати, чи ні милостиню людині, яка звертається про допомогу біля церкви, на вулиці чи в інших громадських місцях.  

755

У вівторок, 20 лютого, під час зустрічі з виборцями Дональд Трамп зробив комплімент на адресу росії: «Вони перемогли Гітлера. Вони перемогли Наполеона. Це воєнна машина». Розглянемо, що за цим стоїть.

1066
18.03.2024

Сьогодні, 18 березня 2024 року, в УГКЦ в Україні розпочинається період Великого посту. Пригадуємо канони партикулярного права УГКЦ, в яких ідеться про те, коли і як треба постити.  

454
12.03.2024

Популярний дієтолог Майкл Мослі назвав п'ять груп продуктів, які варто включити до свого раціону для схуднення.

468
08.03.2024

Фізіологічно їжа потрібна людині для підтримки життєдіяльності, проте у декого ці межі стерті, тому ці люди їдять не лише, коли голоді, а й коли знервовані, засмучені або перезбуджені.  

546
15.03.2024

Отець каже: виконайте заповідь Божу – вшануйте свято Боже молитвою у храмі, а житейське на цей день відкладіть.

4105
10.03.2024

Дитина приходить до місця, якого не знає і не розуміє. Чому мама каже мовчати? Чому тато не дозволяє бігати? Чому світять свічки та багато квітів?

11632
05.03.2024

Два досвідчених і дуже майстерних шахових гравців сіли за дошку з чорно-білими клітинами і розставили на ній свої війська.

6654
01.03.2024

"Чернецтво завжди є віддзеркаленням суспільства. Люди хочуть, щоб були добрі монахи, гарно поводилися. Але середовище теж формує людину", - ділиться монах. 

1156
19.03.2024

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

18057
17.03.2024

Продовжує зменшуватися кількість тих, хто вважає, що держава виконує свої зобов'язання перед ветеранами російсько-української війни.  

311
12.03.2024

Президент Володимир Зеленський 7 березня погодив кандидатуру ексголовнокомандувача Збройних Сил Валерія Залужного на посаду посла України у Великій Британії.   

411
07.03.2024

На думку комісії, президент має виконувати свої повноваження до вступу на посаду наступника. А вибори президента мають бути призначені упродовж 30 днів після завершення воєнного стану.   

698
04.03.2024

Серед тих, хто довіряє президенту Володимиру Зеленському, підтримують зовнішню політику влади 82%, тоді як серед тих, хто не довіряє — 41%.

822