Фіртка публікує історії людей, які особисто пережили жахіття війни та переїхали з місць, які постраждали від воєнних дій, на Івано-Франківщину або перебувають тут транзитом.
«Приїхали і не повірили, що тут тихо», - ділиться першими враженнями Галина, мешканка Очакова. На Косівщину жінка приїхала разом з чоловіком та чотирма дітьми.
«За 20 років це перший раз, коли ми змушені покинути власну домівку і поїхати в чуже місто. Ми з чоловіком були військовими й найдовший термін, коли ми не повертались додому – було п'ять місяців, але тоді ми їздили на ротацію в місто Маріуполь», - розповідає Галина.
Жінка пригадує, 24 лютого о 5:20 год їй зателефонувала старша донька, яка на той час навчалась та працювала в Миколаєві та повідомила про обстріл міста.
Здивуванню не було меж. Сім’я багатодітна, тому потрібно було діяти рішуче. За словами переселенки, годину по тому почали збирати речі для евакуації, до слова, будинок знаходиться біля військового порту.
«Ми прокинулись, почали збирати речі, почули два постріли, зрозуміли, що удар відбувся по кораблі. Вийшло, так, що на сусідній вулиці внаслідок ударної хвилі – знесло дах з будинку.
Через хвилин 30 знову почули вибухи, але бомбили вже іншу частину. О 9:00 год ми вже з родиною почали вибиратися з Очакова. Спочатку ми приїхали в село, яке знаходиться за 40 кілометрів від нашого міста», - ділиться спогадами жінка.
Родина в селі мешкала місяць, 30 березня повернулися в Очаків. Галина пригадує, на її погляд, місто обстрілювали не ракетами, а градами.
Будинок залишився цілий, постраждало лише дерево, яке росло на городі. Натомість на сусідній вулиці будинки зруйновані.
«Було дуже страшно, всі ці пів години здавались вічністю, увесь цей час, ми лежали на підлозі. Далі знову ж таки, ми зібрали речі і знову вирішили виїжджати.
Ми знову поїхали в село, але вже в інше. Пожили в людей лише тиждень. Спали на підлозі вшістьох на двох матрацах», - пригадує Галина.
Опісля жінка вже почала шукати по різних сайтах для сім’ї безпечне місце. Спочатку, каже, моніторила сайт «Допомога», але там, на жаль, вже не було місця. Пізніше вже скористалась сайтом «Прихисток».
Основною умовою для родини було місцезнаходження будинку, головне, щоб він розміщувався далеко від великих міст. Вирішили їхати на Косівщину. Дорога була нелегкою: тричі зупинялися, щоб поремонтувати авто, близько 12 годин в дорозі.
Наразі родина задоволена своїм місцеперебуванням, адже засинають та прокидаються не від звуків обстрілів.
«Для нас найважливішим є те, що ми будемо подалі від обстрілів, хай де б це не було.
Ми дуже задоволені, проте все одно хочеться додому, дома найкраще. Тому я щиро сподіваюсь, як і кожен українець, що війна незабаром закінчиться».
Жінку приємно здивувало озеленення Прикарпаття, каже, що у їх місті такого не має.
.jpg)
Коли покидали будинок вперше, дуже хвилювались, адже, коли їхали трасою, не розуміли, чи взагалі доїдуть, бо авто помітного кольору.
«Коли ми приїхали на Косівщину, ми не очікували, що таке можливо. У нас у південному регіоні України в людей стоять двометрові паркани, сусіди просто так не заходять.
Мало того, ми приїхали до чужих людей за понад тисячу кілометрів о 3 годині ночі і нас зустріли та прийняли. Довірили цілий будинок, всі необхідні речі та запропонували лишатись скільки потрібно на безоплатній основі - для мене це щось нове!
За 39 років я й подумати не могла, що є такі люди!
У нас – гроші всьому голова, тобто все під контролем та має свою ціну.
А тут, якщо потрібно, то залишайтесь, живіть. Чим зможемо – допоможемо. Це приємно здивувало. Ми вперше в такій ситуації й подумати не могли, що нас так приймуть», - радіє Галина.
Агенція новин «Фіртка» чинить ворогу інформаційний спротив. Будь ласка, підтримайте редакцію!
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
"На Лівому березі - спокійніше": історія дівчини з Прикарпаття про ситуацію у столиці
