Два демони запопадливо дошкуляють Україні: демон Окупації і демон Корупції. Якщо з першим демоном давно історично все зрозуміло, то з другим неабияк складніше. Він начебто має теж тривалу історію, але ця історія виводиться переважно із часів Незалежності.
Слабоумні і слабосильні міркують приблизно так: віддамося демону Окупації – згине демон Корупції. Не розуміючи, не знаючи, не відчуваючи, що колись демон К. був породжений демоном О. Але це бовдури України-трохи-іншої, які, так склалося, доводяться нам браттями, хоча серед них є чимало вірних достойників, що власне довели героїчні жертви Небесної Сотні.
Та їх , тих слабоумних, не можна відсікати від себе, позаяк це вважатиметься сакральною зрадою заповітів Отців Нації. Від Дністра до Кальміуса, від Кальміуса до Дністра. Один Дніпро – одна Україна. В грядущій перспективі – тісно від Сяну до Дону. Амінь.
Однак не всі, на жаль, зважають на заповіти Отців. І справа ж насправді не в тім, що вони десь там в своїх палестинах мають своїх Отців – усиновлені діти добрими батьками, як свідчить історія інших держав, добрі до всіх, крім своїх і своєї держави ворогів.
Чи можна пояснити, м’яко кажучи, невпевнені, непослідовні, зі страшним дефіцитом чіткості , ясності, ба навіть банальної профанської логіки дії нової влади очевидно в особах Турчинова/Яценюка щодо Кримських та схожих зі Кримськими подіями – тим, що історія має властивість повторюватися, а душі винниченків-керенських втілюватися в 21 столітті, та ще й не у януковича, медведчука, а у Турчинова, Яценюка ?
На мою думки, людини, яка розглядає світ більше лінійно, аніж циклічно, ні. Ну хоча б тому, що час ідеологій давно канув. Тим паче він канув там, де процвітають фабрики зомбі і держкорпоративні лабораторії триколірних франкенштейнів, виплодки яких щиросердо, з задоволеною піною на устах, мільйонами – не тими, що Газпром в них украв - скандують перед телевізорами і на парадах «бендеровци», «фашисти».
Натомість, теж не вчора буквально, прийшов час політтехнологій, а у світлі можливих глобальних пертурбацій – геополіттехнологій, софт-і хард-інструменталізму, і теж не зовсім вчора. Тим-то аж ніяк не можливий ідеологічний Турчинов-Керенський, зате геополіттехнологічний - цілком.
Де його, в якій лабораторії його могли розробити ? Ні, його вже пізно розробляти і переробляти, проте його можна купити, і далеко не лише його. Приблизно так, як януковича, не так давно.
Якому, як тепер зрозуміло, Путлер без казуїстики пригрозив війною-не-лише-газовою у випадку розціненого ним неправильного маневру на Захід. Апологія овоча неприпустима, йому немає і не буде виправдань, але потрібно розуміти, що в такого плоского Єнакієвського вуйка, який сам себе загнав в кут гіпержлобськими апетитами і юридичними бєзпрєдєлами на весь світ, не залишалося оптимістичного вибору дрейфанути в Європу, розуміючи, що його і його клани цивілізований і обережний, а тепер, як видно, трохи млявий Захід навряд чи буде затято відстоювати, ну точно не прикриє собою, якщо Росія піде війною, як він тоді вважав ще не в статусі гнаного, галімого екса, на радняк їво данбас і іщьо далі может всьо бить могут запраста каму ні жаль убіть.
Тому спокійно взяв свої мільйони чи мільярди, награбастати які можна було би аж ще через один президентський строк води, вогню і мідних труб, спокійно дав наказ розстрілювати, і спокійно виїхав з такої любої і рідної країни. Може, присів на дорожку та й поплакався від серця вдруге за життя за Межигір’ям, не знаємо, камери не зафіксували, свідків нема.
Можливо, Яценюк, як одиниця, окремо від своїх спонсорів, хороший професіонал і хороший хлопака, підозрюємо, що так. Але він зрісся – він змушений був це зробити – з фронтобатьківщинськими кадрами. А ще він - і це явний плюс в його кар’єрі – значно більш інкорпорований на Заході, ніж Юлія Тимошенко, яка має у своєму пасиві сварку з Ющенком у 2005, на яких так розраховували цивілізатори.
Відтак ні він, ані «малозрозумілий», «недорікуватий», «непромосковський» і начебто «проєвропейський» Кличко, який напевно викликає в кацапського карлика ще більше комплексів, ніж велетень вітьок, не влаштовує Кремленалітет. Інша річ ЮВТ. Тут ніби і по зросту, і по віку, і по…
…Існує чимало балачок психологів про схожість психотипів у цих двох, соціологів про «одвічне бажання простого руського люду сильної руки», астрологи розкажуть, що вони ідеально сумісні в ліжку і на кухні, а екстрасенси про чорно-білі сни російського царя, де він визволяє нещасну, замучену дівчину з косою із таборів суворого режиму НАТО і жуліка без закону Віті Данєцкого в його пророчих снах - Ростовського. Її ж паралельно в кольорах сниться асвабадітєль на білому БТР, всіяному червоними трояндами, з пєрєпєчатанами Кримськими номерами, а за ним довгий почет і пафосні крики з підкреслено московським акцентом «свадьба, свадьба, пела и плесала, было мало, стало много, крови и сала»
Утім, ми не можемо виключати, що всупереч офіційній позиції РПЦ владіміру владіміровичу чітко бачиться уві сні чоловіча еротика. Після еротичної, такої дійсної дійсності з януковичем в голову, два вуха , два ока , ніс і пупець, тепер, либонь, сексуальний маніяк готовий нагинати будь-кого, не боячись, як видно, бути самому нагнутому до летальних наслідків западнимі ліберастами, чи - чого не буває на світі ? - інкогніто своїми мальчікамі з фуфєльного банку «Россия» і груповухи «Озеро».
Зараз він пробує з Петра Олексійовича зробити євнуха у себе на родіні, трахаючи його завод і його продукцію, до слова вже не вперше, дарма, що расєйські дами включно з мадам Кабаєвою ласувати люблять не тіко нєтлєнкою Нєстлє. Та що, знов-таки, тому підеру до бабських проблем. Це певно сигнал не тому, щоб Порошенко припинив антиросійську риторику в Україні і на Заході, а щоб у разі перемоги над Юлічкою - не довго думав, як діяти і з ким домовлятися і найголовніше, про що. Пастєльні справи, на що ще інше здатна різко імпотентуюча Рашка, не на ж патент із відкриття ?!..
Чи може нинішня українська верхівка успішно протистояти московській орді ? Питання не зовсім коректне. Чи хоче вона? Чи хоче повною мірою? Чи готова все на кін покласти? Це вже, як виглядає на сьогоднішній день, правильніше звучить. Які ризики вона прораховує для себе – в першу чергу, для народу, зрозуміло, після-останню, а в кращому разі передостанню.
Ризики тут, мусимо визнати, чималі. По-перше, як всі знають «хто в нас не продає/купує в Росії – той лох». Лихо лоха в тому, що через свою жлобську і халтурну натуру він застряв в російських болотах по ніздрі діряві, став зв’язаним заручником, як тваріщь ахмєтов, наприклад, тому-то, «хто тут лох ?» в даній ситуації роз’яснення не потребує. Крім того, і це найбільш сумно та паршиво, в нашій політиці «хто не займається бізнесом – то й власне лох».
Власне, через великий бізнес в політиці, і лише через нього, влада, на її місці могла бути будь-яка інша українська влада, крім тої, яка не є бізнесовою за своєю суттю, НЕ МОЖЕ НЕ ЙТИ НА ПОСТУПКИ ОКУПАНТОВІ.
Вона змушена домовлятися про варіанти здачі національних інтересів з Кремлем, так чи інакше узгоджувати з ним дії, вона мусить задкувати, вона мусить зализувати рани ворогу своєю беззубою поведінкою, бо знає, що якщо йому не підлизати, не підіграти там де треба, якщо ворога розізлити суцільним непослухом, то вона не тільки не отримає доступ на ринки ворога, але й своїх чесно награбованих активів тут недорахується вмить. І вона не може дозволити собі бути поза грою в цій країні, коли існує така машина корупції з вічним двигуном як Нафтогаз, скільки би той клятий кацапський газ не коштував не сьогодні, так завтра. Для населення, звичайно..
Влада має чудове алібі на Заході, адже, гляньте-но, як вона гудить по світу(хоча б добре, що гудить, а не мовчить повністю). Відтак вона, на відміну від українського народу, не ризикує надто програти в цій хитросплетеній війні – рахунки «борців з агресором» не заморозять, візи не заблокують їм, на відміну від тих, хто сидів в кріслах трохи раніше. Влада зберігає силу шантажувати Кацапстан, не приймати всіх його умов: газотруба, контакти з Заходом – її останні, але суперпотужні аргументи. Але на умови федералізації, мабуть, готова піти. І спробує…
Сьогодні в Україні наявні кілька проектів українською внутрішньо-зовнішньополітичної модуляції.
Проект - російський, імперський, який реалізується зараз на Півдні і Сході.
Проект – олігархічно-бюрократичний, який у світлих відтінках реалізується на Дніпропетровщині, а у темних він зберігає за собою і в подальшому безумовно право диктату бабла і феода, права для обраних, як то в Донецьку і не лише на Сході країни. Цей проект через свою тупість і недалекоглядність бачить основну загрозу від Заходу і конкурентів з України, готовий лягти під руку імперії, засепаратизуватися, засатрапазуватися і запаразитуватися цілковито.
Квазієвропейський проект – найвиразніше представлений зараз в особі ліберала Яценюка, згідно з яким «біжимо-летимо в ЄС, міняємо у себе дома фон, ставимо трохи світліші штори і вікна, вдягаємо не білі, а бежеві тапки, але домашню обстановку верховного класу ніхто чіпати, пардон, не сміє. По суті це проект, який має надбагато спільного з попереднім і майже нічим не різниться з ним.
Націоналістичний. Він справді, допоки не занурений глибоко у владні структури, готовий битися, стрілятися з окупантами, прокурорами, мєнтами, суддями і ким завгодно, генеруючи міфи один за одним всім сучасним і наступним поколінням. Його основний недолік – не гнучкість. Його другий, чи то пак перший основний недолік, - гнучкість. Ну, ви розумієте… Тому він не має шансів на реалізацію в чистому виді, чи на довготривале існування в 21 столітті. Ну хоч би тому, що бандерівці і «бендеровци» уже далеко не лише круті пацики, що ходять з масками і скандують «слава нації», це слід розуміти.
І нарешті американо-український, а мені більш до вподоби Україно-американський. В чому його головна фішка ? Зовнішня політика, чітко сформована і підписана в міжнародних угодах, йде нога в ногу з США, себто в перспективі обов’язково і, не скажу, що будь-якою ціною, але конче – вступ до НАТО та розміщення, навряд ПРО, з огляду на ризики від ворога, але військових американських баз на території України. Без питань. Найкраще місце цьому на Заході України в Карпатському просторі. Внутрішня політика України належить народу України – і тільки йому. Цей проект не буде повноцінним і ефективним, якщо до нього не долучити європейський фактор, інтеграцією в Європу. Без Європи він може перетворитися на Нікарагуа чи до до Фіделя Кубу, при всій повазі до наших американських друзів. Простіше кажучи, без правил Європи, надзвичайно бажано, Європи єдиної і сильної, в кращому форматі і меншій залежності від російської економіки, демона корупції буде прогнати важко з наших теренів, а без Америки демона окупації. Україно-євро-американський. Євраззайці, Євраззомбі називають його традиційно атлантичним, а мені до вподоби Борисфено-Атлантичний.
Чому ми не такі не самостійні ? - спитаєте зі зрозумілою досадою. Мабуть тому що Україна, як складне сполучення верхніх і нижніх шарів геоматерії, як колективна ментальність, є дуже жіночною. Так, направду, вона має жіночу душу, і це проявляється фактично в усьому. Чи добре це, чи погано це ? І добре і погано. Зараз – погано. В майбутньому – добре і дуже добре.
Саме тому в мене майже немає сумнівів, хто в Україні незабаром стане президентом, а якщо й навіть не стане, то буде дуже сильно впливати на Вкраїну. Вона зіштовхнеться з дуже непростим вибором – коса кремлю, або коса українському народові..
І вже точно від неї буде не все залежати в цій країні, вона стане слухнянішою...
І в мене немає сумнівів, що українське суспільство – горизонтальний соціум, – а посутньо всяке суспільство завжди жіноче і жіночне – відкине остаточно свою «жіночу пасивність» і набуде рис «Нової Жінки», що вже відбулося у нас частково, що відбувається по світу зараз дуже промовисто, емансиповано. Звичайно, для цього йому необхідно подолати власний задавнений і затуманений проект – совка, основними системними дефектами якого є, повторюю, демони корупції і окупації. Долається це лише самоорганізацією і жіночою упертістю. За підтримки чоловічої волі не відходити від задуманого, не відмовлятися. Тут головне, чисто по-жіночому не пересваритися, а коли й так, то швидко по-жіночому помиритися)
Вертикальна еліта сьогоднішнього дня – більше не взірець. Її потенція ще не згасне, не зачахне так скоро, але стане холостою швидко. Демон окупації буде подоланий, не в останню чергу тому, що «Нова Жінка» більше підспудно не жадає окупанта, не прагне сили над собою і самозбереження і свого роду за будь-яку ціну. Вона самодостатня і ладна народжувати генетично кращих дітей – не від Окупанта. І не від демона корупції, внутрішньої окупації, - він теж буде придушений.
Одним словом, богиня свободи для багатьох – нарешті, обрала цю землю. Та справжня істина розкривається тоді, коли, темні енергії богині революції-свободи спадають, перемінюються поступово на світло. Тоді царство переходить від неї до Бога. І він не зі Сходу і не з Заходу, не деспот, не блудник, від над усією Землею. Амінь.
