Поки на фронті втрачають здоров’я та гинуть українські воїни, у тилу не всі усвідомлюють ціну війни.
Війна — або для всіх, або її немає, наголосив в інтерв'ю журналістці Фіртки, капітан медичної служби, командир кейсевак-групи 1 батальйону 93-ї бригади Олександр Соколюк.
«Коли ти з хлопцями — руки не опускаються. Але варто повернутися додому хоча б на кілька днів — і з’являється відчуття, що живеш у паралельних світах. І тоді виникає болюче питання: заради чого все це?» — каже військовий медик.
За його словами, українське суспільство умовно можна поділити на три частини: ті, хто воює або має рідних на фронті, ті, хто наживається на війні, і ті, для кого вона просто не існує — «бо живуть, як жили».
«Особливо важко, коли бачиш, як живуть окремі керівники громад, місцевої влади, ТЦК. Будинки за кордоном, кілька авто… І тоді починаєш ставити багато запитань», — каже Олександр Соколюк.
Боєць критично оцінює сучасні методи мобілізації.
«Багато хто з тих, кого зараз ловлять на вулицях, не мають морального права носити форму ЗСУ. Вони ганьблять її.
Я знаю хлопців, які після поранень опинилися в ТЦК. Вони не пакують людей у «бусики». Працюють трохи — і йдуть, бо не можуть з цим миритися», — каже він.
Бойовий медик наголошує, під час війни не можна відсидітися осторонь.
«Кажуть: у кожного своя війна. Але, друзі, так не буває. Якщо не можеш воювати, але допомагаєш — це по-чесному. Але якщо не робиш ні того, ні іншого — живеш лише для себе — то вибачте. Тут ставлення буде відповідне. І точно не позитивне».
Більше читайте у матеріалі: «Війна або спільна, або її немає»: капітан медичної служби Олександр Соколюк про боротьбу на фронті та виклики тилу.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
Телевізор розповідає інше... Справедливий розподіл навантаження війни - складне питання, яке привладні припосадні не лише на цивілці вирішили для себе дуже просто. І маємо те що маємо.