Часто підлітки намагаються чинити наперекір своїм батькам, коли останні просять ніби про елементарні речі.
Як не стати ворогом для власної дитини та знайти з нею спільну мову, журналістці Фіртки розповіла дитяча психологиня Ірина Волощук.
За словами фахівчині, основний акцент має бути не на тому, щоб змусити підлітка щось зробити, а на тому, щоб зберігати зв’язок із ним. Він буде підтримувати цей контакт лише тоді, коли йому буде комфортно.
«Це не означає, що батьки мають дозволяти все або не говорити про те, що їм не подобається. Це означає, що підліток має відчувати: мамі й татові важливий він сам, а не лише його оцінки, порядок у кімнаті чи відкладений убік телефон.
Якщо підліток бачить, що його люблять і цінують незалежно від його успішності чи поведінки, він буде відкритий для діалогу. Якщо ж він відчуває, що батьків турбують тільки його уроки чи дотримання правил, він закриється.
Такі діти часто починають думати, що вони нікому не потрібні. І коли ми починаємо їх «пиляти», вони лише більше переконуються в цьому.
Один із моїх секретів — вчасно зупинитися. Наприклад, якщо вранці я бачу, що мій син пішов у брудному взутті, я зупиняю себе і нічого йому не кажу.
Замість цього я оберу відповідний момент, наприклад, увечері, коли ми будемо спілкуватися в спокійній обстановці. Тоді я можу сказати: «Слухай, сьогодні мені так хотілося зробити тобі зауваження, але я стрималася». Сказати це можна жартома, легко, без моралізаторства.
Такі дрібниці важливо подавати не як докори, а з легкістю. Наприклад, просто поставити чисте взуття поруч зі словами: «Це, щоб ти не забув». Головне — не що ми говоримо, а як.
Дітям важлива повага. Вони можуть поводитися демонстративно, часом навіть агресивно, але насправді вони дуже вразливі. І коли ми говоримо їм щось на кшталт: «Що ти робиш? Ти взагалі думаєш головою?», вони лише більше переконуються у власній нікчемності».
Також Ірина Волощук поділилася власним досвідом, адже вона — мама чотирьох дітей.
«На це питання немає однозначної відповіді. Я можу сказати, як роблю я. У мене четверо дітей. Двоє вже вийшли з підліткового віку, а третьому зараз чотирнадцять років.
Мій секрет щасливих взаємин — це насамперед звернути увагу на те, наскільки часто батьки щось наказують своїм дітям. Якщо уважно поспостерігати за собою, можна побачити, що ми часто спілкуємося саме вказівками.
Підлітки мають ліміт на подібні вказівки. Якщо їм сказати двічі, то на третій раз вони можуть відповісти щось на кшталт: «не кричи», «відчепися» або просто проігнорувати. Вони не терплять тиску довго.
Тому важливо слідкувати за манерою спілкування — не говорити наказовим тоном і не висловлювати претензій. Навіть, коли батьки мають рацію, підліток відкине не лише претензію, а й сам контакт із дорослим.
Адже сам формат комунікації у вигляді докорів підлітки сприймають у штики. Якщо вони здорові, нормально розвиваються, вони чинитимуть опір. Це природний процес — вони відділяються від нас, відштовхуються, щоб стати самостійними.
Але батькам, важливо не зосереджуватися на контролі та не вимагати від них сліпого послуху. Натомість треба будувати здорові стосунки».
Спеціалістка каже, краще акцентувати на сильні сторони дитини, підкреслити їхню цінність.
«І тоді підлітки не будуватимуть стіну, а навпаки — довірятимуть батькам та залишатимуться на зв’язку».
Більше читайте в матеріалі: Розмовляти та чітко встановлювати межі: івано-франківська психологиня про побудову довіри між батьками та дітьми
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Розлучення батьків: івано-франківська психологиня розповіла, як підтримати дитину
«Не підсилювати страхи та тривоги». Як говорити з дітьми про війну?
