Невизначена втрата: як рідним зниклих безвісти подбати про психологічну рівновагу

За даними Міністерства внутрішніх справ України офіційно підтверджено близько 23 тисячі осіб, які вважаються безвісти зниклими за особливих обставин — внаслідок воєнних дій.

Поки триває розслідування обставин зникнення, сімʼї відважних захисників змушені жити у невідомості.

Про стан невизначеної втрати, у якому перебувають близькі зниклих безвісти та практичні поради щодо збереження психологічної рівноваги таким родинам Фіртка поспілкувалась з психологинею Олександрою Шевченко. 

Олександра Шевченко зазначає, невизначена втрата є найбільш стресовою формою втрати, яка не має чіткого розв'язання. 

У випадку смерті є офіційне підтвердження втрати, а ритуали трауру надають можливість попрощатися. Втім, у випадку невизначеної втрати постійна невпевненість заважає зрозуміти та знайти сенс.

«Психологічний капкан полягає в тому, що людина, рідня якої пропала безвісти переживає почуття втрати, стресу, депресії та цей процес свідомо чи несвідомо продовжується до тієї пори, поки не нададуть достовірну інформацію.

Якщо людина отримає добру звістку, то вийти з такого стану, звісно, буде легше та швидше. Якщо надійде сумна звістка — людина заново переживатиме біль втрати.

По суті, для психіки — це подвійний удар. Гірка правда полягає у тому, що ми повинні продовжувати життя попри все», — каже психологиня.

Фахівчиня продовжує: втрати є невіддільною частиною людського життя, ми можемо втратити різні речі: роботу, стосунки, дорогі речі. Усі ці втрати супроводжуються емоційним болем та тужливістю.

Разом з тим, коли втрата пов'язана з невизначеністю, емоційний біль стає ще більш інтенсивним, і він має глибший вплив на психічний стан людини.

«Невизначена втрата — це особливий тип втрати, який викликає унікальний вид горя, якому не має кінця, і причиною цього є саме невизначеність обставин. Залишається надія, що людина жива, але одночасно виникають низка відчуттів, які неможливо виразити через цю ситуацію.

У період «невизначеної втрати» важливо продовжувати жити без будь-яких для себе висновків щодо життя близьких. Прийняти той факт, що є речі, яких ми не знаємо і фантазувати у цьому випадку не варто», — радить Олександра Шевченко.

Ситуація, в якій опиняються близькі зниклих безвісти, може виглядати як патологічна. Проте, важливо розуміти, що це не патологія, а лише реакція на невизначеність. Кожна людина по своєму переживає біль втрати.

Для когось є варіанти глибокого занурення в себе, замкнутого стану, інші — мають агресивний стан та активну соціальну діяльність. Дати кожному члену сімʼї вибір, як саме реагувати на такий період життя — найкращий можливий варіант.

«Підтримати тих, хто перебуває у стані «невизначеної втрати» можливо турботою, добрим словом, а іноді просто присутністю: приготувати їжу, купити продукти, спекти щось смачне, прогулятися на природі (природа надає багато людині сил).

Якщо контакт з такою людиною близький — подаруйте їй мовчазні обійми. Якщо людині треба виговоритися — підставте своє плече або подаруйте терапію з психологом. Все індивідуально та залежить від людини, яка перебуває у цьому стані».

Олександра Шевченко запевняє: аби впоратись з емоційним станом — необхідно не затаювати  його у собі.

«Проживати ці емоції: бити подушку, кричати, виражати всю гамму відчуттів, що стискає серце, бігати, стрибати, робити дихальні практики та вправи. Найважливіше — не завмирати. Якщо немає сил для активного вираження емоцій, робіть йогу або письмову практику.

Письмо — це спосіб виведення емоцій тіла на папір. Візьміть лист паперу та ручку будь-якого кольору. Протягом 30-50 хвилин продовжуйте без цензури писати все те, що коїться у ваші душі: страхи та біль, претензії до людей, світу, політиків, Бога, образу на людей та життя та інше.

Все, що болить у вашому серці. Під час цієї вправи часто підступає клубок у горлі та ллються сльози. Дайте собі час прожити ці емоції, з повагою та любовʼю до себе».