Акторка Івано-Франківського драмтеатру Надія Левченко поєднує роботу на сцені та в кіно.
В інтерв’ю журналістці Фіртки вона розповіла про різницю між театром і камерою, свій перший досвід у зйомках та відповідальність, яку відчуває актор у кадрі.
За словами Надії Левченко, сцена і камера складні, але по-різному.
«На сцені ти можеш щоразу спробувати інакше: якщо сьогодні щось не вдалося, завтра можна виправити. Театр — це безперервний, живий процес, і я дуже вдячна йому саме за це.
У кіно все інакше. Якщо помилився — це залишається назавжди. Камера пам’ятає все, плівка пам’ятає все. Тому рівень відповідальності в кадрі надзвичайно високий. Складність і там, і там — у відповідальності, просто проявляється вона по-різному», — каже Левченко.
Акторка пригадала свій перший досвід у кіно та відчуття на знімальному майданчику.
«Пам’ятаю дуже добре. Це був короткометражний фільм «З акордеоном у Париж». Я грала вагітну жінку — матір чотирьох дітей. Її чоловік був за кордоном, а вона з усією своєю “дитячою бандою” приходить до знайомого і просить не казати нікому про її вагітність, бо дитина — не від чоловіка».
За її словами, тоді вона дуже хвилювалася.
«Руки тремтіли, текст у голові прокручувала разів десять. Штучний живіт постійно заважав — його кріпили липучкою, яка терла шкіру й часто з’їжджала.
Я була молодою акторкою, дуже сором’язливою, тому нічого не казала. У кадрі інтуїтивно намагалася триматися органічно, але страх був величезний. Пам’ятаю, як після дубля живіт просто впав — на щастя, не в кадрі.
Переживала страшенно, але водночас багато сміялася. Це був веселий і дуже цінний досвід», — пригадує акторка.
Надія Левченко додає, що підготовка до ролі в театрі та кіно фактично не відрізняється.
«Мені однаково потрібно вивчити персонажа: хто він, звідки, які в нього звички, манери, смаки. Це не змінюється — чи ти працюєш у театрі, чи в кіно.
Відмінність лише в манері існування. У театрі потрібна більша енергія: голос сильніший, рухи ширші, жести активніші. Глядачі на балконі мають усе побачити й почути. У кіно ж потрібно бути максимально природною і зібраною — камера все фіксує», — підкреслює акторка.
Більше читайте у матеріалі: «Театр сьогодні — лікарня для душі»: акторка Надія Левченко про сцену, кіно та мистецтво під час війни.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
