В попередній публікації ми розповідали, як в Івано-Франківську та області борються з поширенням наркотиків серед дітей. Однак попри зусилля проблема наркоманії серед молоді залишається.
Бажання відчути себе героєм, виділитись серед ровесників, втекти від реальності, або ж за компанію з цікавості - це лише деякі з причини, які спонукають спробувати заборону.
Чимало сучасних серіалів про тинейджерів створюють ілюзію вседозволеності та підштовхують до бажання перетнути межу.
Не усвідомлюючи наслідків, підлітки пробують наркотик, наражаючи себе на небезпеку.
Що таке наркотик та залежність, як він впливає на мозок дитини, чим можуть зарадити батьки та чому інколи вони ж запускають цей процес?
Про це розпитуємо у доцента кафедри психіатрії, наркології і медичної психології ІФНМУ, кандидата медичних наук, члена Європейської психіатричної асоціації, лікаря-психіатра, дитячого психіатра Олени Пітик.
.png)
Лікар зазначає, медицина розглядає наркозалежність як захворювання і так зване рекреаційне вживання психоактивних речовин.
"Одразу поясню, психоактивна речовина - це речовина, одноразове вживання якої викликає комфортний психічний стан, а систематичне вживання може потенційно викликати залежність. Існує міф, що абсолютно всі люди, які пробують ті чи інші психоактивні речовини, стають залежними. Насправді, останні дослідження показують, що залежними стають приблизно 7-10% людей. Але коли виникає залежність це вже стає медичною проблемою", - розповідає Олена Пітик.
Психіатр пояснює, залежно від дії на мозок психоактивні речовини поділяються на три великі групи. За механізмом дії на центральну нервову систему людини розрізняють:
- седатики, які пригнічують. Сюди відноситься алкоголь, похідні опіоїдів, барбітурати.
- стимулятори, до них відноситься кокаїн та похідні амфетамінів.
- психоделіки або галюциногени - це препарати, які чітко змінюють стан свідомості і потенційно здатні викликати психоз. Їх ще називають психодизлептиками. В цю групу відносяться мескалін, ЛСД, а також каннабіноїди.
“Я би хотіла підкреслити, особливо для батьків та підлітків, що в третю групу відносяться препарати каннабіноїди. Бо дуже часто чую від своїх пацієнтів та навіть від студентів, яким викладаю, що каннабіноїди - це достатньо безпечні речовини, і нічого страшного не станеться, що це просто психостимулятори. Проте, насправді, каннабіноїди не лише вбивають клітини мозку та нейронні зв’язки, вони також можуть викликати психоз”, – наголошує лікар.
Сама по собі конопля - це трава, яка має багато алкалоїдів, приблизно 70, або й більше. Далеко не всі з них шкідливі. Однак психоз може виникнути і від однієї сигарети з марихуаною. Тому, що конопля містить тетрагідроканабінол, що власне і є психоделіком. Ця речовина непередбачуваної дії.
"У традиційній українській психіатрії ми поділяємо психоактивні речовини на токсикоманічні середники та наркотичні. І ті, і ті є психотропними отрутами. Різниця полягає у правовому полі", - каже медик.
До токсикоманічних відносяться ті, які дозволені до виготовлення, зберігання та розповсюдження. Це, наприклад, кофеїн, нікотин, алкоголь.
"Наркотичними речовинами ми називаємо речовини, які внесені в списки наркотичних речовин. Є різні списки наркотиків згідно з ВООЗ, у кожній країні свої списки заборонених психоактивних речовин. Це означає, що виготовлення, розповсюдження і зберігання цих речовин карається законодавством. Ці дії стосовно наркотиків підпадають під кримінальну відповідальність", - роз'яснює психіатр.
Наркотичні речовини небезпечні за своєю дією на мозок.
Олена Пітик наголошує, побутує думка, що препарати групи амфетаміну застосовуються у медицині і тому їх можна використовувати без особливих показань та без важких наслідків. Але це не означає, що ті таблетки, які виготовлені "кустарно", можуть нести в собі лікувальне навантаження.
«Адже для того, щоб будь-яка речовина стала ліками потрібні тривалі дослідження. І до того, як препарат вийде на ринок має пройти приблизно 15 років. А штучно виготовлений амфетамін, який люблять використовувати підлітки, є вкрай небезпечним, тому що він руйнує зв’язки між клітинами головного мозку та здатен дуже швидко викликати залежність», - зазначає лікар.
Наркозалежність розвивається за пів року вживання
«Я часто стикаюсь з тим, що таблетки амфетаміну подрібнюють та приймають інтраназально (через носоглотку, шляхом вдихання, – ред.) Це призводить до катастрофічних наслідків. Речовина надзвичайно швидко потрапляє в мозок. Це робиться для того, щоб пришвидшити її дію. Однак саме це призводить до значних порушень слизової носоглотки, як результат людина отримує опіки та атрофію. Щодо впливу на мозок дуже важко спрогнозувати наслідки. Вони можуть бути й незворотними», - каже психіатр.
Дуже часто підлітки поєднують ці речовини з алкоголем, енергетиками, в яких міститься величезна кількість кофеїну. А суміш усіх цих речовин дає просто непередбачувані наслідки.
Наслідки можуть виражатися у тривозі, можливе виникнення панічної атаки, або навіть розвиток психозу, галюцинаторних переживань, маячних ідей, психомоторного збудження.
Оскільки виникають галюцинації, то йде порушення мислення, виникають маячні ідеї. Тут ми говоримо про галюцинаторно-маячне збудження, при якому молода людина може завдати ушкодження собі та навколишнім.
Усе це може виникнути вже при першому вживанні, залежно від того, які речовини вживаються, у якій кількості та в якому стані знаходиться нервова система. А на нервову систему впливає і спадковість, і перенесені захворювання.
«Передбачити, яким чином ця речовина подіє у кожному конкретному випадку неможливо», - каже Олена Пітик.
Всесвітня організація здоров’я проводила дослідження щодо заборон. Ми звикли говорити про те, що заборонений плід є солодким, але насправді, чим більше існує офіційних заборон в плані вживання психоактивних речовин, тим така політика дієвіша і виправдовує себе. Як би ми не хотіли це заперечувати.
«Попри поширену думку, у Нідерландах ви не можете просто стати на вулиці і курити сигарету з коноплею. Але ми чомусь думаємо, що там усе дозволено. І це створює непорозуміння в плані легальності/нелегальності тих чи інших речовин», - розповідає Олена Пітик.
Чому дитина може почати вживати наркотики, які фактори на це впливають?
Більшість людей починають вживати наркотики з цікавості. І, зазвичай, перша доза завжди безкоштовна. Але вона уже потенційно може викликати залежність.
Якщо говорити про спадковість, дійсно є генетичні фактори, які впливають на схильність, проте мова не йде про якийсь один ген. Тут ми говоримо про спадкову схильність до психозу. За це відповідають незначно пенетруючі гени, які розташовані у різних хромосомах. Та чи вони зреагують, чи буде це підгрунтям до розвитку психозу передбачити не може ніхто.
«Є й близнюкові дослідження (генетичні методи, – ред.), які говорять про спадкову схильність до розвитку залежності. Інші дослідження доводять, що має значення стать людини, що представники чоловічої статі частіше стають залежними. Якщо вживали батьки, то є більша імовірність того, що діти почнуть вживати психоактивні речовини», - розповідає Олена Пітик.
Існує міф щодо розлучень. Тобто, що більше схильні до формування залежності діти, які виховуються кимось одним із батьків. Насправді, це не так. Травмуючим у цьому плані є сам процес розлучення. Тому що дуже часто він супроводжується драматичними подіями та неадекватними відносинами між батьками, навіть війнами між сім’ями.
Діти надзвичайно чутливі у ці моменти, тому не можна думати, що це для них пройде безслідно.
Не маючи дорослого досвіду виходу з таких ситуацій, діти можуть шукати спосіб захиститися від тривоги і ним може стати втеча у дурман.
Така поведінка дитини характерна не лише, коли йдеться про розлучення батьків, але й тоді, коли вони ділять майно, коли у сім’ї налаштовані один проти одного, або коли дитині свідомо чи безсвідомо дають зрозуміти, що один з батьків гарний, а інший - поганий.
Нерідко батьки або зовсім забувають дбати про своїх дітей, або думають, якщо дитина одягнена, нагодована то цього достатньо. Як впливає батьківське виховання на можливий розвиток наркозалежності?
Це ще один міф, коли люди думають, що залежними стають або діти з бідних сімей, або лише з багатих.
Тут ідеться про те, що комунікації в родині повинні бути спрямовані на комфорт і дитини, і батьків. Важливим є особистий позитивний приклад від батьків, довіра та відвертість з дітьми.
Дуже багато батьків забувають, що у цивільному кодексі прописано не тільки одягнути і нагодувати дитину, а там ще є фраза «підготовка до дорослого життя».
Вони ж думають, що цей процес відбувається самостійно, без їхньої участі. І коли дитина досягне 18 років, то вона одразу раптом стане дорослою. Але, насправді, так не станеться. Дитину до дорослого життя потрібно готувати - це основне завдання батьків. Тому тут рекомендую усім пригадати, якими дітьми були та як дорослішали ми самі.
Великий вплив на вживання психотропних речовин має соціально-економічне становище у країні.
На превеликий жаль, наша країна уже кілька десятиліть знаходиться у безперервному стані змін та реформ. І це не може не відображатися на психічному здоров’ї всього населення.
В цих умовах більшість мешканців нашої країни живе у стані соціально-стресового розладу. Для того, щоб це припинити має бути стабільність в державі. Оскільки нестабільність та непередбачуваність майбутнього є одним із найбільш стресових факторів для людей будь-якого віку.
Якщо ми говоримо про дітей, то для них є ще один стрес-фактор. Бо на сьогодні ми не знаємо, як буде побудований освітній процес у майбутньому.
Тобто ми лягаємо спати з одними законами – прокидаємося з іншими, лягаємо спати з одними вимогами до наших дітей в школі, до вступу в університет – прокидаємося з іншими. І ці вимоги постійно змінюються. Не кожен встигає вчасно адаптуватись. А, в принципі, в таких умовах сам процес адаптації стає складнішим, тривалішим і несе величезне навантаження на діяльність центральної нервової системи.
Як впливає вік на розвиток залежності?
Наш мозок надзвичайно складний орган, який формується поступово. Є критичні періоди розвитку центральної нервової системи. Мозок завершує своє формування приблизно у віці 25-26 років.
Тому вплив наркотику на підлітка дуже важко спрогнозувати. Але несформованому мозку набагато простіше стати залежним. Крім того, у підлітків несформовані і особистісні якості, погляди на життя. Тому чим раніше дитина починає вживати наркотик, тим більшу шкоду вона нанесе своєму мозку.
Наркотик у пам’яті людини лишається до кінця життя.
А з вашого досвіду, кого легше лікувати підлітка чи вже дорослу людину?
Я можливо скажу банальність, але набагато легше профілактувати. Тому що, коли розвивається залежність, особливо фізична, то повернути мозок у стан норми уже не вдасться.
Фізична залежність характеризується абстинентним синдромом, який набагато легше пролікувати.
А зняти психологічну, психічну залежність дитині, підлітку або дорослій людині надзвичайно складно.
Тому я наголошую, набагато простіше надати консультацію батькам, щоб уникнути виникнення залежності у дитини, ніж потім боротися уже з наслідками.
Ще раз підкреслю, особливо складно подолати психічну залежність. Тут потрібна складна та інтегративна робота цілої команди спеціалістів. Лише одного лікаря-психіатра недостатньо. Має працювати лікар, психолог, трудотерапевт та інші кваліфіковані спеціалісти.
Одним із факторів розвитку залежності у підлітків є різноманітні розлади. Наприклад, тривожний розлад, соціальні фобії, розлади настрою.
Тому батькам потрібно звертати увагу на позитивні комунікації в родині, на справжні прояви любові та ніжності.
Я вважаю, що з дітьми можуть працювати ті спеціалісти, які компетентні у дорослій психіатрії, тому що дуже часто маємо справу з батьками. Вони приводять дитину, ти бачиш дитячі проблеми і маєш зрозуміти, звідки «ноги ростуть». А найчастіше проблеми стосуються самих батьків, їхніх складних стосунків, неадекватних комунікацій, або психологічних проблем когось із батьків. Врешті, причиною можуть бути навіть конфлікти між поколіннями: батьками і дідусем чи бабусею. І це все треба вміти відстежити. Бо якщо ти цього не побачиш, то можна помилитися в діагностиці.
На що порадите звертати увагу батькам?
Є певні ознаки, які допоможуть визначити, чи дитина вживає психоактивні речовини:
- втрата інтересу до навчання, невмотивоване зниження успішності, особливо з тих предметів, які дитині були цікаві;
- втрата стосунків з приятелями;
- зміна оточення, спілкування. Це може бути і в інтернеті. Адже батьки повинні контролювати, з ким спілкується їхня дитина вживу та в мережі, для цього існують відповідні програми;
- різка зміна інтересів, спектру діяльності, стилю поведінки;
- поява специфічних рис. Наприклад, дитина стала більше обманювати, стала більш цинічною, егоїстичною;
- уникання побутових обов’язків, які дитина раніше виконувала;
- пізні повернення додому;
- намагання будь-що знайти кошти для невідомих батькам потреб;
- надмірне вживання тонізуючих напоїв та енергетиків, куріння;
- приймання певних ліків з невідомих причин чи недуг. До прикладу ні з того, ні з сього живіт заболів і дитина приймає якісь ліки, а батькам невідомо що це. Чи коли дитина обманює, що приймає ліки, а замість них приймає наркотик;
- зміна емоційного і життєвого тонусу. Коли дитина вже зранку прокидається у поганому настрої, в тривозі, в дисфорії, у роздратуванні, з бажанням з найменшого приводу "розрядитися" на оточуючих. Або ж навпаки дитина стала апатична, млява, їй до всього байдуже. Або коли батьки бачать зміну життєвого тонусу після повернення дитини додому. Це може бути ейфорія, покращення настрою;
- затримка правоохоронними органами.
Це має обов’язково насторожити батьків.
Також існують фактори захисту, які впливають на те, чи почне дитина взагалі вживати наркотики.
- Високі моральні цінності в родині.
- Релігійність, яка відрізняє наш західний регіон. Тут йдеться про традиційну релігійність: греко-католицька та православна. Проте релігійність не повинна бути фанатичною. Дуже важлива золота середина, тому що люди схильні бути або надміру релігійними, або ідентифікувати себе як атеїстів.
- Позитивні комунікацій в родині. Батьки між собою мають адекватно спілкуватись, уникати критиканства, гіперопіки. Бо, насправді, в будь-яких питаннях між собою можна домовитися.
- Просоціальні установки в сім’ї з наявними правилами, родинними традиціями, яких дотримуються всі члени родини. Тут не повинно виникати ситуацій, коли мамі чи татові щось можна, а дитині - ні.
- Інтелектуальна і культурна орієнтація. Я розумію, що зараз багато дітей не хочуть читати книги, але це є одним із факторів захисту. Тому важливо прививати дитині любов до читання.
- Щира любов між усіма членами родини та адекватні її прояви.
- Позитивна поведінка однолітків, з якими спілкується дитина.
- Гарні навички спілкування, які вироблені у дитини.
- Адекватні навички долання стресу. Так звані копінг-механізми. Дитина повинна мати уявлення, що таке конфлікт, яким чином його можна вирішувати.
До прикладу, якщо розлючений батько приходить з роботи і каже, що його «дістали» підлеглі і водночас сідає та починає вживати спиртне. Спостерігаючи таку поведінку батька, у дитини чітко виникає асоціація між конфліктною ситуацією та вживанням алкоголю.
Або ж другий приклад, коли мама приходить додому, скаржиться на своїх колег і починає швидко їсти. У дитини виникає асоціація, що конфліктну ситуацію можна "заїсти".
Чим частіше дитина спостерігатиме такі прояви поведінки у батьків, тим більша імовірність, що вона вирішуватиме уже свої конфлікти втечею у залежність.
Тому, чим раніше дитина починає це бачити, тим швидше у неї формуються такі неадекватні копінг-стратегії.
Але й водночас, чим швидше звертаються за допомогою, тим вона буде дієвішою.
Олена Пітик додає, що виявити, чи дитина вживає наркотики легко. Для цього існують відповідні тестові системи, які продаються в аптеках. Найбільш достовірними серед них є тести, розраховані на виявлення якогось одного наркотика, а не одразу декількох.
«Із мого досвіду найбільш розповсюдженим зараз у нашому середовищі є вживання амфетаміну та амфетаміноподібних речовин. До прикладу, у 80-ті роки більш розповсюдженими були опіоїдні наркотики. Зараз трохи змінився спектр в бік синтетичних наркотиків, особливо у бік психостимуляторів», - зазначає Олена Пітик.
Крім того, каже, у всьому світі амфетамін вважається студентським наркотиком. Та саме він є дуже небезпечним у плані виникненні залежності.
Якщо батьки розуміють, що дитину потрібно рятувати. Що їм робити, куди звертатися?
Якщо ми говоримо про необхідність психіатричної допомоги, то у більшості випадків ми керуємось законом про психіатричну допомогу. Це в першу чергу стосується інформованої згоди і конфіденційності.
Коли мова про дітей до 14 років нам потрібна інформована згода обох батьків. А після 14 років лише згода самої дитини.
Минулого року у нас змінилось законодавство. Раніше, коли йшлося про вік від 14 до 18 років, нам необхідна була згода і батьків, і дитини.
А якщо дитина каже: «Ні. У мене все добре. Це у вас проблеми». Як діяти?
Тоді краще попрацювати батькам, переконати дитину, що їй необхідна допомога.
Проте є випадки, коли інформована згода непотрібна. Це ті випадки, коли внаслідок психічного розладу, який виник через вживання психоактивної речовини існує ризик розвитку стану, або є наявні симптоми, які можуть нести небезпеку для оточуючих або для самого себе.
Або ж, до прикладу, коли вживання психоактивних речовин призводить до нездатності підтримувати свої основні фізіологічні функції, тобто це вже реанімація.
Така практика існує в усьому світі.
Який найнижчий поріг, коли зверталися за допомогою, щоб побороти залежність від наркотиків у дитини?
Нижче, ніж у 14 річної дитини залежності за свій десятирічний досвід роботи з дітьми, я особисто не бачила. Але тут мова йде уже про сформовану залежність.
Проте звертатися необхідно вже тоді, коли є перші ознаки того, що дитина вживає психоактивні речовини.
Психоедукативні методи безумовно дають свій ефект. Це коли дитині і батькам надається фахова детальна інформація щодо тих чи інших речовин, як вони руйнують мозок, тіло, до яких наслідків можуть призвести. Тоді легше повернути дитину до нормального життя.
Бо сформована залежність це не просто погана звичка, це вже захворювання, розлад, в основі якого лежать мозкові механізми. І повернути функції мозку у так би мовити «правильне русло» надзвичайно важко.
Втім, Олена Пітик підкреслює, що до медицини звертаються в останню чергу.
Бо у нас до сих пір існує та ще довший час існуватиме так зване «таврування» або науковою мовою «стигматизація», коли вважається, що якщо звернулися до психіатра, то вас внесли у базу даних, поставили діагноз і на вас уже поставлене тавро.
"Насправді це не так, уся інформація є конфіденційною. А по-друге, ми можемо лікувати лише тоді, коли людина сама хоче лікування. Своїм студентам я завжди намагаюся пояснити, що психіатрія така сама медична галузь як і всі інші. Є певні відмінності, але це медична галузь, де ніхто нікого насилу не лікує. І якщо здійснюються якісь заходи, то вони лише для того, щоб забезпечити безпеку медичного персоналу та пацієнта. Навіть коли йдеться про такий захід як фіксація пацієнта, то ми це робимо не тому, що нам так хочеться, а насамперед тому, щоб лікарі могли оглянути людину та допомогти їй медикаментозно. Бо як, до прикладу, ви зможете зробити укол людині, яка бігає коридором та кидається на вас?", - наголошує лікар-психіатр.
На всі дії медиків існують відповідні протоколи. Коли людина вже знаходиться у такому стані, ми розуміємо що це не просто так, що вона страждає і, застосовуючи відповідні медикаменти, ми їй намагаємось допомогти, а не покарати за щось чи познущатися з неї, як вважає більшість людей.
"Я неодноразово чула вислів від своїх пацієнтів: «Я краще все життя прийматиму медикаменти, ніж стану узалежненим від канабіноїдів або амфетамінів». Однак тут йдеться про людей, які вже розпочали лікування. Вони це кажуть вже після того, як відчули різницю між імпульсивними станами і тим, як вони себе почувають, приймаючи ліки. Тому що коли йдеться про залежність то без медикаментів вже не обійтись", - констатує лікар.
Як на вашу думку вплинула ситуація з карантином, адже це глобальний стрес, як для батьків так і для дітей?
На превеликий жаль, ВООЗ уже констатувала, що у зв’язку з карантином нас очікує швидше за все пандемія психічних розладів у всьому світі. І в цьому плані є велика різниця між країнами, які цивілізовано ставляться до свого населення, в яких є громадянське суспільство і відповідний соціальний захист та Україною, де населення постійно живе у перманентному стресі.
Неможливо передбачити, яким чином ми будемо адаптовуватися до цього вірусу, адже ми багато чого не знаємо про нього. Поза всяким сумнівом, всі карантинні обмеження, які регламентовані ВООЗ, МОЗ різних країн мають сенс. І ми маємо це розуміти. Однак, ми також маємо усвідомлювати, що ця ситуація не може не впливати на психічне здоров’я людей в усьому світі.
Розмовляла: Олена Британська
