До повномасштабного вторгнення Дарина Яковлева жила у Дніпрі та працювала психологом. Жінка допомагала людям долати ментальні труднощі й будувала професійну кар’єру.
24 лютого 2022 року її життя кардинально змінилося. Дарина Яковлева стала дружиною військовослужбовця та згодом переїхала до Івано-Франківська — міста, де знайшла прихисток і підтримку.
Про свій шлях, пережиті вибухи поблизу дому, страх та вимушений переїзд жінка розповіла журналістці Фіртки.
За словами Дарини Яковлевої, повномасштабна війна поділила її життя на «до» і «після». Півтора року тому вона була змушена залишити рідне місто через постійну небезпеку.
«У нас з усіма трапився певний масштабний рік. Хтось наважувався виїжджати раніше, коли були евакуаційні потяги і масовий страх за життя. Я тоді не наважувалася, бо вдома був чоловік, на якого могла опиратися», — згадує жінка.
Ситуація змінилася навесні 2022 року, коли чоловік Дарини пішов служити.
«Десь у квітні він пішов до військкомату, а в липні його вже забрали. Я почала весь час їздити в інші міста. Мені стало страшнувато, хоча не можу сказати, що це було дуже страшно», — розповідає Дарина Яковлева.
Вибухи, тривога та рішення про переїзд
Після початку війни Дарина намагалася жити у звичному ритмі. Вона відкрила психологічний центр і працювала у власному кабінеті. Переломним моментом став вибух неподалік дому.
«Він мене настільки перелякав, що я перестала нормально спати. Мене не рятував навіть коридор. П’ятий поверх став для мене дуже тривожним місцем», — каже психологиня.
Жінка шукала укриття, майже не спала вночі та постійно стежила за безпековою ситуацією.
«Я могла піти в укриття об одинадцятій, сидіти там, а потім зранку йти до клієнтів і допомагати їм тримати ментальне здоров’я, коли у самої вже було роздвоєне життя».
Згодом Дарина почала виїжджати до Трускавця — спочатку на кілька тижнів, а потім на кілька місяців, щоб перезимувати.
«Я зрозуміла, що війна не закінчилась і ніяк не закінчується. Тому вирішила обирати місце не для перечікування, а для життя», — пояснює жінка.
Вибір стояв між кількома містами. Вирішальним став Івано-Франківськ.
«Коли я піднялася і подивилася на місто зверху, воно мене так зачарувало, що я вирішила: щось мене тягне у Франківськ. Я приїхала сюди — і мені запало в серце», — розповідає Дарина Яковлева.
Адаптація та спільнота
Рішення про переїзд Дарини Яковлевої спершу не підтримав чоловік. За словами жінки, для нього це означало втрату відчуття опори.
Квартира у Дніпрі була орендованою. Після переїзду Дарина ще пів року її утримувала. Фінансово допомагав чоловік, однак саме рішення про зміну міста він сприйняв негативно.
«Для нього це була втрата якоїсь опори. Квартира була орендована у Дніпрі, і я ще пів року продовжувала її утримувати. Він мені в цьому допомагав, але дуже негативно сприйняв рішення переїхати», — згадує жінка.
Через це між подружжям часто виникали конфлікти.
«Ми дуже багато сварилися, обговорювали, не могли знайти компромісу, навіть розходились. Згодом позиція чоловіка змінилася. Це сталося після того, як він побував в Івано-Франківську та прогулявся містом».
Найболючішим для психологині було залишити клієнтів і власний кабінет у Дніпрі.
«Мені найважче було те, що я залишаю свій кабінет, де мої клієнти відчували безпеку. Тут усе змінювалося, коли вони приносили на сесії свої історії, і я довго відчувала провину через те, що кидаю їх», — розповідає Дарина Яковлева.
Під час переїзду жінка також була змушена залишити домашніх улюбленців. У Івано-Франківську їй не вдалося знайти житло, де дозволяли проживання з тваринами.
Родичі Дарини підтримали її рішення.
«Мама відреагувала добре, і тато теж. Вони бачили мій стан, наскільки я хвилювалася через обстріли, і розуміли, що це можливість спокійніше спати та жити», — пояснює психологиня.
Народження спільноти «Inside»
Після остаточного переїзду до Івано-Франківська Дарина Яковлева зіткнулася з самотністю — у місті вона нікого не знала. Щоб познайомитися з людьми, жінка вирішила організувати невелику зустріч.
«Я люблю пити каву з корицею. Тому вирішила написати у Threads, що запрошую на каву з корицею в четвер. Прийшло шість людей, потім — одинадцять, а на третій четвер — двадцять. Це було безкоштовно», — розповідає Дарина.
Згодом ці зустрічі переросли у спільноту під назвою «Inside».
За словами психологині, формат живих зустрічей став поштовхом для людей проявляти себе та заявляти про власні ідеї. Спільнота існує вже десять місяців.
«Ми зустрічаємось кожен четвер. Тепер зустрічі мають різну тематику, приходять спікери. 20% від суми з кожної кави ми передаємо на благодійність — на Збройні сили України».
Дарина описує «Inside» як простір підтримки, розвитку та натхнення. За її словами, спільнота відкрита для всіх, однак найчастіше на зустрічі приходять жінки.
«Це простір змін. Для жінок-підприємців, для тих, хто хоче розвивати себе, свій бізнес або ідею. Це про щирість, справжність і чесність», — зазначає психологиня.
Фахівчиня радить переселенцям не замикатися в собі та шукати людей і спільноти.
«Навіть якщо є одна людина, з якою можна поділитися емоціями, адаптація стає легшою. А коли є спільнота з різними історіями — жити значно простіше», — пояснює Дарина.
Окрім цього, психологиня створила окрему спільноту для внутрішньо переміщених людей. Її мета — допомогти переселенцям знайти однодумців, клієнтів і партнерів, а також налагодити контакт із місцевими жителями.
«Об’єднати тих, хто переїхав, із тими, хто живе тут, — складний процес. У чомусь ми дуже схожі, а в чомусь різні: менталітет, звички, традиції», — каже Дарина Яковлева.
Любов до традицій та культури Прикарпаття
Дарина Яковлева захоплюється місцевими традиціями та культурою Івано-Франківська.
«Мене навчають панянки, які самі з Франківська. Я вже знаю, що тут є слово „та“, воно має багато відтінків. Є слова, які я теж починаю вживати — „ніц“, „йой“», — розповідає жінка.
Психологиня мріє відвідати справжнє гуцульське весілля та поїхати в Криворівню, щоб побачити колядування.
«Тут поважають культуру, орнаменти, прикраси, вишиванки. Це те, чого мені не вистачало», — зазначає Дарина.
Особливо жінка пишається своєю вишиванкою.
«У мене рожева, дуже класна, харківська. Купила в Стрию, але вишивали її в Харкові у квітні 2022 року, коли йшла війна. Мені дуже важливо було придбати вишиванку для свят.
Мені подобається, як тут відзначають різні свята. Ярмарки дуже подобаються», — додає Дарина Яковлева.
Життя дружини військового
«Мені здається, що я тут і стала воїном. Зараз усі мої сили йдуть в реалізацію — щоб побудувати довіру до мене як психолога, створювати психологічний центр і відкривати його тут», — каже вона.
Дарина спілкується з чоловіком переважно через відеодзвінки, коли це можливо.
«Спокійний сон, психотерапія, навчання допомагають впоратися з тривогою. І люди, тому що коли мені дуже сумно, я можу поділитися з чоловіком або прийти до подруг і розповісти, як мені буває», — пояснює дружина військового.
Вплив війни на сім’ю жінка описує так:
«Ті речі, через які ми колись могли сваритися годинами, тепер займають не більше двох хвилин. Ми стали цінувати час, який в нас є. Кожна спільна кава, кожен сніданок, кожна поїздка в гори — вони інші, вони відрізняються».
Водночас Дарина наголошує:
«Я не романтизую війну. Це важко, складно для кожного з нас».
Плани на майбутнє психологині та її родини — жити в Івано-Франківську, розвивати спільноту, а чоловік планує відкривати бізнес. Вони мріють створити сім’ю:
«Щоб у нас була дитина, яка живе і росте під мирним українським небом», — каже Дарина.
Як дружина військового, Дарина Яковлева радить:
«Потрібне терпіння та вміння говорити. Не закриватися в собі. Чоловікам військовим потрібно знати, як ми тут живемо, щоб мати місточок, зв’язок із цивільним життям».
Щодо Івано-Франківська, Дарина Яковлева говорить, що місто стало для неї особливим місцем. Вона відзначає культурні та соціальні переваги міста:
«Люблю Франківськ, бо тут є чудовий драматичний театр, де можна переживати емоції, а Промприлад — місце неймовірних зустрічей і заходів. І ще — через людей, яких я тут зустріла», — підкреслила Дарина Яковлева.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
«Ми не ділимо військових на "наших" і "ваших"»: історія івано-франківської волонтерки Мар’яни Заграй
