Почуття провини та сорому в гештальт-терапії розглядають як сигнали порушення або складності контакту людини з собою та з іншими.
Про це журналістці Фіртки розповіла гештальт-терапевтка Дарина Яковлева.
За її словами, ключовою відмінністю між цими двома емоціями є фокус переживання — дія або особистість.
«Я гештальт-терапевтка, і цей напрям психотерапії розглядає ці почуття як сигнали порушення або складності контакту з собою та іншими людьми», — зазначила Дарина Яковлева.
Як пояснює фахівчиня, почуття провини пов’язане насамперед із вчинком або бездіяльністю.
«Якщо ми говоримо про провину, то ключовим є “я щось зробила” або “я чогось не зробила”», — наголошує вона.
За словами Дарини Яковлевої, провина виникає у кількох випадках: коли людина змушена порушити власні цінності через зовнішній тиск, коли завдає шкоди іншому або не відбувається контакт, який був для неї важливим, а також тоді, коли існує реальна відповідальність за дію чи вибір.
«Провина завжди пов’язана з контактом і усвідомленням відповідальності. Вона має імпульс до дії: сказати, вибачитись, завершити ситуацію, оскільки всі гештальти прагнуть до завершення», — пояснює терапевтка.
Вона додає, що почуття провини є рухом до контакту і проявом дорослої відповідальності за власні вчинки.
«Це переживання, у якому з’являється бажання щось змінити», — зазначає Дарина Яковлева.
На відміну від провини, сором має інший фокус.
«Якщо у провині фокус на вчинку, а не на особистості, то сором фокусується не на дії, а на ідентичності. Це переживання про себе як про людину: “зі мною щось не так”», — пояснює фахівчиня.
За її словами, сором майже завжди виникає у присутності іншої людини, яка засуджує.
«Сором майже завжди з’являється поруч з іншою людиною, яка соромить. Це емоція порушеного контакту, коли людина намагається показати себе такою, якою вона є, але інша людина її не просто не приймає, а ще й засуджує», — говорить Дарина Яковлева.
У таких ситуаціях, за її словами, виникає бажання ізолюватися.
«Тоді з’являється бажання сховатися, зникнути. Сором часто є сигналом до виходу з контакту і є дитячим переживанням», — підсумовує гештальт-терапевтка.
Почуття провини та сорому в реальному переживанні людини рідко існують окремо, саме тому їх часто плутають.
За словами фахівчині, зазвичай усе починається з конкретної дії або ситуації, яку людина оцінює як помилку чи невдалий вибір.
«Спочатку людина усвідомлює дію — “я щось зробила або не зробила”. Але дуже швидко фокус зміщується з вчинку на особистість, і замість “я зробила щось не так” з’являється “зі мною щось не так”», — пояснює Дарина Яковлева.
Вона зазначає, що цей зсув не є випадковим і часто має коріння у дитячому досвіді.
«Для багатьох людей ще в дитинстві помилка не відокремлювалася від особистості: за дією одразу йшла оцінка самої дитини. У дорослому віці мова і внутрішній діалог продовжують відтворювати цю плутанину», — говорить терапевтка.
Саме тому, за її словами, люди часто використовують фразу «мені соромно», маючи на увазі відповідальність за конкретну дію, але внутрішньо вже переживають тотальний осуд себе.
Окремо Дарина Яковлева звертає увагу на соціальну природу сорому.
«Сором майже завжди має соціальне походження. Навіть коли поруч нікого немає, в переживанні присутній уявний інший — внутрішній голос значущих дорослих, суспільства або середовища», — зазначає вона.
За її словами, саме через це здається, що сором є «власним» почуттям, хоча насправді він виникає у полі оцінки.
Водночас провина, на відміну від сорому, часто є більш витримуваним переживанням.
«З провиною ще можна щось зробити: виправити, змінити або завершити ситуацію. А з переживанням “я погана або поганий” дії не народжуються — виникає лише бажання сховатися або зникнути», — пояснює гештальт-терапевтка.
Саме тому, за її словами, сором часто маскується під провину.
«Людина роками може носити в собі відчуття відповідальності там, де насправді живе біль від того, що її відштовхнули», — підсумовує Дарина Яковлева.
Почуття провини під час війни та постійного стресу можуть значно посилюватися.
«Так, ці почуття дуже сильно посилюються. Постійна небезпека змушує психіку шукати “винного”, і часто ним стаємо ми самі», — зазначає фахівчиня.
Психологиня пояснює, що людина часто опиняється у неможливому виборі, де будь-яке рішення має високу ціну, а психіка прагне чіткого поділу на «правильно/неправильно».
Провина виникає там, де є цінності та неможливість відповідати їм на 100%: бути зі своїми, захищати, вижити, зберегти дітей і себе.
Дарина Яковлева виділяє кілька типів провини, які посилюються у стресових умовах війни:
-
Провина за виїзд або зміну країни, відома як «провина того, хто вижив»:
«Я в безпеці — інші ні», «Я живу нормально — хтось гине», «Я поїхала — значить, кинула». Навіть якщо це був єдиний можливий вибір, провина тут — спроба залишитися лояльною своїм, навіть на відстані. - Провина за те, що залишився, пов’язана з внутрішнім судом:
«Я наражаю близьких на небезпеку», «Я не забезпечив безпеку», «Я не мав права ризикувати». Тобто поїхав — винен, що кинув, залишився — винен, що не вберіг. Це подвійна пастка без “чистого” виходу. -
Провина за вибір боротьби (військової чи активної) часто супроводжується моральною травмою: доводиться робити те, що суперечить мирним цінностям, бачити жорстокість, виживати там, де інші гинуть. Усередині звучить: “Я зробив те, що було потрібно — але це не означає, що мені з цим легко”.
-
Провина за те, що не обрав боротьбу виникає через соціальний сором і внутрішній суд: «Я недостатньо роблю», «Інші змогли — а я ні», «Я не маю права на страх». Людина плутає відповідальність із всемогутністю: “Якщо я не пішов — значить, я винен у всьому”».
За словами Дарини Яковлевої, у таких умовах порушується контакт із реальністю: психіка ретрофлексивно повертає біль і безсилля всередину, караючи себе провиною. Вона підкреслює, що це психологічно зрозуміло, але не означає реальної вини.
«Війна не залишає безвинних виборів, але це не означає, що люди винні. Провина тут часто не про відповідальність, а про людяність, емпатію і живе серце», — наголошує гештальт-терапевтка.
За словами Дарини, небезпека змушує психіку шукати винного.
«Постійна небезпека змушує психіку шукати “винного”, і часто ним стаємо ми самі. Людина опиняється у неможливому виборі, де будь-яке рішення має ціну, а психіка прагне чіткого “правильно / неправильно”», — пояснює Дар’я Яковлева.
Також Дарина Яковлева пояснила різницю між конструктивною та руйнівною провиною.
«Конструктивною провину можна вважати, коли людина усвідомлює конкретний вчинок і визнає свою відповідальність без самознищення. Тут є можливість щось виправити або змінити. Після дії провина зменшується і допомагає дорослішати», — зазначає Дар’я Яковлева.
Натомість руйнівна провина виникає, коли людина постійно відчуває «я винен у всьому» або «я завжди не така/такий»:
«Руйнівна провина пов’язана з нереалістичними очікуваннями — «я мала/мав відчувати інакше», «я повинна/повинен була врятувати», «я не маю права жити нормально» — і перетворюється на самопокарання замість усвідомленої відповідальності».
Фахівчиня також пояснила, коли варто звертатися за допомогою.
«Важливим сигналом є, коли провина чи сором не минають, навіть якщо ти логічно розумієш ситуацію. Якщо тривалий час забороняєш собі радіти, відпочивати або бути близькою з іншими. Такі переживання впливають на стосунки, тіло і самооцінку», — пояснює психолог.
Дарина Яковлева наголошує: у терапії працюють не через переконання, а через відновлення контакту з собою, повернення реальних меж відповідальності та відокремлення власної ідентичності від власних помилок: «Я не дорівнює моя помилка».
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
