Упродовж 2025 року звання "Герой України" посмертно присвоїли щонайменше пʼятьом військовослужбовцям з Івано-Франківщини.
Кого та за які подвиги удостоїли найвищим званням України у 2025 році, повідомляє Суспільне, пише Фіртка.
Роман Голуб — Герой України посмертно
Роман Голуб народився 11 лютого 1997 року в Івано-Франківську. Він навчався в ліцеї № 21 імені Євгена Коновальця.
У перші дні повномасштабного вторгнення РФ в Україну Роман Голуб поїхав з Івано-Франківська, щоб боронити Київ, пишуть на сайті Книги пам'яті МВС. Тоді він долучився до 3 батальйону "Свобода" 4 бригади оперативного призначення Національної гвардії України "Рубіж", мав позивний Крафтер.
Спочатку Роман Голуб служив старшим кулеметником, згодом — командиром інженерно-саперного відділення. Брав участь у боях за Ірпінь, Сіверськодонецьк, Зайцеве та Бахмут.
За час служби у бійця було кілька поранень та контузій, проте після них він повертався на фронт до побратимів. Під час останньої своєї ротації Роман Голуб служив сапером на лінії зіткнення.
30 грудня 2023 року нацгвардієць Роман Голуб поліг від кулі російського снайпера поблизу села Спірне Бахмутського району. Йому було 26 років. 20 січня 2025 року президент України присвоїв Роману Голубу звання "Герой України".
Василь Полагнюк — Герой України посмертно
Василь Полагнюк народився 28 грудня 1990 року в селі Текуча Яблунівської громади, що на Івано-Франківщині. Тривалий час чоловік жив у Києві.
Василь Полагнюк працював кінологом. Він став на захист України на початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Спочатку служив у 25 бригаді охорони громадського порядку імені князя Аскольда Нацгвардії України. Згодом воїн на позивний Кінолог перевівся до бригади "Буревій" НГУ". Мав звання майора.
7 травня 2024 року Василь Полагнюк отримав поранення у бою в Серебрянському лісі, що на Луганщині. Упродовж п'яти днів медики боролися за його життя. Воїн помер 12 травня 2024 року. Без батька залишився син Максим.
26 лютого 2025 року Володимир Зеленський присвоїв Василю Полагнюку звання "Герой України".
Олександр Чухно — Герой України посмертно
Олександр Чухно народився 14 червня 1992 у Харкові. Закінчив загальноосвітню школу № 2 в місті Гребінка на Полтавщині. Навчався у Київському політехнічному інституті.
У 2014 році Олександра Чухна призвали до лав Національної гвардії України. Він продовжив службу у Львові. Воював в АТО/ООС. До повномасштабного вторгнення виконував бойові завдання у складі 4 бригади оперативного призначення НГУ імені Героя України Сергія Михальчука "Рубіж".
Під час великої війни Олександр Чухно продовжив служити в 4 бригаді Нацгвардії України. Був командиром 2 роти 1 батальйону оперативного призначення. Мав позивний Турист.
За словами голови Гребінківської громади Віталія Колісніченка, життєвим кредо Олександра Чухна було: "Я поведу хлопців лише туди, куди піду сам". Боєць загинув, прикриваючи свій підрозділ.
18 жовтня 2024 року Олександра Чухна поховали на Алеї героїв у селі Чукалівка Івано-Франківської громади.
23 травня 2025 року президент України присвоїв бійцю звання "Герой України".
Василь Шкварок — Герой України посмертно
Василь Шкварок народився 4 вересня 1993 року, мешкав у селі Гончарів Обертинської громади.
Він вступив до лав Збройних сил України 18 березня 2022 року. Служив у військах охорони. З 29 травня 2023 року став кулеметником у бойовому підрозділі 710 бригади охорони Держспецтрансслужби.
«Василь Шкварок брав участь в обороні та звільненні села Урожайне. 19 серпня 2023 року під час бойового завдання він разом із побратимами пішов на зачистку посадки, в яку проникли окупанти. У стрілецькому бою Василь отримав кульове поранення.
Не бажаючи наражати товаришів на небезпеку, він разом з іншим пораненим самостійно вирушив на евакуацію. Та дорогою потрапив під мінометний обстріл, який, на жаль, став для нього фатальним…», — йдеться у дописі 710 бригади охорони Держспецтрансслужби.
Василь Шкварок загинув 19 серпня 2023 року.
12 жовтня того ж року військовослужбовця посмертно нагородили орденом "За мужність" III ступеня.
30 вересня 2025 року Зеленський підписав указ про присвоєння бійцю звання "Герой України".
Максим Ємець — Герой України посмертно
Максим Ємець народився 21 вересня 1994 року у селі Старий Косів Івано-Франківської області. Навчався у Косівській гімназії-інтернаті, потім — в Івано-Франківському фінансово-комерційному коледжі імені Степана Граната. У дитинстві хлопець брав участь у військово-патріотичних організаціях — УНА-УНСО і "Тризуб" імені Степана Бандери. Згодом був учасником громадського руху "Народний контроль".
Максим "Єнот" Ємець став на захист країни у 19 років — у 2014. Спершу воював у складі батальйону "Айдар", згодом — у 54 окремому розвідувальному батальйоні, 24 окремій механізованій бригаді. Під час повномасштабного вторгнення служив у 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді "Едельвейс" та в ГУР.
"Єнот" брав участь у боях за Попасну, Сіверськодонецьк, Бахмут, Авдіївку. Боєць звільняв Харківську область у 2022 році, зупиняв наступ росіян у цьому регіоні у 2024. За час служби воїн отримав вісім поранень.
Військовослужбовець загинув 4 лютого 2025 року під час артилерійського обстрілу на Покровському напрямку. У пам'ять про коханого військова Оксана Рубаняк видала його збірку поезій "Наше ратне діло та роздуми про вічне".
11 лютого воїна поховали на Алеї героїв на міському кладовищі Івано-Франківська.
18 листопада 2025 року у Косові провели конкурс читців воєнної поезії імені Героя України Максима Ємця "Наші Герої новітню історію творять".
