Воїн 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Іван із позивним «Іванович», родом із селища Локітка, після 20 років служби в армії та виходу на пенсію добровільно повернувся до війська, щоб захищати Україну.
Історію захисника оприлюднила 24-та окрема механізована бригада, пише Фіртка.
За словами захисника, вже 25 лютого 2022 року він прийшов до військкомату. Через вік його спочатку не направили до бойового підрозділу.
«25-го числа я пішов до військкомату. Через роки мене не взяли одразу в бойовий підрозділ. Дали в роту охорони, був на воєнному промі, машини робив на фронт», — розповідає Іван.
Згодом він приєднався до 24-ї бригади, пройшов підготовку, а вже наприкінці січня вирушив на бойові позиції у районі Часового Яру.
Найважчим випробуванням для «Івановича» стали тривалі бойові чергування. Захисник розповідає, що загалом провів на позиціях 256 днів, разом із побратимами утримуючи визначену ділянку фронту.
«Я очікував, що десь так іду на 100 днів. Але якщо треба було — залишався далі. Позицію треба було тримати. Ми її утримували, і до сих пір позиція стоїть», — каже військовий.
Під час одного з бойових виходів українські захисники несподівано зіткнулися з російською групою на відстані лише кількох метрів. За словами Івана, окупанти помилково прийняли їх за своїх.
«Вони подумали, що ми їхні. Казали: "Ми 26 полк". Я кажу: "Хто-хто?" Переді мною вже був ворог. Ми їх обхитрили й не дали можливості прийти до тями. Їх було двоє, і нас було двоє. Ми їх унулили, зробили "200"», — згадує «Іванович».
Воїн каже, що вистояти допомагали підтримка побратимів, командирів і операторів дронів, які оперативно реагували на загрози.
«Командири наші хороші, підтримували. Якщо була загроза, підлітали наші дрони, одразу допомагали, виявляли противника. Я дякую Богу, що в мене такі командири», — говорить захисник.
Найбільшою мотивацією для Івана залишаються його рідні — дружина, діти та двоє онуків, які чекають його вдома.
«Мене чекає моя дружина, мене чекають мої два внуки. Коли я дзвонив, що вже вийшов живий і здоровий, вони дуже тішилися», — розповідає боєць.
Водночас боєць переконаний, що зупиняти ворога потрібно далеко від власного дому.
«Дітей, внуків, сім'ю ти захищаєш. Якщо чекати, поки доведеться захищати свою хату, — буде вже пізно. Треба захищати тут», — наголошує військовий.
